Професійно-педагогічна культура викладача вищої школи

Сутність і значення педагогічної культури. Кожний навчальний заклад сильний насамперед складом науково-педагогічних кадрів. Вони - основа основ успішності його діяльності, авторитету і гордості. Ніщо істотно не покращиться в освітньому процесі, поки не стануть краще вони самі. Тому безупинне підвищення якості науково-педагогічних кадрів в освітній установі, на кафедрі професіоналізму кожного викладача виступає обов'язковим, причому головним, напрямком забезпечення ефективності освітнього процесу, його удосконалювання і підготовки молодих фахівців.

На цьому шляху зустрічається бар'єр примітивного уявлення про складності викладацької діяльності. Той, хто ставиться до неї неуважно, вважає, що досить бути досвідченим практиком. Але професіоналізм працівника системи освіти, і насамперед викладача, особливий - педагогічний. Специфіка будь-якої професії - це особливості її об'єкта, предмета, цілей, задач, умов, засобів, методів, організації, результатів. Наприклад, у хіміка об'єкт - хімічна сировина, у викладача хімії - людина; у хіміка мета - випуск хімічного продукту, у викладача хімії - підготовка фахівця; задача хіміка - хімічна якість продукції, задача викладача - якості особистості і професіоналізму фахівця-випускника; умови роботи хіміка - умови заводу, фабрики, умови викладача - ті, що в освітній установі; засоби, використовувані хіміком, - реагенти, температури, перегонки речовини й ін., у викладача - слово, приклад, технічні засоби навчання й ін.; у хіміка методи - виробничо-технічні, у викладача хімії - психолого-педагогічні і т.п. Звичайно, є і спільне, але здебільшого діяльність викладача докорінно відрізняється від діяльності практика, як і його професіоналізм.

Наукові дані і досвід свідчать, що комплексним вищим вираженням професіоналізму викладачів, працівників освітніх установ виступає їхня педагогічна культура - високий ступінь розвитку особистих якостей і підготовки, що відповідають специфіці викладацької, педагогічної по суті праці та забезпечують максимально можливу ефективність її. Існують чотири рівні розвитку педагогічної культури:

1) допрофесійний;

2) початковий професійний;

3) середній професійний;

4) вищий професійний.

Тільки вищий рівень забезпечує досягнення повної ефективності внеску викладача в якісну підготовку фахівців у вищій школі.

Структура і зміст педагогічної культури. Педагогічна культура викладача - системна властивість його особистості, що включає в себе п'ять основних структурних компонентів.

Педагогічна спрямованість особистості викладача - система його спонукань, що визначає привабливість педагогічної діяльності і включеність у

неї його сил і здібностей. Вона виражає життєво-професійну позицію викладача і структурно включає:

- професійно-педагогічну концепцію, кредо діяльності (внутрішньо  

прийняті принципові ідеї освіти, побудови освітнього процесу і способи здійснення);

- педагогічну цілеспрямованість (дійсно переслідувані цілі при викладанні, уявлення про критерії його успішності, що задовольняють даного викладача й ін.);

- педагогічні інтереси (до людини, питаннь її формування, освітнього процесу, проблем навчання і виховання, наукових досягнень та рекомендацій педагогіки і психології й ін.);

- мотиви, довгострокові і короткострокові плани, захоплення, потреби, що відповідають суті і різним аспектам викладацької діяльності.

