Теорія виховання як складова педагогіки.

     Виховання - процес багатогранний. Існує філософія виховання, соціологія виховання, психологія виховання. У педагогічному плані виховання - це процес формування і безупинного удосконалювання вихованості особистості - однієї з найважливіших педагогічних і соціально значимих властивостей. Сутність виховання - у наданні особистості характеристик:

- цивілізованого соціально орієнтованого ставлення до життя, суспільства, людей, праці і відповідної поведінки;

- активності в само формуванні для повної реалізації себе в житті і самоствердженні при безумовному дотриманні норм моралі і права;

- громадянськості, любові до Батьківщини, працьовитості, гуманізмі, демократизмі, культурному ставленні до природи, Батьківщини, здоров'я і такому ж задоволенні своїх потреб.

Справді вихований не той, хто знає, як поводитися, і вміє це робити, а той, хто поводитися інакше не може. Метою виховання і виступає формування такої вихованості, а завданнями - формування її компонентів. Останнє визначає існування в системі виховання взаємозалежного комплексу видів виховання: патріотичного, громадянського, морального, гуманістичного, демократичного, економічного, трудового, екологічного, естетичного, сімейного, фізичного, у дусі здорового способу життя.

Вихованню належить найважливіша роль у формуванні особистості. Сенека (4 р. до н.е. - 65 р. н.е.) - вихователь римського імператора Нерона - говорив: ,,Навчи спершу добрих рис, а потім мудрості, тому що без перших важко навчитися останньої”.

Вихованість - інтегральний продукт стихійних і цілеспрямованих педагогічних впливів. Педагогіка досліджує останні і розробляє шляхи перетворення стихійних на регульовані й оптимально вдосконалені. Складні і відповідальні задачі виховання можуть бути вирішені тільки в єдності з освітою, вихованням і розвитком особистості.

Процес виховання - це закономірна, послідовна, безперервна зміна моментів розвитку взаємодіючих суб'єктів. Основним системоутворюючим елементом цього процесу виступає педагогічна взаємодія. Будучи ,,відрізком” цілісного виховного процесу, педагогічна взаємодія містить у собі всі його структурні компоненти:

1) мету або педагогічне завдання;

2)  суб’єкти взаємодії;

3) активність відносно до реалізації внутрішніх суттєвих сил суб'єктів взаємодії;

4) матеріальні, соціальні і духовні цінності взаємодіючих сторін;

5) соціальні норми, за якими організується взаємодія;

6) соціально-психологічну ситуацію, в якій відбувається взаємодія;

7) особистісно-розвивальний результат цієї взаємодії.

Виховання як цілісний процес має дві сторони: зовнішню (власне виховання) і внутрішню (самовиховання, самовдосконалення тощо).

Сучасна педагогіка вважає, що сутністю процесу виховання є організація умов життя, середовища вихованців, формування в них стійких форм поведінки у суспільстві через навички та звички.

Виховання - це процес цілеспрямованого управління формуванням і розвитком особистості відповідно до вимог суспільства.

Цілеспрямованість - найбільш важлива характеристика виховного процесу. Оскільки в цьому процесі мають місце лише суб'єкт-суб'єктні відносини, то об'єктом педагогічного управління виступають створення і зміна соціально-психологічних умов саморозвитку особистості, у яких якісь процеси стимулюються, а інші - гальмуються.

Загальна мета виховання-формування всебічно та гармонійно розвиненої, соціально активної особистості, яка у своїй життєдіяльності керується загальнолюдськими (честь, совість, людська гідність, соціальна справедливість) і культурно-національними (працелюбність, волелюбність, суверенність, соборність тощо) цінностями.

Виховання має яскраво виражений соціальний і національний характер. Головна мета національного виховання - передання молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності сві­тогляду і на цій основі - формування особистісних рис громадянина України, розвиненої духовності, національної самосвідомості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фізичної, екологічної культури, розвиток індивідуальних здібностей і таланту, наукового світогляду.

Мета виховання може бути конкретизована:

- за віковими ступенями;

- за соціально-психологічними умовами того чи іншого виховного закладу;

- за раніше реалізованими цілями виховання.

Глибинна сутність виховання полягає у включенні осо­бистості у різні види діяльності, завдяки чому вона оволодіває різними сторонами суспільного досвіду, які, у свою чергу, визнач її особистісне формування. Саме діяльність і ставлення до неї, активність особистості у цій діяльності виступають як визначальні фактори виховання і розвитку людини. Такий підхід до розвитку особистості отримав назву ,,особистісно-діяльнісний”.

Духовне ядро людини формується під впливом п'яти зов­нішніх факторів - суб'єктів виховного впливу:

1) сім'ї;

2) школи;

3) масових комунікацій;

4) первісного контактного колективу (групи, класу, об'єднання);

5) референтних (неформальних) груп.

На різних вікових етапах ці фактори по-різному впливають на особистість. Кінцева мета виховання - переведення виховання у самовиховання, у самостійну реалізацію життєвих програм.

Рушійними силами процесу виховання є його внутрішні суперечності. Наявність загальних суперечностей проявляється у закономірностях виховання і принципах виховання, що орієнтують на організацію і управління педагогічним процесом. Закономірності виховання - стійкі й суттєві зв'язки між елементами виховного процесу.

У сучасний період виділяються дві групи закономір­ностей виховання:

І. За загальними внутрішніми суперечностями:

  1. Суперечності між цілями і характером досягнення їх у системі виховання (суспільного, шкільного, сімейного, самовиховання).

  2.  Суперечності між вимогами суспільства до колективу та особистості і можливостями здійснити ці вимоги.

  3. Суперечності між новими потребами та інтересами вихованців і рівнем їх готовності до реалізації цих потреб, що визначається досягненим рівнем культури, діяльності та відносин між людьми.

   4. Суперечності між авторитарними відносинами і відносинами співробітництва й співдружності у колективі та суспільстві.

 II. За інваріантними зв'язками у процесі взаємодії компонентів процесу.

    1. Зв'язки між процесами навчання, виховання, освіти та розвитку як компонентами цілісного педагогічного процесу.

    2. Зв'язки між процесами виховання і самовиховання, освіти і самоосвіти, викладання і учіння, педагогічним керівництвом і творчою активністю вихованців в умовах співробітництва та співдружності учасників.

    3. Зв'язки між характером творчої діяльності вихо­ванців, їхнім світоглядом та досягнутими результатами розвитку особистості й колективу.

   4. Зв'язки між вихователями, вихованцями та їхніми колективами у педагогічній системі.

   5. Зв'язки між навчанням, вихованням, освітою, суспільно корисною працею та підготовкою до творчої практичної діяльності, до життя. Виховання має готувати людину до виконання певних соціальних ролей, серед яких найголов­нішими є: громадянин, працівник, сім'янин.

Показниками, що характеризують особливості процесу виховання є цілеспрямованість, багатофакторність, повага до особистості, безперервність.

Багатофакторність. До об'єктивних факторів процесу виховання зараховують суспільний лад, суспільні відносини, характер праці, рівень демократизації суспільства тощо. Серед суб'єктивних факторів можна назвати школу, сім'ю, позашкільні заклади, вулицю (тобто неформальне середовище спілкування дитини), ровесників, інформацію, яку одержують за допомогою радіо, телебачення, газет, комп'ютерів тощо. На жаль, далеко не завжди всі ці фактори між собою узгоджуються, виступають у єдності, не всі вони підпорядковуються педа­гогічному управлінню.

Виховання - безперервний, нескінченний процес, який починається з народження людини і закінчується її смертю (деякі дослідники вважають, що виховання починається ще у внутрішньоутробний період).