Міжнародна система інтелектуальної власності

Основою міжнародної системи інтелектуальної власності є більше двадцяти договорів, що регулюють правовідносини у сфері промислової власності, авторського права і суміжних прав. Україна продовжує роботу щодо приєднання до Міжнародних договорів.

Основні договори про захист інтелектуальної власності:

–Бернська конвенція про захист літературних і художніх творів.       

–Брюссельська конвенція про розповсюдження сигналів, що транслюють програми через супутник.

–Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм.

–Мадридська угода про санкції за неправдиві та неправильні позначення походження виробів.

–Найробський договір про охорону олімпійського символу.    

–Паризька конвенція про охорону промислової власності.       

–Договір про патентне право (РLТ).

–Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення.

–Договір про закони про торговельні марки.

–Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів.

–Вашингтонський договір про інтелектуальну власність стосовно інтегральних схем.

–Договір ВОТВ про авторське право.

–Договір ВОІВ про виконання і фонограми.

Глобальні договори системи охорони:

–Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікро-організмів з метою патентної процедури.

–Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків.

–Ліссабонська угода про захист зазначень місця походження виробів та їх міжнародної реєстрації.

–Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків.

–Договір про патентну кооперацію.

Договори про класифікації:

–Локарнська угода про утворення міжнародної класифікації промислових зразків.

–Ніццька угода про міжнародну реєстрацію товарів і послуг для реєстрації знаків.

–Страсбурзька угода про міжнародну патентну класифікацію.

–Віденська угода про утворення міжнародної класифікації зображальних елементів.

Адмініструє ці договори Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), заснована у 1967 р. на Дипломатичній конференції у Стокгольмі. У 1974 р. ВОІВ отримала статус однієї з 16 спеціалізованих організацій ООН. На сьогодні членами ВОІВ є близько двохсот держав, у тому числі й Україна.

Головними завданнями ВОІВ є:

–поліпшення взаєморозуміння і розвиток співробітництва між державами в інтересах їх взаємної користі на основі поваги до їх суверенітету і рівноправності;

–заохочення творчої діяльності, сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі;

–модернізація та підвищення ефективності адміністративної діяльності міжнародних угод, створених у сфері охорони промислової власності, а також охорона літературних і художніх творів.

Контроль за виконанням угод здійснюють керівні органи ВОІВ.

Конвенція, що засновує ВОІВ, передбачає наявність чотирьох органів:

–Генеральної Асамблеї;

–Конференції;

–Координаційного комітету;

–Міжнародного Бюро ВОІВ (секретаріату).

Генеральна Асамблея ВОІВ, членами якої є держави – члени ВОІВ за умови, що вони також є членами Асамблеї Паризького і (або) Бернського Союзів, а також Швейцарської Конфедерації країн –і місця перебування ВОІВ, є верховним органом ВОІВ.

На відміну від Генеральної Асамблеї, у Конференції беруть участь усі держави, що є членами ВОІВ.

Членами Координаційного комітету є 72 країни, у тому числі Україна. Координаційний комітет – це виконавчий орган Генеральної Асамблеї і Конференції, що виконує консультативні функції.

Генеральна Асамблея і Конференція скликаються на чергові сесії кожні два роки, Координаційний комітет –щорічно.

Очолює ВОІВ Генеральний директор, який обирається Генеральною Асамблеєю на шестирічний термін. Секретаріат ВОІВ має назву «Міжнародне Бюро» і знаходиться у Женеві (Швейцарія).

     2.7. Управління об’єктами інтелектуальної власності

Знання й розуміння правил ефективного управління інтелектуальною власністю дає змогу тим, хто обслуговує бізнес – бухгалтерам, венчурним капіталістам ‑ краще розуміти спосіб, у який інтелектуальна власність може приносити бізнесові додатковий прибуток. Найбільших успіхів досягають підприємці, які розробляють стратегію та впроваджують методики управління, що дозволяють здійснювати ідентифікацію, надбання прав, правову охорону та ефективне використання об'єктів права інтелектуальної власності, створених або придбаних їхніми фірмами.

Управління об'єктами права інтелектуальної власності має здійснюватись з урахуванням їх життєвого циклу. Етапи життєвого циклу об’єкта права інтелектуальної власності подані на рис. 2.5.

Рисунок 2.5 – Етапи життєвого циклу об'єкта права інтелектуальної власності

1-й етап. Створення об'єкта права інтелектуальної власності починається з генерації ідеї. Потім для перевірки автентичності об’єкта проводять по ньому патентний пошук і далі перевіряють ідею експериментально. Завершується етап відтворенням об'єкта на матеріальному носії (папері, електронному носії тощо) таким чином, щоб він став зрозумілим для інших осіб.

2-й етап. Набуття прав на об'єкт права інтелектуальної власності полягає в одержанні правової охорони на нього або обмеженні доступу до таємниці, що використовується в технології, з метою запобігання діям недобросовісних конкурентів.

3-й етап. Використання прав на об'єкт права інтелектуальної власності (комерціалізація) – найпродуктивніший етап життєвого циклу, на якому компенсуються витрати на створення та забезпечення правової охорони.

4-й етап. Захист прав здійснюється у разі порушення прав недобросовісним конкурентом.

5-й етап. Утилізація полягає у переході об'єкта у суспільне надбання після вичерпання юридично визначеного терміну дії прав інтелектуальної власності, і будь-хто може його використовувати без дозволу правовласника. Якщо на момент завершення використання прав на об’єкт інтелектуальної власності не буде вичерпаний юридичний термін його служби, то можна продовжити використання такого об'єкта за відповідну винагороду (роялті) або поступитися (продати) правом власності на нього, отримавши таким чином додатковий прибуток.

Процес управління інтелектуальною власністю можна розділити на десять етапів, які є фундаментом управління інтелектуальним капіталом (рис. 2.6.), які дозволяють встановити зв'язок між інтелектуальною власністю та фінансовим станом підприємства.

Рисунок 2.6 – Етапи процесу управління об'єктами інтелектуальної власності

1. Усвідомлення ролі інтелектуальної власності.Керівник повинен відрізняти корисну для бізнесу інтелектуальну власність від непотрібної, з одного боку, та корисну інтелектуальну власність від усієї власності підприємства – з іншого.

Необхідно не тільки ідентифікувати наявну інтелектуальну власність, але й виявляти, кому належать права на неї, чи є портфель інтелектуальної власності достатнім, щоб забезпечити патентну чистоту продукту, що виробляє підприємство. Паралельно слід подбати про управління ноу-хау. Катастрофою для керівників є випуск на ринок нового товару, що порушує права інших правовласників. Юридична баталія з приводу порушення прав інтелектуальної власності здатна призвести до великих, а інколи до невідворотних фінансових і моральних втрат.

У таких галузях виробництва, як фармацевтична, радіоелектронна, хімічна, біотехнологічна, телекомунікаційна тощо, принципово неможливо створити конкурентний продукт без використання об'єктів права інтелектуальної власності.

Перетворення інтелектуальної власності на частину стратегічного бізнес-планування.

Успішний бізнес розпочинається з прогнозування перспективного конкурентного продукту на майбутньому ринку. Тому від самого початку слід визначати, які саме об'єкти права необхідно створити або придбати, щоб забезпечити конкурентність товарів або послуг, що, відповідно, вироблятимуться чи надаватимуться за його участі.