Виховання особистості в колективі.

Формування особистості відбувається у процесі діяльності та спілкування, під час яких виникають різноманітні взаємини між людьми, засвоюються елементи культури, життєві цінності, формується досвід. Як відомо, дитина, яка виросла без людського оточення, не здатна освоїти людську культуру і навіть мову. Щоб досягти результатів, кожна людина вступає з іншими в певні стосунки, впливає на людей і підпадає під вплив.

Існують формальні і неформальні, офіційні і неофіційні, політичні і громадські, навчальні і виробничі, дружні та ігрові об'єднання людей, тимчасові і постійні, численні і нечисленні. Кожна людина входить до декількох або багатьох об'єднань. Група людей, які разом діють, знають один одного, часто спілкуються, має назву малої групи, або первинного колективу. В них складаються взаємовідносини і норми поведінки, які регулюють життя кожної особи. Тому важливо, щоб первинний колектив здійснював суспільно позитивний вплив на особистість вихованця. А. С. Макаренко писав, що неможливо сформувати суспільно прийнятну особистість, якщо звертати увагу тільки на виховання кожної дитини окремо; необхідно подбати про формування справжнього колективу, який буде позитивно впливати на кожну особу, яка до нього входить.

У психології розрізняють такі рівні розвитку малої групи:

1) номінальна, або дифузна група - це люди вперше, або випадково, зібрані разом (курсанти у взводі, пасажири трамваю);

2) асоціація - через деякий час стихійного спілкування, починають встановлюватися деякі контакти, виявлятися ситуативні лідери;

3) кооперація - це група людей, об'єднаних суспільно корисною метою та діяльністю, в ній існують лідери, актив і пасив. Більшість курсантських взводів, студентських груп знаходиться на цьому рівні. (Якщо група має антисоціальні цілі, вона називається (у психології) – корпорацією);

4) вищий рівень - це колектив, група людей, об'єднаних спільною метою, цінностями та способами їх досягнення. Для колективу характерна наявність емпатії, тобто співчуття, гуманістичні взаємовідносини, взаємодопомога, відсутність ,,знехтуваних”, почуття відповідальності та гордості за свій колектив, вірність його традиціям та нормам поведінки і спілкування.

Слід мати на увазі, що в повсякденному житті термін ,,колектив” вживається для позначення об'єднання за однією ознакою (навчальний, виробничий, спортивний тощо). З наукової точки зору, колектив об'єднує людей суспільно значущою метою, основними видами діяльності на базі гуманних, демократичних взаємовідносин, що забезпечує різнобічний розвиток кожної особистості. Отже, справжній (з наукової точки зору) колектив не пригнічує особистість, а створює умови для її повноцінного розвитку і вдосконалення. Тільки в колективі можуть розвинутися організаторські здібності, вміння спілкуватися, самореалізуватися. Велику роль у виховному процесі мають колективні емоції, які непомітно, але дуже міцно впливають на людину.

Колектив - це жива, динамічна структура, яка проходить декілька стадій розвитку, доки досягне свого розквіту, а при відсутності подальших спільних цілей та діяльності - і розпаду.

Оскільки існує чотири стадії рівня розвитку колективу, отже, існують три етапи його формування.

Формування колективу розпочинається з пред'явлення простої, доступної для виконання, зрозумілої за змістом та рішучої за формою вимоги (неможливо влаштувати вибори органів самоуправління, якщо люди не знають один одного). Діти включаються у діяльність, у процесі якої спілкуються, пізнають один одного. Виявляється група вихованців, яка підтримує педагога. Група переходить на другий рівень розвитку.

Основна мета другою етапу - створення активу, органів самоврядування. А. С. Макаренко писав, що він не дивився на те, що вихованці мають ще багато недоліків, а намагався ско­ріше набрати групу активістів, які підтримують необхідні для колективу вимоги педагога своїми думками і висловлюваннями. На цьому етапі на основі вивчення інтересів дітей, рівня їхнього морального, естетичного та розумового розвитку, міжособистісних стосунків визначаються мета та завдання, перспективи розвитку колективу, відбувається колективне планування, організація (відтепер вимоги ставить актив) та оцінка діяльності. Група досягає третього рівня розвитку.

