Фінансова звітність міжнародних корпорацій

Звісно, що до складу міжнародної корпорації входять філії, дочірні корпорації й асоційовані корпорації. Головна ком­панія наприкінці звітного року складає консолідовану звітність.

Групи підприємств можуть організовуватися різними спо­собами, що визначається юридичними і податковими вимога­ми. Вони мають формуватися зі збереженням формальної не­залежності компаній. Але на практиці спостерігається високий ступінь залежності фінансового стану компанії. Більше того, рішення, прийняті головною компанією, обов'язкові для всіх членів групи. Отже, ефективність роботи однієї компанії пря­мо залежить від фінансового стану інших. Наприклад, фінан­сування неприбуткових проектів може здійснюватися за раху­нок прибуткових корпорацій групи. Це приводить до того, що індивідуальна фінансова звітність окремих фірм, які входять до групи, не здатна дати повну картину її фінансового стану.

На консолідації наполіг у 1902 р. власник US Steel Corporation - першої у світі компанії з капіталом у 1 млн. дол.
США У Великобританії консолідована звітність складається з 1907 p., але узаконена в 1947 р., у Нідерландах - з 1926 р., у Німеччині - з 30-х років, хоча узаконена тільки у 1965 р., в Японії - у 1977 p., країни-члени ЄС узаконили консолідацію у 1988 p., а застосовують її з 1990 р.

Щоб користувач міг прийняти економічно обґрунтовані рішення на основі інформації, яка надана фінансовою звітністю, йому необхідно побачити загальну картину, яку здатна надати тільки консолідована звітність.

Відповідно до міжнародних стандартів головна компанія зобов'язана завжди надавати консолідовану фінансову звітність, за винятком випадків, коли:

* головна фірма є дочірнім підприємством іншої головної компанії, яка сама складає і публікує консолідовану фінан­сову звітність;

* залежна фірма придбана з метою перепродажу і буде про­дана протягом найближчого часу;

* існують значні законодавчі обмеження, що не дозволяють перерозподіляти кошти у самій групі.

При підготовці консолідованого фінансового звіту фінансові звіти материнської і дочірньої фірм об'єднуються шляхом дода­вання відповідних показників за однорідними статтями, такими як активи, зобов'язання, капітал, доходи і витрати. Крім звітів дочірніх корпорацій, материнська компанія одержує фінансові звіти від усіх філій, розкиданих по різних країнах світу. Щоб кон­солідовані звіти надавали фінансові дані про групу як інформа­цію про єдину міжнародну корпорацію, необхідно включити ба­лансову вартість інвестицій материнської корпорації до кожної дочірньої фірми і філії, а так само частку власного капіталу ма­теринської корпорації в кожній дочірній фірмі і філії.

Фінансова звітність є структурним відображенням фінансо­вого стану фірми й операцій, що нею здійснювалися.

Її ціль - надання інформації про стан, результати діяльності і рух коштів корпорації, необхідної широкому колу користувачів для прийняття ними управлінських рішень. Вона також демон­струє результати того, як керівництво корпорацій, компаній та організацій розпоряджається довіреними йому активами. Щоб задовольнити цю вимогу, фінансова звітність надає інформацію про наявні у фірми активи, зобов'язання, власний капітал, до­ходи і витрати,фінансові результати, рух коштів.

Відповідальність бухгалтера - укладача фінансових звітів закріплена в його суспільному статусі. Цей професіонал пра­цює на свого клієнта чи роботодавця, який оплачує його по­слуги. Проте, відповідно до Закону про цінні папери, прийня­того конгресом США у 1933 році, бухгалтер несе юридичну відповідальність не тільки перед своїм клієнтом і роботодав­цем, але й існуючими потенційними користувачами фінансової інформації, що надається компанією у вигляді фінансової звіт­ності.

Важливу роль у розумінні сутності МСФЗ відіграє концеп­туальна основа складання і надання фінансових звітів (далі - Концептуальна основа). Концептуальна основа не є власне міжнародним стандартом. Але вона лежить в основі всіх роз­роблених стандартів і обов'язково входить у видання міжнарод­них стандартів, що публікуються.

