Законодавство України про інтелектуальну власність

До 1991 рокув Україні, як і у всьому колишньому СРСР, були відсутні спеціальні закони про охорону інтелектуальної власності. Правове регулювання відносин у цій сфері забезпечувалося в основному підзаконними актами.

Винятком були розділи IV – «Авторське право» і VI ‑ «Винахідницьке право»Цивільного кодексу УРСР, а також «Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції», затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 21.03.1973.

Радянське законодавства у сфері інтелектуальної власності передбачало юридичне закріплення можливості широкого використання результатів творчої праці громадян в інтересах держави і суспільства. І авторське, і патентне право передбачали примусовий викуп суб'єктивних прав на творчі досягнення у власників таких прав, можливість видачі примусових дозволів на їхнє використання. Авторське законодавство дозволяло вільно використовувати випущені у світ твори на телебаченні, радіо, у кіно і газетах. У патентному законодавстві основною формою охорони винаходів був не патент, а авторське свідоцтво, що давало виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності не їхнім творцям, а державі.

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 рокупочалося формування спеціального законодавства, що регулювало б правовідносини у сфері інтелектуальної власності.

Початком становлення законодавства України про інтелектуальну власність вважається прийняття Закону України «Про власність» (1991),яким результати інтелектуальної діяльності вперше були визнані об'єктами права власності.

На першому етапі в період 1991‑1994 років внесено ряд положеньпро охорону інтелектуальної власності до законів, що регулюють окремі сфери соціально-економічної діяльності. Зокрема це закони України: «Про власність», розділ «Право на інтелектуальну власність» (1991); «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1991); «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (1992); «Про інформацію» (1992); «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (1992); «Про науково-технічну інформацію» (1993); «Про телебачення і радіомовлення" (1993); «Про захист інформації в автоматизованих системах» (1994).

Прийнято Митний кодекс України (1991) і підтверджена участь України в міжнародних угодах з питань захисту прав інтелектуальної власності.

Україна приєдналася до низки міжнародних угод: «Паризька конвенція про охорону промислової власності»; «Договір про патентну кооперацію»; «Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків»; «Всесвітня конвенція про авторське право»; «Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ)».

З урахуванням міжнародних регулятивних нормбув прийнятий Указ Президента України «Про Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні» №479/92 (1992), а також низка спеціальних законів України щодо охорони інтелектуальної власності в окремих сферах: «Про охорону прав на сорти рослин» (1993); «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (1993); «Про охорону прав на промислові зразки» (1993); «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (1993); «Про авторське право і суміжні права» (1993).

Також прийняті постанови КМУ «Про розміри відрахувань до фондів творчих спілок України за використання творів літератури та мистецтва» (1992) і «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» (1994), які стосуються захисту економічних інтересів творчих працівників.

Другий етап розвитку законодавства України про інтелектуальну власність охоплює період 1995‑1999 років.

Розширенню міжнародно-правової основи охорони інтелектуальної власності в Україні сприяло приєднання до ряду міжнародних угод:«Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів» (1995); «Міжнародна конвенція про охорону нових сортів рослин» (1995); «Договір про закони щодо товарних знаків» (1996); «Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів» (1997); «Найробський договір про охорону Олімпійського символу» (1998).

У Конституції України,прийнятій 1996 р., (ст. 41, 54)закріплені гарантії захисту інтелектуальної власності. Стаття 41проголошує право особи володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності. Стаття 54гарантує свободу творчості та захист прав інтелектуальної власності, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Відбувається подальший розвиток спеціального національного законодавства з виходом його на ряд нових, нетрадиційних сфер регулювання за рахунок прийняття законів України: «Про захист від недобросовісної конкуренції» (1996); «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» (1997); «Про охорону прав на зазначення походження товарів» (1999).

Розширюється регулювання окремих питань охорони інтелектуальної власності в законах, що нормують різноманітні аспекти творчої діяльності: «Про наукову і науково-технічну експертизу» (1995); «Про інформаційні агентства» (1995); «Про рекламу» (1996); «Про видавничу діяльність» (1997); «Про професійних творчих працівників і творчі союзи» (1997); «Про кінематографію» (1998).

 На цьому етапі запроваджений порядок державної реєстрації прав автора на твори науки, літератури та мистецтва, здійснені перші спроби врегулювати питання розповсюдження аудіовізуальних творів і фонограм.

На третьому етапі розвитку законодавства України про інтелектуальну власність, який триває до сьогодні відбувається посиленнякомплексного підходу до вдосконалення охорони інтелектуальної власності.

У 2000 р.розроблена «Програма розвитку державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні на 2001‑2004 рр.».

У 2001 р.вийшов «Указ Президента України «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні».

З метою забезпечення виконання цього Указу колегією Міністерства освіти і науки України прийнято рішення «Про запровадження у навчальних закладах курсу з основ інтелектуальної власності та підготовку за державним замовленням фахівців з Інтелектуальної власності» (протокол №6/3-16 від 20 червня 2002 р.)

У 2003 р. прийнятий «Цивільний кодекс України», де в книзі IV «Право інтелектуальної власності» розкриваються головні положення цього права.

У 2009 р. рішенням Колегії Державного департаменту інтелектуальної власності схвалено «Програму розвитку державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні на 2010‑2014 рр.»

Стратегією сталого розвитку «Україна – 2020», схваленою Указом Президента України від 12 січня 2015 р. N 5, з метою впровадження в Україні європейських стандартів життя та виходу України на провідні позиції у світі передбачено проведення реформи захисту інтелектуальної власності.

Україна розширює свою участь у системі міжнародних конвенцій і договорів з інтелектуальної власності приєднавшись до «Ніццької угоди про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків» (2000) та «Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення» (2002).

Також відбувається процес узгодження національного законодавства з вимогами TRIPS – Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності Світової організації торгівлі (СОТ).

Зараз законодавство України у сфері інтелектуальної власності поділяється на загальне і спеціальне. Загальне законодавство відображене в таких документах:

– Конституція України;

– Кодекси України (Цивільний кодекс України; Цивільний процесуальний кодекс України; Кримінальний кодекс України; Кримінально-процесуальний кодекс України; Митний кодекс України; Господарський процесуальний кодекс України; Кодекс законів про працю України);

– Закони України;

– укази Президента України;

– постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України;

– відомчі нормативно-правові акти.

Спеціальне законодавство України у сфері інтелектуальної власності включає:

– спеціальне законодавство України у сфері промислової власності;

– спеціальне законодавство України у сфері авторського права і суміжних прав;

– міжнародні договори та угоди в сфері інтелектуальної власності.

Cпеціальне законодавство України у сфері промислової власності включає низку Законів: «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»; «Про охорону прав на промислові зразки»; «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»; «Про охорону прав на сорти рослин»; «Про охорону прав на зазначення походження товарів» тощо.

Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, наприклад, «Про затвердження Порядку сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності».

Відомчі нормативно-правові акти, наприклад, «Правила складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель»; «Правила розгляду заявки на винахід та заявки на корисну модель» тощо.

Спеціальне законодавство у сфері авторського і суміжних прав включає закони: «Про авторське право і суміжні права»; «Про охорону прав на то­пографії інтегральних мікросхем»; «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм»; «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» тощо.

Укази Президента України, наприклад «Про деякi питання державної пiдтримки книговидавничої справи».

Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, наприклад, «Про розмiри вiдрахувань до фондiв творчих спiлок України за використання творiв лiтератури та мистецтва»; «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір»; «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав» тощо.