Мета третього етапу - створення громадської думки, яка об'єднує всіх членів колективу без винятку, впливає на формування суспільно значущих мотивів поведінки, атмосфери співробітництва та співтворчості, гуманних взаємовідносин і взаємодопомоги. У колективі вже немає активу і пасиву; кожний член колективу, громадська думка всіх коригують та оцінюють поведінку, підтримують та захищають кожного.

На думку А.С. Макаренка, у колективі мають панувати ,,мажорний”, бадьорий стиль і тон спілкування, активність, готовність до дії, відчуття власної гідності почуття захищеності.

Крім етапів та стилю, А.С. Макаренко розкрив також закон розвитку та руху колективу, принцип паралельної дії (педагог формує колектив, а колектив впливає на кожного вихованця); необхідність для розвитку колективу близьких, середніх та далеких перспектив, для досягнення яких колектив спільно працює, навчається, спілкується. Для розвитку колективу необхідна також добре організована, суспільно корисна трудова, виробнича, ігрова, естетична, навчальна сумісна діяльність. Формування колективу у взводі, групі можливе, тільки якщо існує колектив педагогів та загальновузівський колектив. Велике значення мають традиції та ігрові форми організації життя колективу, змагання. В. О. Сухомлинський підкреслював важливу роль гуманістичних взаємовідносин у колективі, рівного права голосу та відповідальності для справжнього самоврядування та розвитку кожної особистості.

            Основні напрямки і зміст виховного процесу.

     З погляду змісту виховання класифікується за різними підставами. Узагальнено воно містить у собі розумове, трудове і фізичне виховання. Залежно від того чи іншого аспекту виділяють: громадянське, ідейне, політичне, патріотичне, моральне, естетичне, трудове, екологічне, економічне, професійне і т. ін. За інституціональною ознакою виділяють: шкільне, позашкільне, сімейне, виховання за місцем проживання й ін. За принципами і стилем взаємовідносин виділяють авторитарне і демократичне виховання. Розглянемо деякі з них.

Патріотичне виховання спрямоване на поширення серед персоналу конституційних і правових норм, державної політики, патріотичних ідей, затвердження у свідомості почуття обов'язку, честі, совісті, любові до Батьківщини, гордості за Батьківщину, готовності до її захисту. Воно передбачає непримиренність до проявів націоналізму, шовінізму, сепаратизму, національного егоїзму.

Професійне виховання покликане формувати систему якостей, необхідних майбутньому працівнику правоохоронних органів для виконання завдань за своїм основним призначенням. Головним об'єктом тут виступає професійна компетентність персоналу. Його показниками виступають знання, уміння, навички, психологічні особливості, професійні позиції й акмеологічні інваріанти.

Правове виховання покликане забезпечити формування правової свідомості і культури праці та повсякденного життя відповідно до вимог законів, прийнятих принципів і норм. Воно зв'язано з формуванням поваги до Конституції України, до законів і правопорядку.

Моральне виховання спрямоване на затвердження у свідомості майбутніх працівників правоохоронних органів соціально-ціннісних пріоритетів, прилучення до багатств сучасної культури, формування цілісного світогляду. Воно живиться загальнолюдськими і національними моральними цінностями, формує свідомість громадянського обов'язку, навички дотримуватися норм моралі й у побуті, людяного ставлення до товаришів, дбайливого ставлення до матеріальних цінностей.

Естетичне виховання здійснюється з метою розвитку здорових естетичних смаків, уявлень про добро і зло, красиве і потворне, усвідомлення прекрасного; відчуття вульгарного тощо, розуміння краси праці, культури поведінки.

Екологічне вихованняспрямоване на усвідомлення природної феноменальності людини, що повною мірою відповідає за життя й умови мешкання на Землі. Воно розвиває активне і дбайливе ставлення курсантів, студентів до навколишнього середовища, природи, середовища мешкання.

Фізичний розвиток має на меті формування фізичної культури, зміцнення здоров'я, розвитку необхідних фізичних якостей, здорового способу життя.

Середовищем, що споконвічно і пріоритетно затребувала інтеграцію всіх даних напрямків виховання, є сім'я. Сімейне виховання акумулює взаємини батьків і дітей, доводить «до логічного завершення» всі життєдіяльнісні аспекти розвитку людини. Сім'я є тим соціальним осередком, де беруть початок і сходяться багато чинників, що детермінують успішність і повноцінність реалізації життєвої стратегії людини. Тому дуже важливо домагатися сприятливих сімейних відносин, активного ставлення всіх членів сім'ї до долі і реальної життєвої облаштованості кожного її члена. Саме в сім'ї закладаються основи характеру людини, формується життєва спрямованість, основні її цінності, моделі, алгоритми і технології досягнення життєвих цілей.

