Поняття інтелектуальної власності

Конспект лекцій з курсу «Інтелектуальна власність» Частина І / Укл.: С.О. Кіжаєв. – Дніпро : ДВНЗ УДХТУ, 2017. – 64 с.

     Укладач С.О. Кіжаєв, канд. техн. наук

Відповідальний за випуск В.І. Ситар, канд. техн. наук

Навчальне видання

Конспект лекцій з курсу 

«Інтелектуальна власність»

Частина І

Укладач КІЖАЄВ Сергій Олексійович

Редактор Г.М. Колісник

Комп’ютерна верстка Г.М. Колісник

Підписано до друку 19.04.17. Формат 60×84/16. Папір ксерокс. Друк різограф. Умов. друк. арк. 2,91. Обл.-вид. арк. 2,97. Тираж 100 прим. Зам. № 525. Свідоцтво ДК № 5026 від 16.12.2015.

ДВНЗ УДХТУ, 49005, Дніпро-5, просп. Гагаріна, 8.

Редакційно-видавничий відділ

Зміст

			С.
Вступ ………………………………………………………………………			4
Тема 1.		ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ ЯК ПРАВО
НА РЕЗУЛЬТАТИ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ …………………			6
1.1.	Поняття інтелектуальної власності …………………………………..		6
1.2.	Еволюція інтелектуальної власності …………………………………		9
1.3.	Місце і роль інтелектуальної власності в економічному й соціальному розвитку держави …………………………………….		23
Тема 2.		СИСТЕМА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ……………...	30
2.1.	Система інтелектуальної власності в Україні ……………………….		30
2.2.	Об’єкти права інтелектуальної власності ……………………………		31
2.3.	Суб’єкти авторського права ……………….…………………………..		43
2.4.	Законодавство України про інтелектуальну власність ……………..		46
2.5.	Державна система управління інтелектуальною власністю в Україні………………………………………………………………..		51
2.6.	Міжнародна система інтелектуальної власності ……………………		57
2.7.	Управління об’єктами інтелектуальної власності …………………..		59
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ……………………………………………………			64

ВСТУП

Інтелектуальна власність (англ. Intellectual property) – у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності у промисловій, науковій, художній, виробничій та інших сферах. Це юридична категорія, що застосовується для:

– визначення результатів творчої праці людини (творів науки, мистецтва та інших видів діяльності);

– позначення приналежності таких результатів творчої праці відповідним суб’єктам творчої діяльності;

– закріплення за цими суб’єктами особистих немайнових і майнових прав, пов’язаних із розробкою та використанням створених ними інтелектуальних продуктів.

Ставлення до інтелектуальної власності у світі неоднозначне й дискусійне і в наш час. Законодавство країн, які визнають права на інтелектуальну власність, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї творчої діяльності або передавати ці права іншим особам за узгодженням. Але, як показали конфлікти між США і Китаєм, інтелектуальна власність – не та концепція, що має всесвітнє визнання.

Талант також не завжди залежить від установленої державою монополії. З недавнім поширенням патентних законів на обчислення багато індивідуальних програмістів живуть у страху перед судовими позовами від великих корпорацій, що претендують на «володіння» найпростішими технологіями, наприклад такими, як буфер прокручування. Кому це приносить користь? Звичайно не творцям! Закони про інтелектуальну власність із самого початку були написані більше для видавців й інших могутніх фірм, ніж для творчих особистостей. Інтереси останні часто виявляються незахищеними. А зовнішня політика деяких країн і сьогодні безпосередньо спрямована на те, щоб нав'язати іншим націям підпорядкування своїй власній програмі інтелектуальної власності.

Україна належить до тієї більшості країн світу, які визнають право інтелектуальної власності, і сьогодні вона шукає нові можливості свого розвитку. Яке місце у світі вона посідає і які в неї можливості?

Відомий київський філософ Володимир Нікітін обґрунтував цікаву теорію, згідно з якою існують два типи країн. Перші існують відповідно до теорії прогресу: яскрава історія, харизматичні політики, великі звершення. Другі – відповідно до теорії балансу: фактично відсутні героїчна історія та великі правителі, постійні хитання й балансування між різними векторами й факторами. До першої групи вчений відніс більшість країн Європи, Росію і США, до другої – Швейцарію, Канаду й Україну.

