Тема № 3. Професійна усталеність та майстерність

Викладача вищої школи.

План:

1.Професійна усталеність-синтез властивостей і якостей особистості викладача.

2.Структура професійної усталеності.

3.Характеристика компонентів професійної усталеності.

4.Сутність і зміст професійної майстерності викладача.

5.Психологічний аналіз діяльності викладача.

Ключові слова(поняття):професійна усталеність, професійна майстерність.

Вступна частина:

- перевіряю підготовку аудиторії до проведення лекції;

- перевіряю кількісний склад слухачів їх підготовку до заняття;

- довожу тему, мету, план лекції, літературу.

      Основна частина: розкриваю зміст ключових понять (слів) та зміст лекції, відповідно до плану.

ПРОФЕСІЙНА УСТАЛЕНІСТЬ ВИКЛАДАЧА ВИЩОЇ ШКОЛИ

У формуванні особистості майбутнього фахівця, його світогляду, професійних якостей провідну роль відіграє викладач вищого навчального закладу. Його вплив, звичайно, відрізняється від впливу шкільного вчителя завдяки тому, що характер стосунків між викладачами та студентами у вищому навчальному закладі значно змінюється під час навчання. Студент 1 курсу - це вчорашній школяр, який інколи ще до кінця не усвідомлює для чого він прийшов навчатися у вищий навчальний заклад, студент IV-V курсу - це молодший колега, який незабаром прийде на виробництво чи буде займатися науковою діяльністю. Згідно з Національною доктриною освіти система "викладач — студент", що діє у вищому навчальному закладі, спрямована на формування особистості висококваліфікованого спеціаліста, громадянина, патріота. Дослідження багатьох педагогів і психологів (Н.Ф.Левітов, О.М.Матюшкін, Б.М.Тгплов, В.П.Давидов, В.Н.Струманський та ін.) підкреслюють зв'язок процесу формування особистості з тим впливом, що здійснює викладач на розум і почуття вихованців. Викладач вищої школи повинен бути як висококваліфікованим ученим, фахівцем, науковцем, так і вихователем.

Будь-яка педагогічна діяльність є емоційно напруженою. Умови такої діяльності у вищій школі мають свою специфіку, пов'язачу з необхідністю читання лекц'й для студентів, проведення практичних занять, керівництва самостійною та науково-дослідною діяльністю тощо. Так, наприклад, читання лекцій перед великою аудиторієюпов'язано не тільки з умінням знайомити студентів з даними конкретної науки, але й робити їх доступними (не впадаючи до популяризації), цікавими, методично-виваженими, крім того необхідно керувати увагою студентів, активізувати їх мислення, швидко реагувати на атмосферу в аудитори, влучно вічповпагн на поставлені запитання та зауваження тощо. Отже, викладацька діяльність відбувається в умовах як розумової, так і емоційної напруженості.

Викладач вищої школи одночасно повинен займатися нуковою роботою, яка також пов'язана з розумовою й емоційною напруженістю. В умовах такої діяльності викладачі зазнають значних труднощів, пов'язаних з умінням швидко орієнтуватися у змінених умовах, знаходити оптимальні рішення у нештатних ситуаціях і зберігати при цьому витримку і самовладання, тобто бути на певному рівні розвитку професійної усталеності в педагогічній діяльності.

На відміну від учителя школи, викладачі вищих навчальних закладів не проходять спеціальну педагогічну підготовку, що несприятливо впливає на процес зростання їхньої педагогічної майстерності.

Професійна усталеність викладача-синтез властивостей і якостей його особистості, що дає можливість у межах виконання своєї професійної діяльносіі протягом тривалого часу виконувати її впевнено, самостійно, без емоційного напруження в різних, часто непередбачених умовах, з мінімальними помилками.

Професійна усталеність у педагогічній діяльності не є природженою. Вона формується поступово і рівень її може бути змінений за допомогою свідомої, цілеспрямованої роботи, яка враховує індивідуальні особливості особистості, зокрема її педагогічні здібності.

Структура професійної усталеності викладача вищої школи дещо відрізняється від структури професійної усталеності вчителя, хоча сукупність головних взаємопов'язаних компонентів залишається інваріантною. Це - мотиваційний, емоційно-вольовий, особистісний та професійно-педагогічний компоненти.

/. Мотиваційний компонент, наявність мотивації на досягнення успіху;

упевненість у собі як викладачеві; задоволення діяльністю.

2. Емоційний компонент: відсутність емоційного напруження, страху перед аудиторією; уміння регулювати свої емоційні стани;наявністьвольових якостей.

3. Особистісний компонент: методологічна рефлексія; швидкість реакції на поведінку аудиторії й окремих студентів; нормальна втомлюваність.

5. Професійно-педагогічний компонент: уміння приймати педагогічне доцільне рішення у нестандартних ситуаціях; знання та вміння викладача (професійні, психолого-педагогічні, загальні); стійка потреба у самоосвіті, самопізнанні.

Наведемо короткі характеристики ознак кожного з компонентів.

