Загальні принципи стратегії розробки ІК

1) ІК – це окремий компонент системи, так як структури даних в системі не ізольовані від алгоритмів обробки даних, аналогічно ІК відокремлюється до певної міри. Інтерфейс треба обробляти окремо. Отже ми можемо розробити файли які обробляються системою. Склад та форма представлення вхідних та вихідних даних є предикатом.

2) Можливості апаратних та програмних засобів – розробники інтерфейсів, як і інші спеціалісти користуються певними навичками. Цей внутрішній консерватизм підсилюється як результат стрімкого розвитку комп'ютерної техніки. Але не можливо розробити компонент системи не розуміючи можливості та обмеження основних елементів з яких будується вся система.

3) Необхідність послідовності – в процесі кожної розробки необхідною є наявність елемента новизни, при чому треба слідкувати щоби ця новизна не розчинилася в дрібницях, а також треба аналізувати доцільність великої кількості підходів. В наш час користувач має доступ до великої кількості систем і навряд чи захоче міняти свої звички при переході на іншу систему. Тому бажано створювати сімейство продуктів в рамках якого користувач працює приблизно однаково, для цього створили книги стилів (рекомендації) по створенню компонентів системи.

4) Використовують існуючі принципи інтерфейсу "людина – машина" – існує велика кількість прийнятих в ергономіці рекомендацій які переносяться на організаційну роботу комп’ютерних станцій. В той же час форма представлення даних на екрані не однакова для різних комп’ютерних станцій. Графічний дизайн залежить від розподілу інформації на екрані, словникового складу речень, способу виділення ключових предметів і т.д.

5) Треба зрозуміти задачу і користувача – розробник повинен розуміти не тільки власний обчислювальний процес необхідний для розвитку задачі, але й опрацювати дії користувача направленні на досягнення мети задачі, тобто розробнику треба знати особливості потенційних користувачів.

6) Залучення користувачів для розробки – не завжди маємо ситуацію коли системний аналітик або розробник добре знайомі з усіма областями застосування своїх розробок, або глибоко відчувають психологічні потреби потенційних користувачів. Один із принципів системного аналізу полягає в тому, що треба отримати інформацію шляхом опитування майбутніх користувачів, також корисний принцип поставити себе на місце користувача, який працює у системі. Але єдиний спосіб оцінки доступності інтерфейсу подивитись, як насправді користувач взаємодіє із системою в нормальних робочих умовах. Необхідні умови створення альфа і бета версій, комерційних версій, тобто потрібен інтерактивний підхід, який приводить до створення дослідних зразків інтерфейсів з якими працюють користувачі і які міняють у відповідності з їх вимогами, доки не буде створено прийнятний продукт.

7) Необхідно передбачити засоби адаптації в рамках інтерфейсу – розробка інтерфейсу в розрахунку на середнього користувача не є найбільш прийнятним виходом. Якщо умови задачі залишаються практично постійними потреби користувачів, як і самі користувачі міняються, тобто правильно спроектований інтерфейс повинен мати можливості настройки на потреби різних користувачів, а також на потреби одного користувача в різні періоди його роботи.

Критерії оцінки проекту ІК

Як розробник який притримується деякої стратегії, дізнається що досяг потрібного результату? Можна запропонувати деякі критерії, які дозволяють оцінити інтерфейс, всі ці критерії охоплюють три основних проекту:

– простота освоєння та запам’ятовування операцій системи;

– швидкість досягнення мети задачі, як розв’язується за допомогою системи;

– суб’єктивне задоволення від використання системи.

Критерії можуть бути такими:

1) Контрольний час який необхідний певному користувачеві, для досягнення заданого рівня знань. У зв’язку з цим можуть бути рекомендовані вправи, які допомагають досягнути бажаного результату.

2) Період збереження отриманих робочих навичок – тим самим визначається об’єм знань достатніх для відновлення певної діяльності після деякої перерви

3) Швидкість розв’язання задач – мається на увазі час досягнення поставленої мети

4) Суб’єктивне задоволення – відображає думку користувача про систему та зручність роботи. Цей критерій важко оцінити кількісно але можна це зробити за допомогою контролю кількості звернення користувача до додаткових можливостей системи.

Встановити значення для кожного критерію – це тільки частина роботи. Треба виробити засоби вимірювання реальною продуктивністю системи у відповідності с поставленою метою. Можливе застосування статистичних методів, але вони вимагають більш строгого підходу до трактовки об’єкту, який досліджується.

11 Складові частини інтерфейсу "людина – комп’ютер"

Розробник повинен розглядати інтерфейс "людина – комп'ютер", як окремий компонент системи, що входить до складу інтерфейсу, розробник повинен виділяти ті елементи системи з яких складається інтерфейс. Відомо, що один і той самий обчислювальний процес може викликатись через різні механізми вводу-виводу і мати різні формати. Кожне сполучення форматів і механізмів вводу-виводу дає різні інтерфейси "людина – комп’ютер", тобто різні умови для роботи людини, які можна пристосовувати під певного користувача і певне середовище. Список параметрів – це інтерфейс між деякою функцією і довільною програмою, яка викликає цю функцію. Ми користуємося терміном процес для опису послідовності операцій, які виконуються процесом. Завдання – поняття для позначення того що хоче зробити користувач. Теоретично існує безмежна кількість завдань, які треба виконати.

Кожне завдання буде виконане одним або декількома процесами. Не існує однозначною відповідності між завданнями і процесами. Один процес може використовуватися для задання декількох завдань, одне завдання може виконуватися декількома процесами. Інтерфейс "людина – комп’ютер" забезпечує зв'язок між користувачем і процесом який виконує деяке завдання. Це дає можливість користувачу визначати які завдання зробити активними в біжучий момент, як передавати їм дані для обробки і прийняття результатів обробки.

З точки зору ПЗ до складу інтерфейсу входить 2 компоненти:

– набір процесів вводу-виводу;

– процес діалогу.

Користувач обчислюваної системи взаємодіє з інтерфейсом. Через інтерфейс користувача надсилає вхідні дані і приймає дані результатів. Процеси які виконують завдання викликані інтерфейсом в потрібний момент часу з точки зору користувача.

Інтерфейс – це основний процес, а процеси які виконують завдання – це неосновні або фонові.

Процеси вводу-виводу

Ці процеси служать для того, щоб прийняти від користувача і віддати дані часом в незручному форматі через різні фізичні пристрої.

Пристрої вводу

– дисплеї – для оперативного виводу графічної і текстової інформації;

– принтери, графопобудовувачі для строго твердих копій;

– синтезатори мови та звукогенератори для реалізації звукового виводу;

– засоби інтерактивної відео інформації для реалізації фотографічного виводу.

Пристрої виводу

– клавіатура – спеціальний планшет для вводу довільних даних користувача;

– сканери і пристрої читання документів, для автоматичного збору інформації;

– світлове перо, сенсорний екран миші, трекболи, джойстики і т.д. для позиціонування та вибору інформації;

– засоби мовного вводу і комп’ютерного бачення.

Для більшості застосувань розробка фізичного інтерфейсу включає в себе вибір необхідних пристроїв та створення на їх основі автоматизованих робочих місць (АРМ).