Захист від недобросовісної конкуренції

Конкуренція (лат. соnсurrere – стикатися, змагатися) – це суперництво між учасниками ринкового господарства, економічний процес взаємодії і боротьби товаровиробників за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів, за отримання найбільших прибутків.

Економічна конкуренція дозволяє досягати високого рівня якості виробленої продукції за найменшими цінами для споживачів, тим самим стабільно стимулюючи суб'єктів господарювання до покра­щення своїх показників у наведених категоріях.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» недобросовісною конкуренцією визначені наступні діїї, що суперечать торговельним та іншим чесним звичаям у господарській діяльності:

– неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господа­рювання;

– створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конку­ренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

– неправомірне збирання, розголошення та використання комер­ційної таємниці.

Таке розуміння відповідає підходу, викладеному в Паризькій конвенції про охорону промислової власності від 1883 року. Актом недобросовісної конкуренції остання визначає будь-який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торговельних справах, конкретизуючи, що це є, зокрема: (1) усі дії, здатні будь-яким чином викликати змішування відносно підприємства, продуктів чи промислової або торговельної діяльності конкурента; (2) неправильні твердження при здійсненні комерційної діяльності, що здатні дискредитувати підприємство, продукти чи промислову або торговельну діяльність конкурента; (3) вказівки чи твердження, використання яких при здійсненні комерційної діяльності може ввести громадськість в оману щодо характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності до застосування чи кількості товарів.

Ділова репутація – гудвіл (англ. «доброзичливість, добра воля імідж, ділова репутація») у загальному розумінні є різницею між ринковою і балансовою вартістю фірми. Гудвіл – це об’єкт суміжних прав, комплекс заходів, спрямованих на збільшення прибутку підприємств без відповідного збільшення активних операцій, включаючи використання кращих управлінських здібностей, домінуючу позицію на ринку продукції (робіт, послуг), нові технології. Це поняття включає: репутацію та маркетингові позиції фірми на ринку, досвід ділових зв'язків, престиж торговельних марок, відпрацьованість внутрішньої технології діяльності, постійну клієнтуру, здатну приносити додатковий прибуток фірмі шляхом підвищення її конкурентоспроможності. Гудвіл є основним капіталом фірми, що не має матеріального вигляду.

Неправомірними перешкодами в конкуренції (дискредитацією),згідно із Законом, є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю господарчого суб'єкта (підприємця), які завдали або могли завдати шкоди його діловій репутації .

Неправомірними перевагами в конкуренції відносно іншого господарюючого суб'єкта є такі, що отримані шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджується рішенням державного органу, наділеного відповідною компетенцією (Ст. 15 «Досягнення неправомірних переваг у конкуренції» Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»).

У забезпеченні конкурентноздатності товарів і послуг важливу функцію виконує комерційна таємниця. Тому правовласник, безумовно, має право на захист її від неправомірного використання. Але незважаючи на високу і безупинно зростаючу значимість цього об'єкта інтелектуальної власності, відсутня його пряма правова охорона.

Суб’єкти авторського права

2.3.1. Суб'єкти права інтелектуальної власності
Відповідно до Цивільного кодексу України суб'єктами права інтелектуальної власностіє творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, нахідник тощо) та інші особи, яким належать за заповітом або за договором особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності (рис. 2.4).

Рисунок 2.4 – Суб’єкти права інтелектуальної власності

Право інтелектуальної власності може виникати або набуватися.

Виникає воно шляхом створення творів науки, літератури, мистецтва (тобто створення матеріального об’єкта – результату інтелектуальної творчої діяльності особи).

Набувається воно шляхом правонаступництва, відчуження майнових прав суб’єктом авторського права за договором, спадкування та іншими способами, визначеними законом.

Суб'єкти права промислової власності

Суб’єктамиправа на винаходи, корисні моделі, промислові зразки є автори або фізичні чи юридичні особи, до яких право авторів перейшло за договором чи заповітом.

Суб’єктами права на торговельні марки, зазначення походження товарів можуть бути юридичні або фізичні особи, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність.