Мотиваційний компонент

Наявність мотивації на досягнення успіху За такої мотивації дії викладача спрямовуються на досягнення позитивних результатів. Такі люди завжди активні, ініціативні, проявляють наполеіливість у досягненні поставленої мети. Викладачі з такою мотивацією не бояться перешкод, а шукають шляхи їх подолання, віддають перевагу завданням нестандартним, мають потребу в ефективності своїх дій. Коли їхні дії призводять до досягнення поставленої мети, відчувають задоволення та радість. Викладач, який мотивований на успіх, характеризується рішучістю у нестандартних ситуаціях, готовністю брати на себе відповідальність, адекватною самооцінкою.

Упевненість у собі як викладачеві тісно пов'язана з мотивацією "успіху", вона являє собою інтегральну якість, що ґрунтується на здібності розуміти студентів, умінні проникати в їхню психологію, враховувати вікові та індивідуальні особливості, а також усвідомленні правоти та доречності своїх дій і вчинків. Упевненість у собі як викладачеві, у своїх силах також тісно пов'язана з самооцінкою особистості, яка формується під впливом оцінок тих, хто оточує, і результатів власної діяльності. Адекватна самооцінка сприяє впевненості у поведінці. Занижена самооцінка породжує невпевненість у своїх силах, завищена - самовпевненість, і вони не сприяють успішності діяльності. Упевненість в своїх силах проявляється і в тому, що вона породжує почуття задоволеності своєю діяльністю. Задоволеність діяльністю також являє собою інтегративний показник, що відображує ставлення викладача до своєї професії

Задоволеність діяльністю залежить і від економічних факторів:

низька заробітна плата, погані побутові умови тощо можуть породжувати плинність кадрів, особливо це стосується молодих науковців.

Чималою мірою від задоволеності професією викладача залежить і психічне здоров'я людини. Якщо внаслідок тих чи інших причин викладач не дістає задоволення від роботи, від своєї педагогічної діяльності, у нього може виникнути почуття пригніченості, невпевненості у собі. Це може спричинити переконання, що необхідно змінити професію. Крім того, негативні емоційні стани викликають емоційну напруженість, яка стає причиною психічного перевантаження навіть за помірно напруженого ритму професійної діяльності, а це, у свою чергу,позначається на фізичному самопочутті людини. Задоволеність викладацькою діяльністю викликає бажання вдосконалювати свою професійну майстерність, стає вихідним моментом формування психологічної системи діяльності (В. Шадріков), а, отже, впливає на професійну усталеність викладача вищої школи.

Емоційний компонент

Відсутність емоційного напруження, страху перед аудиторією.

Як відомо, будь-яка діяльність людини пов'язана з емоціями, тобто має емоційне забарвлення. Чималу роль відіграє в цьому й те, які емоції викликає та чи інша діяльність: позитивні, нейтральні чи негативні.

Емоційна напруженість у педагогічній діяльності характеризується переважанням негативних емоцій, перезбудженням, виснаженням нервової системи, наявнісгю страху перед аудиторією, студентами.

Страх, будучи психологічним стресом, заважає викладачу створювати довільно потрібний настрій, змінювати рівень емоційного збудження, об'єктивно оцінювати умови проходження наступної діяльності.

Емоційну напруженість можуть викликати недоліки в управлінні своєю діяльністю, особливо шкідливі звички: відкладати справу на останній момент, не досить сумлінно готуватися до лекцій, занять, систематично запізнюватись, не виконувати свої власні плани тощо.

Відсутність емоційної напруженості має поєднуватися зі здатністю викладача створювати довільно потрібний настрій, найповніше використовувати свої потенційні можливості. Проявлятиметься це у збереженні у викладача оптимістичного настрою, відсутності страху, пригніченості в нестандартній ситуації.

Тут важливу роль починає відігравати вміння регулювати свої емоційні стани.

Уміння регулювати свої емоційні станипов'язано з умінням володітисобою, своїм голосом, мімікою, жестами.

Однією з основних умов регулювання емоційних станів є самонавіювання. Але самонавіювання може бути дієвим лише тоді, коли людина впевнена в правильності висновків, які вона робить, оцінюючи свої досягнення, помилки, ставлення до себе, людей, свого місця в жипі.

Емоційна саморегуляція полягає в системі розумових дій, спрямованих або на активізацію якихось емоційних процесів, абона їх гальмування, стабілізацію.

Об'єктами емоційної саморегуляції викладача можутьбути:

- емоційні реакції (гнів, дратування, обурення, страх);

- стан настрою (депресія, апатія, понижений настрій, смуток).

Розумові саморегуляції мають бу'ти спрямованими на ліквідацію емоційних переживань на формування душевного комфорту, емоц.йної стабільності.