Педагогічна спрямованість відповідає вимогам високої професійної культури, якщо базується не на доморослих уявленнях, а на твердому знанні законів про освіту, світових тенденцій її розвитку, потреб суспільства, даних педагогічної і психологічної наук та правильно осмисленого передового досвіду викладання. Успіху досягає тільки захоплена людина, яка любить свою справу, відчуває нездоланну тягу до неї і роботи зі студентами, курсантами. Професія викладача слабко пов'язана з кар'єрою у звичайному розумінні. Можна незмінно проробити тридцять років на одній посаді. Його кар'єра в іншому. Це кар'єра інтелектуальних і моральних досягнень, кар'єру росту внутрішньої освіченості і внесків у наукове знання, торжество розуму, духовний розвиток суспільства і людства. Талановитий педагог - завжди людина високої духовності, яка прагне до високих духовних цілей, яка сіє, як то кажуть, добре, світле, вічне. Навіть розуміючи, що всього не домогтися, він усіма силами намагається зробити посильний особистий внесок у торжество людської цивілізованості, справжнього професіоналізму, у боротьбу з несправедливістю, аморальністю і бездуховністю. Особисті вигоди не пріоритетні для справжнього педагога, і збоку він може виглядати навіть ідеалістом, людиною ,,не від світу цього”. Але така позиція завжди приваблює молодих, що почувають дотик до чистого джерела людської духовності, викликає повагу, будить міркування студентів про власну життєву позицію, віру в існування високих людських спонукань і імпульси до наслідування. Справжнє викладання - те саме що подвижництво. Це не робота, а життєве покликання, життєва позиція.

Низький рівень педагогічної спрямованості викладача - глибоке і не компенсоване нічим джерело слабких досягнень і формально-чиновницького підходу до педагогічного обов’язку.

Педагогічні здібності викладача - сукупність індивідуально-психологічних особливостей, що сприяють швидкому оволодінню викладацькою справою, безупинному удосконалюванню в ньому і досягненню високих результатів. Вимоги до здібностей великі, тому що викладання - справа не для посередніх.

Виділяються дві групи педагогічних здібностей: соціально-педагогічні і спеціально-педагогічні. За своїм положенням викладач - соціальний діяч, покликаний виконувати соціальне замовлення суспільства і задовольняти його потреби в молодих кадрах, здатних забезпечити майбутнє благополуччя суспільства і його громадян. Він здійснює зв'язок поколінь, передання досвіду старших молодим, продовжує себе і справу свого життя у своїх учнях. Ці соціальні задачі він вирішує, якщо за своїми особистісними якостями здатний трансформувати їх в освітні, вирішувати психолого-педагогічними засобами і методами, втілювати в проведення кожного заняття, у прикладі свого життя. Л.М. Толстой писав: ,,...Виховання уявляється складною і важкою справою тільки доти, поки ми хочемо, не виховуючи себе, виховувати дітей чи будь кого. Якщо ж зрозумієш, що виховувати інших ми можемо тільки через себе, то...залишається одне питання... як треба самому жити” [31].

Це стосується суті соціально-педагогічних здібностей, що виражаються в наявності у педагогічного працівника розвитих якостей духовності, гуманності, моральності і діловитості. Без них конкретний практик не має права працювати з молоддю, його не можна допускати до неї.

Спеціально-педагогічні здібності викладача - особливі якості, обумовлені саме специфікою праці в освітній установі. Основні групи їх - дидактичні здібності і виховні. Перші включають інтелігентність, розвитий інтелект, мислення і мовні здібності, педагогічну спостережливість і пам'ять, інтерес до питань навчання і творчості й ін. Другі - схильність і інтерес до роботи з людьми, товариськість і здатність залучати до себе людей, здатність розбиратися в людях і відкритість, приступність, інтерес до питань виховання і здатність знаходити підхід до людей, стриманість і терплячість тощо.

Можуть бути і протипоказання до педагогічної праці: брутальність, черствість, авторитарність, поверховість і алогічність мислення, невміння чітко і зрозуміло висловлювати свої думки та міркувати вголос, дефекти мовлення, інші особисті вади, що ускладнюють контакт з учасниками освітнього процесу.

Спеціальна підготовленість викладача - підготовленість до викладання конкретної навчальної дисципліни. Отут досвід практика незамінний, але все-таки не ідентичний спеціальній підготовленості. Адже навчальна дисципліна - не переказ практики. Треба точно знати її науковий зміст, розподіл по темах, усе точно і міцно пам'ятати, щоб вільно викладати на заняттях, знати всю рекомендовану літературу, мати наукову підготовленість, знати новинки практики і науки, мати дослідницький досвід і активність, конструктивні, науково обґрунтовані ідеї удосконалювання професійної діяльності. Щоб володіти тільки цим, навіть досвідченому практику буде потрібно принаймні рік-два викладацької роботи.

