Особливості складання балансового звіту

Джерелом даних для складання балансового звіту виступає Головна книга. У країнах, які не мають законодавчо закріпленої форми балансу, структура статей звіту про майновий стан відпо­відає специфіці конкретної фірми і встановлюється відповідно до принципу повного розкриття господарської інформації, що особ­ливо характерно для країн англо-американської системи обліку.

Однією із відмінностей побудови бухгалтерського балансу в різних країнах є форма розташування активу і пасиву (вер­тикальна чи горизонтальна) і угрупування статей. Порядок роз­міщення статей у балансі може значно варіюватися.

Так, баланс у горизонтальній формі - актив ліворуч, пасив праворуч - складається в Бельгії, Італії, Німеччині, Португалії, Росії, США, Україні, Франції. У Великобританії було прийня­то зворотне розміщення, а останнім часом статті балансу запи­суються одна за одною.

У Нідерландах законодавчо закріплені дві форми балансу, які можуть використовуватися, вертикальна, або горизонталь­на. У Великобританії «Закон про компанії» 1985 року передба­чає використання обох форм побудови балансу.

У Швейцарії взагалі не встановлена обов'язкова форма ба­лансу, він може бути представлений у горизонтальній чи вер­тикальній формі. Порядок класифікації не має значення: обо­ротні кошти і кредиторську заборгованість (до одного року) можна відображати до чи після основних коштів і капіталу.

Однак законом встановлена мінімально необхідна структу­ра балансу. Так, відповідно до Кодексу зобов'язань, баланс має містити чотири розділи: оборотні та основні кошти, кредиторсь­ку заборгованість і капітал. Наприкінці балансу італійських корпорацій вказуються всі забалансові зобов'язання компанії: гарантії видані й отримані, доручення, договірні зобов'язання щодо майбутніх купівель і продажів, майбутні виплати по лізингу. Безумовно, це досить важлива інформація, що дає мож­ливість зовнішнім користувачам бухгалтерської звітності одержати реальне уявлення про фінансовий стан компанії та оці­нити ймовірні ризики в майбутньому.

Принцип групування статей у балансі в різних країнах нео­днорідний. Так, в Італії і Німеччині статті групуються за еконо­мічним змістом. У деяких країнах групування здійснюється за ступенем ліквідності. Наприклад, у Франції, Росії, Молдові, а також країнах, що використовують МСФЗ як національні стан­дарти, статті розміщуються в порядку збільшення ліквідності; у країнах англо-американської системи обліку, Естонії - у по­рядку її зменшення. Згідно з 4-ю Директивою ЄС розроблені загальні схеми на­дання балансу. Так, форма 2 балансу має таку структуру (рис. 8.1).

Таблиця 8.3 - Визначення поняття "активи" і його економічний зміст

Згідно з МСФО 1 «Надання фінансових звітів» кожній ком­панії, ґрунтуючись на характері своєї діяльності, варто само­стійно вирішувати: подавати чи не подавати поточні і непоточні активи, а також поточні і непоточні зобов'язання у вигляді окре­мої класифікації в балансі. Якщо фірма вирішить не робити цієї класифікації, варто подавати всі активи і зобов'язання в поряд­ку їх ліквідності.

Як свідчать дослідження, у більшості випадків країни з дію­чим єдиним загальноприйнятим планом рахунків мають, відпо­відно, і регламентовану форму балансу. У країнах, в яких ком­панії розробляють власний план рахунків, форма балансу представлена в довільній формі, і законодавче регламентований лише мінімальний набір інформації, необхідної для відображен­ня в балансовому звіті.

Адресна частина балансу у всіх країнах має містити назву компанії, її юридичний статус і дату складання. Відзначимо, що дата складання звітності може бути довільною. Єдина вимога - постійність обраної дати. У більшості країн це останній день звітного періоду.

Інформація бухгалтерського балансу дозволяє судити про кількісні і структурні зміни, що відбуваються за звітний період у складі активів компанії, а так само про джерела фінансування даних змін. Баланс дає можливість проаналізувати, якою мірою приріст вартості майна корпорації був забезпечений за рахунок залучених джерел (за рахунок кредиторської заборгованості) і якою мірою за рахунок збільшення власних джерел фірми.

ЗВІТ ПРО ПРИБУТОК І ЗБИТКИ

Найважливішою формою вираження ділової активності кор­порації є обсяг фінансового результату за певний період, а саме: прибуток чи збиток від операційної, інвестиційної і фінансової діяльності. У діловому світі інформація про формування і ви­користання прибутку розглядається як найважливіша частина фінансової звітності компанії. У більшості країн законодавче закріплені кілька форм звіту про прибуток і збитки, серед яких господарські суб'єкти мають право обирати форму, що найбільш точно представляє елементи результатів діяльності.