Як виявилося, закладені в основу цієї моделі «прогрес» або «баланс»не впливають на добробут громадян. Швейцарія завдяки своєму пацифізму й нейтралітету в усіх загальноєвропейських процесах сьогодні стала фінансовим та економічним центром світу і перетворилася на країну – осередок капіталу. Капітал і банківська сфера в поєднанні з державним протекторатом стали тими інструментами, що дали змогу створити модель національно-економічної самоідентифікації швейцарського суспільства. Спільна ідея об’єднала суспільство й дозволила йому швидко та ефективно розвиватися. У природі швейцарського феномена лежить використання ренти за збереження капіталу та банківської таємниці. У результаті Швейцарія вийшла в число процвітаючих і стабільних країн. Будь-яка країна, яка знайде можливість гарантувати безпеку чи запропонувати дієвий механізм, унікальні умови для суспільно важливої сфери, приречена на успіх.

Україна – також країна, яка балансує. Нам поки нема чим особливо зацікавити своїх західних і східних сусідів. Багато хто не розуміє значення України або не сприймає її всерйоз. Ми приречені постійно балансувати між Сходом і Заходом, Європою і Азією, християнством та ісламом, Донецьком і Львовом. Двоїста сутність України невикорінна. Будь-яка спроба перевести її на рейки історичного прогресу й змусити розвиватися динамічно, яскраво, в одному з цивілізаційних контекстів обов’язково спричинить вибух, розкол країни. Тому потрібно думати про те, як конструктивно використовувати наше балансування і як конвертувати слабкі сторони в сильні.

Що ж може бути «фішкою» України? Де те начало, яке зцементовує, сповнює значення і надає ваги?

Україна могла б стати благодатним краєм для інтелектуалів, а інтелект, нові технології – тим капіталом, що цементуватиме державу й зміцнюватиме її значення та становище у світі. Промисловий переворот, первинне накопичення капіталу, модернізація, індустріалізація – це все ланки економічного процесу, який залишився в історії. Фінансові та біржові ігри – день сьогоднішній. Україна повинна намагатися зазирнути у завтрашній день – в основу інформаційного суспільства, головним елементом якого стане авторське право, його захист і максимально ефективне використання як в окремо взятій країні, так і в усьому світі.

Як зазначалося, Швейцарія змогла побудувати своє суспільство на отриманні ренти з фінансового капіталу. Україна, передбачаючи розквіт інформаційного суспільства, може стати країною, де рента працюватиме і створюватиме «ренту-штрих», базуючись на інтелектуальних розробках, інтелектуальному капіталі, «економіці знань». Нам просто необхідно створити комфортні умови для людей з ідеями, вчених, аби вони наповнювали й перерозподіляли інтелектуальну ренту.

На першому етапі Україна могла б створити власну національну систему захисту інтелектуальної власності й механізми її економічного використання на користь суспільства та майбутніх поколінь. А потім ця система могла б покласти початок глобальній системі захисту інтелектуального середовища й створення цілісного механізму її ефективного використання.

Тема 1. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ ЯК ПРАВО НА РЕЗУЛЬТАТИ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

План лекції

1.1.Поняття інтелектуальної власності

1.2. Еволюція інтелектуальної власності

1.3. Місце і роль інтелектуальної власності в економічному і соціальному розвитку держави

Поняття інтелектуальної власності

Інтелект (з лат. – «пізнання», «розуміння», «розум») – це здатність до мислення, раціонального пізнання, це здатність генерувати нову інформацію, тобто таку, якої не було.

Інтелектуальна діяльність – це творча цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, неповторне або унікальне.

Для людини характерні два види творчості ‑ художня і технічна.

Результатом художньої творчості є літературні й художні твори, які використовуються в гуманітарній сфері для збагачення внутрішнього світу людини та формування світогляду.

Результат технічної творчості ‑ це винаходи, торговельні марки, комерційні таємниці тощо, які сприяють підвищенню технічного рівня суспільного виробництва, його ефективності, забезпечуючи конкурентоспроможність вироблених товарів і послуг. Вони застосовуються переважно у сфері виробництва товарів і надання послуг.

За історичною традицією результати технічної творчості називають «об’єктами права промислової власності», або «промисловою власністю».