Педагогічна майстерність - володіння викладачем системою педагогічних і психолого-педагогічних знань, навичок і вмінь по організації освітнього процесу і його ефективному здійсненню. Крім відповідних знань воно передбачає володіння педагогічною технікою (технікою використання мовних і немовних засобів; прийомами педагогічного спостереження, аналізу, впливу, установлення контакту тощо), майстерністю педагогічної взаємодії, педагогічним тактом, методичною майстерністю, творчими педагогічними уміннями.

Культура особистої педагогічної праці - уміння і звички правильно та повно використовувати вільний від занять час для самовдосконалення і підготовки до чергових тем. Вона складається з культури планування й ощадливого ставлення до вільного від занять часу, постійного спостереження за новинками науки, практики, життя суспільства, безупинної роботи з нагромадження, збереження і систематизування інформаційних, навчальних і наукових матеріалів; підготовки публікацій; гігієни розумової праці.

Педагог повинен учити, безупинно навчаючись, працюючи над собою. Стати справжнім наставником молоді, дійсним педагогом можна лише завзято, постійно, багато працюючи і самоудосконалюючись у вільний від занять час. Тут цілком застосовні слова Аристотеля, сказані Олександрові Македонському: ,,У науці немає царського шляху”. Потрібна завзята особиста праця, яку за викладача ніхто не зробить. Успіх кожного окремого заняття на 80% залежить від культури особистої праці у вільний час і лише на 20% від безпосередньої підготовки до заняття напередодні його проведення.

Викладач завжди повинен пам'ятати древні істини, багаторазово перевірені і підтверджені практикою: особистість формує особистість, учитель повторює себе у своїх учнях, обдарований учень починається з обдарованого учителя, не можна навчити тому, чого в тебе немає, неможливо виховати гарну людину на основі власних недоліків.

Робота викладача при зовнішній її індивідуальності - завжди частина роботи педагогічного колективу (таблиця 4.6.). Викладач користується продуктами його колективної праці (програмами, тематичними планами, методичними розробками, фондовими лекціями, наочним приладдям, колективними рішеннями й ін.). Разом з тим він впливає на роботу колективу. Студенти сприймають його не як одинака, а як представника кафедри, факультету, по ньому судять про педагогічні колективи і навчальну дисципліну. Його наукові, педагогічні і методичні розробки збагачують фонд колективу, його досвід може бути перейнятий іншими викладачами. Коротше кажучи, успіхи викладача і педагогічного колективу, до якого він належить, тісно взаємозалежні.

Задача педагогічного колективу - допомогти молодому викладачу, а задача останнього - активно включитися в життя і діяльність колективу. Викладач-початківець повинен:

- уважно вивчити все, що напрацьовано колективом, придивитися до стилю відносин і обговорень загальних питань;

- добре вивчити досвід кожного викладача, побувавши на заняттях і поговоривши з кожним;

- узяти посильну участь у проведенні занять, консультацій, виконанні методичних робіт, узявши на себе належну частку навчального навантаження і, не соромлячись, консультуватися з досвідченими викладачами;

- включитися в науково-дослідну діяльність педагогічного колективу, одержати завдання від керівника, а незабаром почати міркувати про тему дисертаційного дослідження;

- брати участь у всіх спільних заходах, що проводяться як у робочий, так і у вільний час.