Як зазначено в Концептуальних основах США, фінансова звітність повинна забезпечити реальних і потенційних інвес­торів, кредиторів, а також інших користувачів інформацією не­обхідною для прийняття обґрунтованих інвестиційних, кредит­них та інших рішень. «Іншими користувачами» є працівники і клієнти компанії, урядові органи і суспільство в цілому. Як бачимо, у США «інші користувачі» відіграють роль дру­горядних користувачів фінансової звітності. Насамперед, це по­яснюється недоліком інформації про рішення, що ними прийма­ються. Тобто, рішення, прийняті основними користувачами - інвесторами і кредиторами - рішення очевидні:

* для інвесторів вони переважно зв'язані з придбанням чи продажем цінних паперів компанії;

  * для кредиторів - з умовами кредитування фірми.

Разом з тим, мету надання фінансових звітів для праців­ників і клієнтів міжнародної корпорації, а також суспільства неможливо чітко визначити. Така ситуація характерна і для інших країн англо-американської системи обліку.

У європейських країнах, на відміну від США, де потреби акціонерів та інших інвесторів приймаються як цільова установка, особлива увага приділяється працівникам корпо­рації і державних органів. У зв'язку з цим змінюється зміст наданої інформації.

Так, наприклад, з 1977 році діє закон, у зв'язку з яким усі французькі корпорації з кількістю зайнятих понад 300 чоловік мають щорічно подавати так званий «суспільний (соціальний) баланс» радам працівників компанії, до складу яких входять працівники та адміністрація. Він ґрунтується на показниках соціального стану й умовах роботи. Кожний «соціальний ба­ланс» має містити інформацію про: наймання на роботу; вит­рати на оплату праці; охорону здоров'я і техніку безпеки; за­безпечення умов роботи; навчання кадрів; виробничі зв'язки; забезпечення соціальних умов. Аналогічний підхід до надання даної інформації використовують й інші європейські країни, такі як Німеччина і Скандинавські країни.

У Бельгії соціальний баланс складається з чотирьох частин. Перша з них - це інформація про чисельність службовців з розбивкою на працюючих, повний, неповний день і тимчасо­вих працівників. За кожною категорією розкривається кількість відпрацьованих годин і загальні витрати на оплату праці. Далі йде рух робочої сили - наводяться дані про кількість нових працівників і кількість розірваних договорів із зазначенням причин їх розірвання; огляд використання урядових заходів, включаючи дотації на створення робочих місць; дані про підви­щення кваліфікації - наводиться кількість годин на навчання і сума затрат на нього.

У Великобританії надання звіту працівникам є добро­вільним, компанії самостійно вирішують, розкривати дану інформацію чи ні і в якій формі. Аналогічна ситуація спостері­гається в Австралії і Новій Зеландії.

У сучасній ринковій економіці додаткове розкриття інфор­мації він відіграє дуже важливу роль. Так, деякі статті балансу різними корпораціями навіть в одній країні оцінюються по-різному, наприклад гудвіл. У таких випадках просте розкриття фактів господарського життя не дозволяє користувачу звітності сформулювати адекватне уявлення про компанію. У той же час розкриття облікової політики фірми в додаткових звітах з питань оцінки статей звітності забезпечує можливість одержан­ня такого уявлення. Згідно з МСФЗ фінансові звіти мають бути чіткими і зрозумілими. Вони базуються на обліковій пол­ітиці, що варіюється від компанії до компанії як усередині однієї країни, так і в різних країнах.

Облікова інформація корпорації розкривається за допомо­гою таких фінансових звітів:

1. баланс;

2. звіт про прибуток і збитки;

3. звіт про рух коштів;

4. звіт про власний капітал;

5. примітки до фінансової звітності.

Особливе значення в законодавстві розвинених країн на­дається регламентації складу і змісту фінансової звітності. При цьому в законах чітко визначається диференційований перелік обов'язкових статей балансу, звіту про прибуток і збитки для малих, середніх і великих корпорацій і окремо для міжнародних корпорацій. Крім того, компаніям надаєть­ся право самостійно використовувати додаткові статті, якщо вони вважають, що їхнє розкриття буде необхідним для ко­ристувачів звітності.