Усі складові частини виховання відбивають змістовну сторону єдиного процесу, побудованого на основі ідей української держави, багатовікової практики життя. Комплексність виховання дає можливість формувати людину як цілісний феномен, у котрому гармонійно розвиваються й удосконалюються всі його макрохарактеристики - індивід, особистість, суб'єкт праці, індивідуальність.

Процес виховання можна подати наступним чином: включення людини в систему відносин усіх суб'єктів виховання; придбання й удосконалювання комплексу соціально ціннісних якостей майбутніх працівників, зв'язків і відносин у трудовому колективі; ефективний вплив на показники праці і життя працівників та членів їхніх сімей; удосконалювання виховного процесу.

Основу структури процесу виховання складають такі його елементи: суб'єкт виховання, об'єкт виховання, мета виховання, система відносин, система впливів, система взаємозв'язків між елементами, що входять у структуру процесу виховання. Їх аналіз сприяє більш глибокому розумінню психолого-педагогічного механізму формування в курсантів, студентів тих чи інших якостей.

Структурно-динамічна модель виховної діяльності в колективі - це система взаємозалежних принципів виховання, цілей, завдань, напрямків, варіантів і етапів досягнення результатів, а також характер і механізми взаємодій і взаємовідносин у виховній роботі. Модель дозволяє перейти до виховання в установі як до цілісного діяльного-виховного процесу, у якому керівник забезпечує об'єктивно затребувані суб’єкт-суб’єктні відносини й оптимальність виховного впливу. Цілі, завдання, реальний стан справ і потреби виховання в конкретній ситуації вказують викладачу конкретний зміст кожного компонента моделі.

Алгоритм виховної діяльності викладача, керівника становить систему вимог (принципів і норм) здійснення організаційних і виховних дій, послідовне виконання яких надає всьому виховному процесу результативного характеру. Вимоги до виховної роботи визначаються новою концепцією виховання, що сформульовані відповідно до закономірностей виховання і втілені в його принципи. Алгоритм виховної діяльності вказує на сувору її послідовність: аналіз фактичного стану, виявлення суперечностей у цілісному діяльно-виховному процесі і визначення шляхів їх вирішення; планування ефективних виховних заходів і організація їх виконання для досягнення необхідного виховного впливу; створення умов для ефективного виховання в установі; оцінка результатів виховної діяльності і корекція всього діяльно-виховного процесу.

Якою ж є логіка процесу виховання? Викладач, вихователь, визначивши мету виховання, здійснює цілеспрямований вплив на персонал, курсантський колектив, умови навчання та праці. Для досягнення виховної мети можливі три канали - безпосереднього впливу; опосередкованого впливу за допомогою впливу на вихованця зусиллями інших працівників або через створення бажаних умов; виховання через самовплив (самовиховання). Тут особливу увагу слід звернути на ефективність використання як традиційних, так і інноваційних способів. Зокрема, не знімається з порядку денного такий засіб, як особистий приклад викладача-офіцера-вихователя. На його величезну роль у процесі виховання звертали увагу всі видатні педагоги. ,,Вихователь, поставлений віч-на-віч із вихованцями, - говорив К. Д. Ушинський, - у собі містить всю можливість успіхів виховання” [37]. Цю думку наводив і В. О. Сухомлинський. Він писав: "Розум виховується розумом, совість - совістю, відданість Батьківщині - діючим служінням Батьківщині”[ 28 ].

Отже, виховання - це складний процес, але в будь-якому випадку генератором його розвитку й ефективності виступає викладач, керівник. А.С. Макаренко, характеризуючи виховний процес, писав: ,,Виховання є процес соціальний у широкому розумінні. Виховує все: люди, речі, явища, але насамперед і найбільше - люди. З них на першому місці - ...педагоги” [12]. Важливо, щоб даний процес розвивався в рамках оптимальної архітектоніки і відповідно до правильної логіки. Їхнє оформлення закріплене в моделі й алгоритмі виховання.