Шляхи підвищення педагогічної культури в юридичних навчальних закладах.Розуміння того, що робота в педагогічному закладі специфічна, вимоги високі і пов’язані з особливим професіоналізмом, вираженим в педагогічній культурі, забезпечення її високого рівня - першочергова задача в підборі кадрів для педагогічної роботи в юридичних освітніх закладах - вищих, середніх, коледжів і ліцеїв. Вона складається із:

- підбору на викладацьку роботу кращих з кращих з діагностикою наявності педагогічних здібностей і відсутністю протипоказань. Розглядати перехід на викладацьку посаду не як зміну місця роботи, а як зміну професії з необхідною перекваліфікацією на педагогічних курсах, факультетах;

- створення системи роботи по підвищенню рівня педагогічної культури всіх, але диференційовано викладачів у кожному навчальному закладі. Форми: школи педагогічної майстерності, педагогічні семінари, педагогічні читання, науково-педагогічні конференції, відкриті і показові заняття, виставки педагогічної літератури, педагогічні дослідження;

- розробки та видання (централізовано чи на місцях) педагогічних посібників для різних категорій педагогічних робітників, часних методик викладання з усіх дисциплін;

- залучення до педагогічних досліджень та методичних пошуків викладачів кафедр та командирів факультетів;

- заохочення підготовки всіма категоріями працівників навчального закладу дисертацій з спеціалізацією по педагогічним наукам;

- систематична (раз у п’ять років) атестація викладачів.

Показником рівня педагогічної культури викладача вищої професійної школи може виступати наявність та глибина методології професійного мислення і, головне, вміння викладача використовувати таку методологію в практичній педагогічній діяльності. Ця методологія повина бути зорієнтована не лише на те, щоб прищипити курсантам, студентам навички використання знань по типових задачах та професійних ситуаціях, а й на те, щоб навчити курсантів, студентів побачити, вивчити, зрозуміти проблему.

Техніка спілкування

Спілкування - це процес контактів, обміну та взаємодії між людьми. У процесі навчання та виховання відбувається передача знань, способів діяльності, суспільних цінностей, норм культури, тобто спілкування є сутністю роботи вчителя.

Основні функції спілкування: обмін інформацією, організація діяльності, піінання людьми одна одної, досягнення взаєморозуміння. Крім того, будь-яка людина має потребу самовираження в процесі спілкування, одержання емоційної підтримки - співчуття, поваги до себе - визнання своєї особистості. Урахування цих потреб дуже важливе для вчителя. Без прояву розуміння та поваги до співбесідника ефективне спілкування неможливе.

До комунікативних умінь вчителя належать:

соціальна перцепція (уміння "читати по обличчю");

емпатія (уміння співчувати);

толерантність (уміння розуміти інші точки зору, терпимо ставитися до

чужих поглядів);

самопрезентація (уміння виявляти впевненість, свої кращі якості в

необхідний час);

установка на позитивне в людях;

достатній обсяг уваги і пам'яті (обличчя, імена, якості);

оперативність формулювання думок;

культура і техніка мовлення;

володінн» прийомами ефективного спілкування.

Під час спілкування будь-яка людина займає одну з трьох"позицій", умовно названих позиціями "Батька", "Дитини", "Дорослого". У позиції "Батька" людина командує, наказує, повчає, визнає тільки власну правоту. Позиція "Дитини" - це прохання, поступки, невпевненість, хитрощі, вияв слабкості. Позиція "Дорослого" - обговорення на рівних на користь справі, незалежно від власних емоцій.

У різних ситуаціях, у спілкуванні з різними людьми кожний займає одну з "позицій". Але багато хто з людей неадекватно до обставин постійно займає одну й ту ж саму "позицію". Незбіг очікуваної і реально зайнятої співбесідником "позицій" призводить до непорозуміння і конфліктів. Типова професійна помилка вчителів постійне (на роботі в будь-якій ситуації, вдома, на відпочинку, у транспорт...) знаходження у позиції "Батька", прагнення всіх повчати, настоювати на своїй точці зору, критикувати, все організовувати і контролювати. З одного боку, така позиція веде до конфліктів, пасивності учнів, неоптимальної організації справи, а з іншого - постійне знаходження в одній позиції веде до психічного перевантаження, дистресів, втоми та їх наслідків.