У діючій практиці більшості країн опублікування звітності корпорацій стало свого роду іміджем їхньої ділової активності. Постійний аналіз показників цієї звітності є основою для виз­начення ринкових курсів цінних паперів і правильного вибору платоспроможності партнера.

Саме правовий аспект бухгалтерської звітності в ринковій економіці зумовив законодавчий порядок у всіх країнах публі­кувати звіти про фінансову діяльність корпорацій, насамперед баланс і звіт про прибуток і збитки. Для цього в законодавстві багатьох країн світу існують спеціальні закони публічної звітності, у яких обговорюються критерії публікації.

Ступінь розкриття інформації деякою мірою визначається компетентністю користувача фінансової звітності. Ефективна передача інформації (її переміщення від однієї особи до іншої) означає, що той, хто одержує інформацію, розуміє зміст призна­ченого йому повідомлення.

При передачі інформації виникають проблеми що тракту­вання слів, символів та інших носіїв фінансової інформації, яка використовується при прийнятті рішень інвесторами, кредито­рами й іншими зацікавленими сторонами. Щоб зайняти належ­не місце в процесі прийняття рішень, інформація має бути до­стовірною.

Часто рішення приймаються за відсутності адекватної інфор­мації, оскільки її неможливо одержати вчасно, або витрати на її одержання перевищують потенційну користь цієї інформації.

1.4 Стандарти фінансової звітності в різних країнах світу:

Фінансова звітність містить різну кількість звітів, що регла­ментуються правилами чи стандартами відповідних країн. Наприклад:

* у Бельгії бухгалтерська звітність компанії включає ба­ланс, звіт про прибуток і збитки, примітки до звітності і соціальний баланс;

* у Великобританії - баланс, звіт про прибуток і збитки, звіт про рух коштів і пояснювальна записка разом з кон­солідованою звітністю. Англійські компанії, заповнюючи податкові декларації, мають іншу мету, ніж при запов­ненні фінансової звітності. Тому у Великобританії існує два види зовнішньої звітності: податкова і фінансова;

* у Німеччині звітність включає не тільки основні фінансові звіти і примітки до них, але й опис компанії, її продукції, місцезнаходження, склад вищого управління. Обов'язко­вим для річного звіту є широкий текстовий розділ - «Уп­равлінський огляд і аналіз фінансового стану і результатів діяльності»;

* в Іспанії річна звітність має включати: правила оцінки статей річної звітності; методи розрахунків; процедуру розрахунку курсів за статтями, деномінованими в іно­земній валюті; докладну інформацію про власний капітал і заборгованість; результати фінансового аналізу і т.д. Звіт має вірогідно відображати зміни в бізнесі і стан корпо­рації, важливі події, що відбулися наприкінці фінансово­го року, проведені науково-дослідні роботи, придбання і реалізацію власних акцій;

* в Італії річна звітність компаній може включати баланс, пояснювальну записку, звіт про прибуток і збитки, опе­раційний звіт, звіт внутрішніх аудиторів, звіт про рух ка­піталу, звіт про рух коштів, звіт президента компанії, до­повідь ради директорів. Компанії, акції яких котируються на біржах, мають надавати, крім кінцевого річного звіту, і звіти за півріччя;

* у Китаї всі бухгалтерські документи і фінансові звіти ве­дуться китайською мовою. Одночасно вони можуть офор­млятися будь-якою іноземною мовою чи мовою націо­нальних меншин. Бухгалтерські документи і фінансові звіти зберігаються 15 років. Якщо використовується іно­земна валюта, дані фінансових звітів мають бути конвер­товані в юані наприкінці року. Кожна компанія формує фінансову звітність і направляє щомісяця, щокварталу і щорічно в контролюючі відомства;