Походження виразу «інтелектуальна власність» пов’язують із французьким законодавством кінця ХVШ ст. і з теорією природного права (праці філософів-просвітителів Вольтера, Дідро, Руссо), згідно з якою право творця будь-якого творчого результату (літературного твору або винаходу) є його невід’ємним природним правом «й існує незалежно від визнання» цього права державною владою. У вступній частині до французького патентного закону від 07 січня 1791 р відзначалося, що «будь-яка нова ідея, проголошення і здійснення якої може бути корисним для суспільства, належить тому, хто її створив, і було б обмеженням прав людини не розглядати новий промисловий винахід як власність цього творця».

Найважливішою характеристикою власності є те, що її власник може використати свою власність так, як він бажає, і ніхто інший не може законним чином використати цю власність без його дозволу. Законодавче врегулювання таких економічних відносин утворює «право власності», яке авторитетом держави гарантує відповідне привласнення речей.

Інтелект речей не виробляє, і тому результати інтелектуальної діяльності не є об’єктами відносин власності у класичному розумінні. Неможливо встановити фізичне панування над ідеєю, твором науки, літератури, мистецтва, винаходом та іншими результатами інтелектуальної праці.

Інтелектуальною власністю вважається не результат творчої діяльності, а право на цей результат, тобто закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Інтелектуальну власність поділяють на:

– патентне право;

– авторське право і суміжні права.

Патентне право – це система норм, які регламентують охорону винаходів, промислових зразків, торговельних марок шляхом видачі охоронних документів.

Авторським правом регулюються відносини, що виникають у процесі створення та використання літературних, музичних і художніх творів, витворів кінематографії, наукових праць, серед яких потрібно виділити комп'ютерні програми та бази даних.

Інститутом суміжних прав регулюються відносини, пов'язані зі створенням та використанням результатів творчої діяльності (наприклад, виконавська діяльність артистів, фонограми, відеограми тощо).

Спільною ознакою патентних та авторських прав є те, що їх об'єктами виступають результати творчої діяльності людини.

Право інтелектуальної власності відно­ситься до групи нематеріальних активів. Воно складається з двох груп прав: майнових і немайнових (рис. 1.1). Майнові й особисті (немайнові) права на результат творчої діяльності взаємозалежні і утворюють нерозривну єдність.

Рисунок 1.1 – Право інтелектуальної власності

Майнове право, що виникає у творця на досягнутий результат творчої діяльності, подібне до права власності, яке виявляється в особи, чиєю працею створено матеріальну річ (пристрій, прилад, механізм, нові інформаційні технології тощо). Можна сказати, що це економічний результат інтелектуальної праці людини.

До майнових відносяться права: на використання об'єкта інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання та перешкоджати неправомірному використанню об’єкта інтелектуальної власності, у тому числі забороняти таке використання.

Право володіння – це юридично забезпечена можливість суб'єкта на фактичне володіння результатом своєї творчої інтелектуальної діяльності (наявність авторських авторських прав на об’єкт інтелектуальної діяльності).

Право користування – юридично забезпечена можливість суб’єкта вилучати зі свого результату інтелектуальної діяльності корисні властивості з метою задоволення своїх особистих і майнових потреб.

Право розпоряджатися – юридично забезпечена можливість визначати долю свого результату творчої інтелектуальної діяльності (передавання майнових прав).

Майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані повністю або частково іншій особі. Абсолютний (виключний) характер майнових прав інтелектуальної власності іншою особою, за загальним правилом, має здійснюватися з дозволу особи (того, хто створив об’єкт інтелектуальної власності, уповноваженої ним особи, спадкоємців), яка має виключне право дозволяти використання об’єкта інтелектуальної власності. Разом із тим, твір може бути використаний вільно, без згоди автора й виплати йому винагороди у випадках, встановлених законом, а саме: як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюстрація у виданнях, телепередачах, призначених для навчання тощо. У цих випадках, особи, які використовують твір, зобов'язані зазначити ім'я автора твору та джерело запозичення.

Майнове право на об’єкт права інтелектуальної власності переважно обмежене у часі.

Немайнове (нематеріальне) право – це сукупність особистих моральних, психічних, логічних, духовних та інших прав людини, які не можуть відчужуватися від їх власника внаслідок самої природи.

До нематеріальних відносять – право на авторство, право на недоторканність твору тощо. Немайнове право у часі не обмежене, тобто вічне.

Двосторонність права ‑ найважливіша особливість інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає перехід права на річ і навпаки.