Звіт про прибуток і збитки, або, як його ще називають у деяких країнах, - звіт про фінансові результати, акумулює інформацію про доходи і витрати компанії за звітний період. Також, як і в балансі, в адресній частині цього звіту міститься назва самого звіту, період, за який він складений, назва ком­панії. Загальні підходи щодо побудови звіту про прибуток і збитки в різних країнах наведені у табл. 8.4.

Таблиця 8.4 - Загальні підходи до побудови звіту про прибуток і збитки

Основою складання звіту про прибуток і збитки в кожній країні є такі елементи фінансової звітності, як доходи і витрати.

Доход- це валове надходження економічної вигоди про­тягом звітного періоду чи зменшення зобов'язань, що виникає в процесі діяльності фірми і викликає збільшення власного ка­піталу (крім внесків акціонерів).

Витрата- це зменшення коштів корпорації чи збільшення його зобов'язань, що виникає в процесі діяльності фірми і змен­шує обсяг власного капіталу (крім витягу внесків учасників).

Згідно з МСФЗ 1 «Надання фінансових звітів», у звіті про прибуток і збитки мають бути відбиті такі показники:

* доход;

* результати операційної діяльності;

* фінансові витрати;

* частина прибутків і збитків спільних підприємств, що нараховується методом участі в капіталі;

* податкові витрати;

* прибуток або збитки від звичайної діяльності;

* екстраординарні статті;

* чистий прибуток або збиток за період.

Вплив різних видів діяльності, операцій і економічних подій компанії відрізняється нестабільністю, ризиком і непередбачуваністю; розкриття елементів результатів діяльності допомагає зрозуміти отримані результати й оцінити майбутні. Додаткові рядки включаються до звіту про прибуток і збитки, а порядок надання статей переглядається в разі потреби роз'яснення еле­ментів результатів діяльності.

МСФЗ рекомендує фірмам проводити аналіз доходів і вит­рат, заснований на класифікації доходів і витрат за функціо­нальною ознакою або за їх характером. Статті витрат підляга­ють подальшому розподілу на підкласи з метою виділення ряду компонентів фінансових результатів діяльності, що можуть відрізнятися з точки зору стабільності, потенціалу, прибутку чи збитку і передбачуваності. Таку інформацію надають двома способами:

1) Метод характеру витрат. При цьому витрати поєдну­ють у звіті про прибуток і збитки відповідно до їх характеру (наприклад, амортизація, придбання матеріалів, транспортні витрати, зарплата, витрати на рекламу тощо) і не перерозпо­діляють відповідно до їхніх функцій. Цей метод простий у застосуванні.

2) Метод функції витрат або «собівартості реалізованої продукції», відповідно до якого витрати класифікуються відповідно до їхніх функцій як частина собівартості реалізації чи збуту адміністративної діяльності. Це дає більш докладну інфор­мацію користувачам, ніж перший спосіб, але розподіл витрат за функціями може бути довільним і вимагати зваженого суджен­ня. Корпорації, що використовують другий спосіб, повинні на­давати додаткову інформацію про характер витрат.

Усі статті доходів і видатків, які з'явилися у поточному пе­ріоді, включаються у визначення чистого прибутку чи збитку за даний період. Практично всі ці статті виникають у ході зви­чайної діяльності компанії. І тільки в окремих випадках подія чи операція призводять до виникнення екстраординарної статті. Під екстраординарними статтями розуміють доходи або витрати, які виникають у результаті подій чи операцій, що різко відрізняються від звичайної діяльності фірми. Наприклад, збит­ки, спричинені стихійним лихом, можуть вважатися екстраор­динарною подією для багатьох корпорацій. Розкриття характе­ру і суми кожної екстраординарної статті можна наводити безпосередньо в звіті про прибуток і збитки чи розкривати в примітках до фінансової звітності.

У США головним призначенням звіту про прибуток і збит­ки є відображення змін капіталу акціонерів компанії під впли­вом доходів і витрат, отриманих у звітному періоді. Компанії користуються свободою при виборі формату надання звіту. Існує два способи їх складання - одноступінчастий і багатоступінчас­тий. Одноступінчаста форма має спрощений вигляд і дозволяє розрахувати чистий прибуток, віднімаючи від загальної суми до­ходів загальну суму витрат. При багатоступінчастому способі в звіті про прибуток і збитки окремо відображається основна, діяльність яка не повторюється з періоду в період, фінансова діяльність, податкові платежі, операції філій компанії та інші подібні показники. І за кожним видом доходів визначається фінансовий результат, а потім - прибуток до оподаткування і чистий прибуток, що залишається в розпорядженні фірми.

В обліку використовують обидві форми, але перевага на­дається багатоступінчастій формі.

4-а Директива ЄС передбачає загальні форми надання звіту про прибуток і збитки. Компанія має право вибирати між вер­тикальним і горизонтальним форматами. Горизонтальний фор­мат звіту надає більше інформації, на відміну від вертикально­го: статті витрат показані в одній колонці, а статті доходів - в іншій, при цьому величина прибутку чи збитку виступає їх ре­зультативною величиною.