* у Нідерландах річна звітність включає: бухгалтерські звіти, звіт директорів та іншу інформацію. Бухгалтерська звітність складається з балансу, звіту про прибуток і збит­ки, пояснювальних записок тощо. У змісті пояснюваль­них записок більшість компаній публікує звіт про рух коштів. Крім того, до складу річної звітності можуть вхо­дити: аудиторський звіт; положення установчого догово­ру про розподіл прибутку; прізвища власників права осо­бистого контролю, що регламентується установчим договором; інформація про наявність філій у країнах, де вони знаходяться, інші дані;

* у США основні форми звітності - це балансовий звіт, звіти про прибуток і збитки, рух коштів, нерозподілений прибуток, акціонерний капітал. У США існують єдині звітні форми та обов'язкові для всіх бланків;

* у Франції щорічні бухгалтерські звіти складаються з ба­лансового звіту, звіту про прибуток і збитки і коментарів до них. Залежно від розміру компанії документи можуть надаватися трьома способами: скорочений варіант, основ­ний варіант, докладний варіант;

* у Швейцарії бухгалтерська звітність включає баланс, звіт про прибуток і збитки та примітки до нього. Крім того, фонд рекомендацій з бухгалтерського обліку і звітності додає до цього списку звіт про рух фондів.

Отже, кожна країна має свої особливості в системі звітності. Однак існують єдині для всіх обов'язкові звіти:

1. баланс;

2. звіт про прибуток і збитки;

3. примітки до них.

У більшості випадків регламентуються лише найбільш істотні елементи звітів. А такі питання, як обсяг і зміст деталі­зації звіту, включення до нього специфічної для даної компанії інформації, розрахунки різноманітних показників віддаються на розсуд самої фірми.

Що стосується форматів представлення звітів, то тут прак­тика теж різна. Наприклад, балансовий звіт у деяких країнах подається в горизонтальному форматі - Франція, Німеччина, Бельгія, Італія, Греція, Іспанія, Португалія. У Люксембурзі, Нідерландах, Великобританії, Ірландії, Данії фірми можуть по­давати як горизонтальну, так і вертикальну форми балансу.

Окремо також можуть бути представлені звіти про нероз­поділений прибуток, рух коштів, зміни у власному капіталі.

У деяких країнах бухгалтерська звітність включає звіт про нерозподілений прибуток, у якому детально відображаються напрями використання нерозподіленого прибутку протягом звітного періоду.

Такий звіт, зокрема, включений до складу фінансової звітності американських компаній. Він показує, як розподі­ляється прибуток компанії, що залишився після сплати нею податку, а також суму нерозподіленого прибутку, накопичену на початок і кінець звітного періоду.

Такий звіт невеликий за розміром і може бути складений окремо чи включений до звіту про прибуток і збитки як його самостійна частина. Деякі компанії подають його у вигляді звіту про стан власного капіталу акціонерів. У Канаді він публі­кується як «Рахунок руху нерозподіленого прибутку».

Публікація звіту про нерозподілений прибуток дає мож­ливість акціонерам оцінити стан корпорації з погляду виплати дивідендів, тому що прибуток вважається власністю акціонерів і зростає від приєднання чистого прибутку чи при анулюванні резервів, нарахованих раніше з чистого прибутку.

Звіт про зміни у власному капіталі складають індивідуальні, приватні та спільно-приватні компанії (товариства, партнерства, фірми, компанії, у яких кількість власників відносно невелика).

Міжнародні корпорації, у яких господарями виступають, як правило, десятки тисяч власників акцій, складають звіт про накопичений прибуток. Ці звіти в основному відображають зміни, які відбулися за звітний період (у бік збільшення чи зменшення вартості коштів (капіталу), що були інвестовані власниками у дану фірму).

Звіт про зміни фінансового стану корпорації дає можливість проаналізувати розходження між фінансовим станом компанії у звітному і попередніх періодах. Часто цей документ назива­ють звітом про формування і використання фондів корпорації. По суті, це звіт про рух фондів (капіталів) компанії.

Крім названих звітних форм, фінансова звітність закордон­них фірм більшості країн включає також докладні розшифровки практично за кожним бухгалтерським рахунком, розрахунок і аналіз найважливіших економічних показників роботи ком­панії, основні інвестиційні проекти, що передбачається здійсни­ти в майбутньому звітному періоді. Вона також включає іншу важливу інформацію, яка може виявитися необхідною корис­тувачам для всебічної об'єктивної оцінки результатів роботи компанії в минулому і для надійного прогнозу ефективності його господарської діяльності в майбутньому.

