Еволюція інтелектуальної власності в Україні

До 1991 року в Україні через переважання суспільної форми власності та панівної соціалістичної ідеології не було спеціальних законів про охорону інтелектуальної влас­ності, а правове регулювання відносин у цій сфері забезпечувалося в основному підзаконними актами. Винятками були розділ IV — «Авторське право» і розділ VI ‑ «Винахідницьке право» Цивільного кодексу УРСР, а також «Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції», затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 21.03.1973.

Загальне законодавство закріплювало можливість широкого використання результатів творчої праці громадян в інтересах держави й суспільства.

Після проголошення незалежності України у 1991 році почалося формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності.

Принциповим моментом у розбудові законодавства про інтелектуальну власність стало прийняття у 1996 році Конституції України, що проголосила: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності».

За роки незалежності створено низку спеціальних законів України з питань інтелектуальної власності. Багато норм, що регулюють правовідносини у сфері інтелектуальної влас­ності, містяться у загальних законах.

Завершальним акордом у розбудові законодавства України у сфері інтелектуальної власності стало прийняття у 2003 році Верховною Радою України Цивільного кодексу України, книга IV якого має назву «Право інтелектуальної власності».

Міжнародні конвенції та договори, до яких приєдналася Україна – це також важливе джерело права інтелектуальної власності.

Місце і роль інтелектуальної власності в економічному і соціальному розвитку держави

Соціально-економічні стратегії в країнах світового співтовариства

Історично інтелектуальна власність була і залишається одним з основних і необхідних елементів розвитку суспільства і прогресу людства загалом. З часом зростало її значення як рушійної сили процесу пізнання та створення матеріальних благ. Протягом останніх десятиріч інтелектуальна власність набуває визначального характеру в процесах економічного, соціального і культурного розвитку країн світу.

Історія свідчить, що найбільших успіхів досягають країни, в яких інтереси держави збігаються з інтересами громадян. Тому держави, які прагнуть стати успішними, стратегічними завданням вважають підвищення культури громадян, розвиток економіки країни, зміцнення національної безпеки.

Яскраві спалахи у розвитку цивілізації спостерігалися тоді, коли держава ефективно заохочувала творчу діяльність своїх громадян. Прикладом може служити історія Давньої Греції, Римської імперії або доба Відродження. Тому держава, яка прагне лідерства, повинна забезпечувати своїм громадянам максимально сприятливі умови для творчої роботи.

При визначенні місця певної держави у світовій спільноті на перший план виступає її здатність використовувати сучасні технології для інтенсивного економічного зростання. Основну масу суспільного багатства розвинутих країн створює нова інтелектуальна еліта: підприємці, менеджери, фінансисти, науковці, кваліфіковані інженери, програмісти, а також інші фахівці, зайняті у сфері високих технологій, виробництва інформації та нових знань.

Інтелектуальна власність стала важливим ресурсом бізнесу. Суспільство все частіше доходить висновку, що першоосновою економічного і культурного його розвитку є результати інтелектуальної діяльності людини – науково-технічної і художньої творчості.

З поширенням нових засобів комунікації полегшився доступ суспільства в цілому і окремих користувачів до об’єктів інтелектуальної власності, що дає унікальні можливості для освіти, культурного обміну, інтенсивного духовного та інтелектуального розвитку.

Найбільш розвинуті країни зводять у ранг державної політики високий творчий потенціал нації. Так, у США і Японії діють ретельно продумані програми розвитку творчості громадян, починаючи з дошкільного віку.

На відміну від природних ресурсів ‑ землі, нафти, вугілля тощо, запаси яких мають певну межу, ‑ інтелектуальна власність є невичерпним ресурсом, тому в останні десятиріччя вона швидко замінює традиційні матеріальні активи і стає рушійною силою економічного і культурного розвитку суспільства.

Прикладом стрімкого економічного зростання при вкрай обмежених територіальних і природних ресурсах є Японія, що в повоєнний період зробила ставку на розвиток наукоємних галузей промисловості й виробництво високотехнологічної продукції.

Тенденції стрімкого нарощування результатів інтелектуальної діяльності в глобальному масштабі відображає статистика Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), однієї із спеціалізованих установ системи ООН. Так за даними ВОІВ, у 2000 р. було подано понад 90 тис. міжнародних заявок на винаходи за процедурою Договору про патентну кооперацію (РСТ), що дозволяє отримати патентну охорону одночасно у низці країн світу за вибором заявника. Сторонами договору РСТ є понад 100 країн світу.