Природа емо'пйних переживань груніується на лкгивності або пасивності емоційних центрів, що регулююіь настрій і забезпечують розвиток різних емоційних реакцій

Відомі центри "центр задоволення" і "центр страждання" - тісно пов язані з усією інтелектуальною та свідомою діяльністю людини і слугують своєрідним регулятором цієї діяльності

Цілком очевидне, що для успішного виконання своєї професійної діяльності для вик'.адача необхідним є переважання позитивних емоцій які частково забезпечують як успішність діяльносп, таь. і задоволеність нею

Прниоми регуляції емоційних станів покликані допомогти людині управляти своїм настроєм, впливати на нього

Стабпьність емоційного збудження в поєднанні із свідомим управлінням емоційним станом - важлива умова чбереження професійної усталеності, зої-ремсі фізичної працездатності в нестандартних ситуаціях

Емоційна регуляція неможлива без наявності певних вольовихякостей - цілеспрямованості, організованості, наполегливості, рішучості,самовладання тощо - тобто здатності до подолання різнихвнутрішніх і зовнішніх утруднень, що виникають у процесі педагогічної діяльності

Ефективність діяльності викладача його професійна усталеність можлива лише в тому випадку, якщо всі його думки, почуття, емоції споямоваш на досягнення поставлених цілей і завдань навчання та виховання Така спрямованість не створюється сама по собі, а досягається шляхом свідомого регулювання, управління своїми думками, почуттями, тобто супроводжується певними вольовими зусиллями

Саме наявність во й як свідомої саморегуляції особистості своєї діяльності та поведінки забезпечує подолання труднощів,що виникаютьупедагогічній діяльності

Наявність волових якостей розкривається у здатності викладача швидко підвищувати свою активність енергійність, зберігати оптимальну організацію психічних функцій під час виникнення непередбач>ваних ситуацій і наростаючої втоми, що виникає при дії одноманітних факторів

Без вольового засилля неможливо довго зберігати розподпення уваги, працюваги у тривалому напруженні, що особливо характерно для педагогічної діяльності. Як доводить Д М Лондон, вольовий розвиток істотно впливає на легкість оволодіння педагогічною майстерністю Задоволеність професією, професійна спрямованість і воля утворюють взаємопов'язану, динамічну

функціональну систему у якій воля забезпечує устаїеність поофесійних намірів Саме це дає нам підстав} розглядати вольові якості як одну з ознак професійної усталеності викладача

Особистісний компонент

Методологічна рефліексія пов'язана з умінням аналізувати власну наукову діяльність, вона характеризує перехід мислення від рецептурно-відбиткового підходу до констр; ктивно-діяльнісного, що забезпечує методологічне і теоретичне осмислення педагогічної науки і практики, спрямованість на особистісну орієнтовану освіту Методологічна рефлексія сприяє криіичному осмисленню та творчому застосуванню певних концепцій, форм і методів пізнання Важливу роль у методологічній рефлексії відіграє ідейна спрямованість викладача, який виступає носієм наукового світогляду, національної ідеї характеризується високими моральними якостями, толерантністю глибокою переконаністю та ідейністю, громадською активністю Методологічна рефлексія викладача відбиває певний рівень розвитку професійно-педагогічної спрямованості Для цієї спрямованості характерна достатньо усвідомлена та емоційно виражена орієнтація особистості на педагогічну діяльність Методопопчна рефлексія викладача забезпечує розвиток педагогічних здібностей, зокрема перцептивних та конструктивних, що витивають на досягнення педагогічної майстерності Ще одним аспектом методологічної рефлексії є пізнавальна спрямованість, що характеризується сисгематичьим потягом до нових знань, форм та методів викладання бажанням розширювати і поглиблювати свої знання про довкілля (не тільки за своєю спеціальністю) і "заряджати" своїх студентів жадобою пізнання Така пізнавальна спрчмованісіь має великий вплив на студентів Вони вбачають у своєму викладачеві ерудовану, широко освічену людину, і це викликає у молоді повагу, а також бажання наслідувати їй

Швидкість реакції на поведінку аудиторії й окремих студентів -ця ознака, безумовно, пов'язана зтаким емоційним станом,як самовладання у різних педагогічних ситуаціях

Основою цієї швидкості є рухливість нервової системи, яка проявляється у здатності нервової системи до швидкої зміни двох протилежних процесів -збудження і гаїьмування

Ідеться про індивідуально-психологічні якості, деякі властивості нервової системи рухливість нервових процесів, силу і врівноваженість Ця остання властивісгь іежить в основі самовладання, яке необхідне викладачеві Руїчивість нервових процесів дає можливість швидко орієнтуватися в складній ситуації, забезпечує гнучкість мислення, швидкістьщоб бути обізнаним з досягненнями і здобуїками сучасної науки, повинен весь час поновлювати свій багаж знань, усвідомлювати перспективи свого професійного розвитку, визначати індивідуальний стиль діяльності, спрямованості на максимальне використання своїх інтелектуальних здібностей. Окрім того викладацька робота вимагає здібності оцінювати свій труд у цілому, оцінювати себе як особистість, викладача, науковця, переходи ги до оцінки свого професіоналізм^, результативності своєї діяльності, а це, у свою "ергу, тісно пов'язано з рефлексією викладача. Професійна усталеність викладача вищої школи вимагає більш докладного дослідження, але знання компонентів її структури та їх ознак відкриває шляхи для подальшого вдосконалення особистості викладача вищого навчального закладу, оскільки саме професійна усталеність дозволяє реалізувати як його педагогічний, так і науковий потенціал у педагогічну майстерність, професіоналізм, творчість.