Значний вплив на характер спілкування здійснюють ра/н. Кожна людина протягом життя буває в "ролі" учня, покупця, батька, пасажира, друга, керівника, підлеглого тощо. Людина поводить себе в конкретній групі відповідно до ролі, яка склалася. У багатьох шкільних класах існують такі ролі, як "лідер", "авторитет", "блазень", "пустун", "шибеник", "принцеса", "цап-відбувайло" та інші. Роль людини визначається її психічними особливостями і обставинами, оточенням, в які вона потрапляє. Крім того, роль завжди хоча б частково відповідає неусвідомленим внутрішнім потребам людини. Неможливо змінити поведінку учня тільки наказами чи зауваженнями, а лише включивши його в нову успішну для нього діяльність, де він здобуде нову роль і відповідно їй зміниться поведінка.

Безумовно важливим компонентом техніки спілкуваннявчителя є культура мовлення, яка включаєлексичну (багатий словниковий запас [зокрема, синонімів, метафор, епітетів], відсутність штампів і тавтологій);

граматичну (використання іншомовних слів,числівників, відмінків, відмін, побудова речень);орфоепічну (наголоси,вимова звуків) правильність мовлення.

Правила емпатичного спілкування: більше слухати, з'ясовувати, уточнювати, а не говорити; слідкувати за думкою співрозмовника, утримуватись від оцінок; реагувати не тільки на зміст мови, але йна емоції, почуття.

Емпатичне спілкування здійснюється за допомогою такихприйомів:

Наполегливе спілкування спрямоване на здійснення прямогопсихічного впливу на партнера. Воно включає вираз почуттів, думок суб'єкта, аргументовані пояснення мети діяльності, майбутніх вчинків та їх наслідків, але без образливих оцінок партнера (як під час захисно-агресивного спілкування).

Правила наполегливого спілкування:

щирість, відкритість поведінки; відверта відмовавиконувати дії,

неприйнятні для суб'єкта;

активні цілеспрямовані дії, рішучий захист себе від агресивної поведінки

партнера;

чітке висловлення своєї позиції,намірів;

урахування значущих потреб партнера.

Директивне спілкування включає такі прийоми, як-от: висловлення сумнівів, незгоди, власних оцінок, порад, пропозицій, пояснення своєї точки зору, повідомлення про наслідки негативної поведінки, обов'язкове виконання своїх обіцянок.

До прийомів захисту від небажаного впливу належать:

а) постійне спостереження, усвідомленнявласних емоцій,мотивів,невербальних дій. збереження спокою;

б) повсякчасне самоспостереження, усвідомлення власних емоцій,мотивів,невербальних дій, збереження спокою;

в) нестандартні дії та реакції.погрози, накази, випитування, звинувачення, поради. Словесне формулювання проблеми дозволяє перейти до її вирішення.

Якщо співрозмовник висловлюється брутально, слід коректно перефразувати його слова, описати його емоції, а потім відповідати.

"Я-повідомлення". Більшість конфліктів переходять у скандал через те, що починаються взаємні звинувачення. Вимоги неможливого, квапливі узагальнення ("ти завжди...", "ніколи...", "усі ви такі"). Суть "Я-повідомлення" полягає у тому, щоб розповісти про свої почуття, стан здоров'я, труднощі, не звинувачуючи партнера. Це дозволяє не накопичувати негативні емоції, інформує співрозмовника про те, що він не побачив, дає йому шанс "зберегти обличчя" і самостійно прийняти рішення. Наприклад, неправильно: "Твоя музика дуже гучна та жахлива, вимкни магнітофон", правильно: "Я втомився і в мене болить голова при голосних звуках".

Після цього можна переходити до розглядання проблеми, суперечності за частинами, починаючи від самої простої. Це дозволить накопичити досвід згоди, співробітництва. Потім слід оцінити кожний варіант вирішення, вибрати найкращі, оптимальні для цієї ситуації та розробити детальний план їх виконання (Хто? Коли? Як?). І, нарешті, корисно оцінити свою поведінку у ході вирішення конфлікту (що було ефективно, а що потрібно вдосконалити).

Крім прийомів вирішення конфліктів,існують прийоми педагогічного впливу, що створюють позитивні якості та гальмують негативну поведінку. До тих, що створюють, відносять: переконання, моральну підтримку й укріплення віри у власні сили, залучення до цікавої діяльності, організацію успіху в навчанні; довіру, авансування позитивних якостей; прояв доброти й уваги,прохання тощо.