Суб’єктом правовідносин, що виникають у процесі створення і використання сортів рослин, може бути будь-яка юридична чи фізична особа.

Суб’єктом права на раціоналізаторську пропозицію є раціоналізатор, тобто автор, що створив її своєю творчою працею.

Комерційною таємницею відповідно до чинного законодавства визнаються переважно відомості, що стосуються підприємницької діяльності, тому суб'єктами права на комерційну таємницю (ноу-хау) є фізичні або юридичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю.

Суб’єкти авторського права і суміжних прав

Суб’єкти авторського права

До суб'єктів авторського права відносяться:

– автори творів;

– спадкоємці й інші правонаступники;

– організації, що керують майновими правами авторів на колективній основі.

Авторами наукового, літературного чи художнього твору визнаються будь-які фізичні особи, творчою працею яких створений твір. Автор є первинним суб’єктом, якому належить первинне авторське право і яке виникає з моменту створення твору (ст. 437 ЦК).

При створенні твору спільною творчою працею кількох осіб первинні авторські права виникають у них одночасно і вони визнаються співавторами згідно зі ст. 436 ЦК та ст. 13 Закону. Авторське право на створений у співавторстві твір належить їм спільно. Визначальними ознаками співавторства є, по-перше, спільна творча праця і творчий внесок кожного зі співавторів. Не визнається співавторством допомога технічного, організаційного, фінансового характеру. Другою ознакою співавторства є створення єдиного цілісного результату спільної творчої праці. Для нього характерним є те, що вилучення окремих частин твору, що створювалися різними авторами, або взагалі неможливе з причин їх тісного взаємозв’язку, або фізично можливе, але тягне за собою неможливість використання твору як єдиного цілого, призводить до втрати твором первісного значення.

Співавторство може бути двох видів – подільне та неподільне. Неподільне співавторство наявне, коли твір являє собою одне нерозривне ціле, тому що він або спочатку до кінця створювався спільними зусиллями діями кількох осіб, або його частини, що були створені різними авторами, не мають самостійного значення. Подільне співавторство характеризується тим, що твір складається із частин, створених різними авторами, і кожна з них має самостійне значення та може використовуватися окремо від твору в цілому.

До первинних суб'єктів слід віднести також роботодавця, якому належать майнові права на службовий твір. Останнім є той, що створений у порядку виконання службового завдання або трудової функції.

За відсутності доказів іншого, автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Це положення застосовується також у разі публікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.

Авторами визнаються не тільки творці оригінальних творів, але й творці залежних творів ‑ перекладів, переробок, копій творів мистецтва тощо.

Правовласниками авторських прав можуть бути і фізичні, і юридичні особи, що придбали окремі авторські повноваження за договором з автором чи одержали їх за заповітом або в інших випадках.

До похідних суб'єктів належать набувачі авторських прав на твори: особи, які уклали з автором авторський договір; спадкоємці, до яких майнові права перейшли у спадщину, а також інші особи – правонаступники.

Успадковування авторських прав здійснюється за законом або заповітом. При успадкуванні за законом спадкоємцями можуть стати тільки громадяни, які є законними спадкоємцями. При успадкуванні за заповітом авторські права можуть бути передані будь-якому громадянину.

Суб’єктами авторського права можуть бути також видавництва, театри, кіностудії та інші організації, що займаються використанням творів.

Організації, що керують майновими правами автора на колективній основі, не є власниками авторських прав. У відносинах із третіми особами вони виступають як представники авторів і діють від їхнього імені в їхніх інтересах.

Суб’єкти суміжних прав

Суміжні права– це права на результати творчої діяльності виконавців, права виробників фонограм та права організацій мовлення, пов’язані з використанням творів літератури та мистецтва, авторські права на які належать іншим особам.

До суб’єктів суміжних прав відносяться:

– виконавці творів, їх спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права на виконання.

– виробники фонограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права на фонограми.

– виробники відеограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права на відеограми.

– організації мовлення та їх правонаступники.

Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб'єктів авторського права.

Виробники фонограм, виробники відеограм повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права і виконавців.

Організації мовлення повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм (відеограм).