Крім фінансових звітів, у більшості закордонних країн кор­порації надають фінансовий огляд, складений керівництвом, з описом і поясненням основних результатів діяльності фірми і її фінансового стану.

Багато фірм подають, крім фінансових, додаткові звіти, такі як економічні звіти, звіти про додану вартість, особливо у тих сферах, де істотними є екологічні фактори і де працівники вва­жаються важливою групою користувачів. Компанії стимулюють­ся до надання таких додаткових звітів, якщо керівництво вва­жає, що вони допоможуть користувачам у прийнятті економічних рішень.

Вимоги до публікації звітності в різних країнах неоднакові.

Так, у Великобританії, Іспанії, Нідерландах публікація звітності означає, що вся фінансова звітність має бути зареєст­рована в спеціальному органі - Реєстрі компаній.

У Франції, крім реєстрації фінансової звітності, для деяких компаній передбачена їх публікація в Бюлетені.

У Німеччині фінансові звіти всіх компаній мають публіку­ватися в Комерційному Реєстрі, а великих -- ще й у «Феде­ральній газеті».

У Бельгії з 1991 року річні звіти реєструються Національ­ним банком Бельгії, а для лістингових компаній, акції яких ко­тируються на біржі, скорочені форми звітів мають бути опуб­ліковані в газеті.

В Італії проведення аудиторської експертизи і публікація її результатів необхідне лише для лістингових компаній.

Публічна фінансова звітність, яка публікується закордонни­ми компаніями, особливо західними, іноді являє собою яскра­во оформлені буклети, що, крім самих форм бухгалтерських звітів, завірених аудитором, містять багато іншої інформації. Як правило, це звернення президента компанії до акціонерів, звіт ради директорів, аналіз розвитку фірми за попередні періоди, прогноз на найближчі роки, опис розміщення і розмірів інвес­тицій, міжнародних зв'язків, інформація про соціальну політи­ку компанії з різними графіками, схемами, діаграмами, фотогра­фіями. Така інформація не регулюється, а надається винятково на розсуд компанії. Але саме вона дуже важлива для користу­вачів як додаткове джерело даних для прийняття рішень.

У Великобританії звичайний бухгалтерський звіт великого акціонерного товариства містить деталізовану інформацію більш ніж на 60 сторінках. Може, тому у Великобританії кваліфікованих бухгалтерів на душу населення нараховується більше, ніж у будь-який іншій європейській країні.

У світовій практиці джерелом інформації про фінансовий стан фірм, що діють на правах акціонерних товариств, є періо­дична і річна звітність, що складається за даними фінансового обліку. Вона адресується акціонерам, податковим органам та іншим організаціям відповідно до системи регламентації обліку і звітності, прийнятої в конкретній країні.

Річні звіти починаються з даних, що характеризують еконо­мічний потенціал компанії і її авторитет у діловому світі. Потім додається текст доповіді правління акціонерів, у якій наводить­ся інформація про склад правління компанії, її вищих служ­бовців, склад акціонерів, а потім детальний огляд фінансового стану, виробничої і комерційної діяльності. Усі показники наводяться в динаміці (за 5-10 років). На­прикінці звіту подаються основні форми бухгалтерської звітності. Одночасно з публікацією річного звіту має бути опуб­лікований висновок аудитора про перевірку звітних даних.

БУХГАЛТЕРСЬКИЙ БАЛАНС

Основним документом фінансової звітності у всіх країнах є бухгалтерський баланскомпанії - головне джерело інформації про фінансово-майновий стан фірми для всіх зацікавлених користувачів.

Баланс призначений для відображення фінансового стану суб'єкта, господарюючого, на конкретний момент часу: дату створення компанії, початок і кінець звітного періоду, дати складання проміжних фінансових звітів, у разі санації, банкрут­ства, ліквідації, реорганізації.