Прийоми впливають більш ефективно, коли вони несподівані. Вибір прийомів залежить від ситуації й індивідуальних особливостей учнів. На інтровертів краще впливають такі гальмуючі прийми, як-от: натяк, ласкавий докір, удавана байдужість, вияв засмучення; а на екстравертів - збудження тривоги про майбутнє покарання, іронія, удавана недовіра, щире обурення.

Ніхто не любить, щоб його явно виховували. А.С.Макаренко писав:"Чому у технічних ВНЗ ми вивчаємо опір матеріалів, а у педагогічних не вивчаємо опір особистості, коли її починають виховувати?" У вихованні довгі проповіді не мають сенсу. Дії педагога важливіші за його слова, тому що невербальна мова впливає ефективніше. Щоб звертатися до підсвідомого, яке керує поведінкою, слід говорити його мовою.

Якщо ми бажаємо вдосконалити людину, то менш за все слід намагатися змінити її. Для непомітного навіювання, легкого гіпнозу, психопрограмування існуютьприйоми психонімічного впливу на підсвідомість. У роботі вчителя доцільно використовувати такі прийоми.

"Розрив стереотипу''. Для переривання небажаної поведінки необхідно різко зробити щось незвичайне, несподіване, що викликає розрив умовного рефлексу - появу орієнтувального рефлексу - легкий транс - привертає увагу, людина легко піддається навіюванню. Наприклад, раптово підняти руки над головою, змінити початий жест, гучність голосу, стати на стілець, заграти на музичному інструменті...

"Вибір без вибору" - ілюзія самостійного вибору стимулює діяльність ("Напишемо контрольну роботу на початку чи в середині уроку? Ти виконаєш один чи з товаришем? Перед тим як відповідати, можеш поміркувати. Вирішимо задачу чи виконаємо тест?"). Відбувається навіювання корисної активності.

"Вбудована команда". Деякі частини речення мало усвідомлюються, сприймаються буквально (частка "не" не має значення для підсвідомості), не викликають опору і тому діють як команди, накази; особливо якщо їх виділити інтонаційно, але замаскувати наприкінці речення. Наприклад; "Я думаю, що ти хороший. Вважають, що вчитися легко. Цікаво, як ти вирішиш задачу? Корисно бути відповідальним. Скажи, що зміниться?".

"Приєднання" - непомітне віддзеркалювання поведінки, співрозмовника, синхронізація ритмів дихання, рухів, імітація жестів, поз, нюансів мови, використання однієї репрезентативної системи. Через деякий час - зміна пантоміміки; якщо партнер неусвідомлено повторив її, значить "приєднання" відбулося, критичність зменшилася, навіювання буде ефективним.

"Ведіння" - опис тієї реакції, яку ви бажаєте викликати (як і більшість прийомів використовується після "приєднання"). Наприклад: "Ви сидите і дивитесь, і слухаєте, і розумієте мене, і добре запам'ятовуєте те, що я скажу".

До психонімічних прийомів впливу також належать "якір", "інкорпорація", "переходи", "трюрізми", "питання-ярлики" тощо.

Непрямим прийомом впливу або вирішення конфлікту може бути використання гумору. Дружній, доброзичливий жарт, вчасний дотепний афоризм викликають посмішку, розслаблюють, знімають напруження, створюють позитивну емоційну атмосферу в класі, дозволяють зекономити час, енергію, викликають повагу до особистості вчителя.

Отже, використання різноманітних психонімічних і педагогічних прийомів впливу та спілкування, на основі спостережень, оперативно прийнятих рішень, саморегуляції стає технікою вчителя, яка дозволяє йому працювати оптимально, зберігаючи психічне здоров'я всіх учасників педагогічного процесу.

Заключна частина:

- Підвожу підсумок лекції;

- Відповідаю на запитання слухачів;

- Даю завдання щодо самостійної підготовки;

- Оголошую закінчення лекції.

Літературадо розділу 4.