Постійний і сесійний порядок роботи палат.

Характеризуючи загальну організацію роботи палат у парламентах розвинутих країн, слід зазначити, що вони працюють посесійно. Початок і черговість засідань встановлені за принципом «осінь - весна». Перерви між першою і другою сесіями або в одній сесії називаються парламентськими канікулами і в розвинутих країнах звичайно приурочені до великих християнських свят - Різдва Христового та Великодня.

За тривалістю сесії у різних країнах неоднакові. Так, у Фінляндії парламент засідає 120 днів, у Данії, Португалії - 8 місяців, у Великобританії сесія палати громад триває в середньому 175 днів. Осіння сесія палат іспанських кортесів триває 3-4, весняна - 4-5 місяців. У національних зборах Франції тривалість першої сесії становить 80, другої - 90 днів. У всіх парламентах літній період є часом відпусток.

Крім чергових, проводяться надзвичайні, або позачергові, сесії, які, у разі потреби, скликаються під час канікул або літньої відпустки депутатів.

Сесійний характер роботи представницьких органів є свідченням їх професійного характеру. Однак тривалість сесій парламентів не слід переоцінювати. У Бельгії, Швейцарії, Японії та деяких інших країнах палати засідають в середньому не більше 80 днів на рік. Головне, щоб парламенти здійснювали реальні владні повноваження і посідали належне місце в державному механізмі.

Сесійні засідання палат звичайно мають відкритий характер. Водночас припускається проведення і закритих парламентських засідань. Кворум для проведення засідань встановлений різний: від трьох і сорока депутатів відповідно у верхній і нижній палаті парламенту (Великобританія), до однієї третини (Австрія, Туреччина, Чехія і Японія) або половини складу палати (майже всі інші країни).

У двопалатних парламентах припускається можливість спільних засідань обох палат. У Норвегії, де внутрішню побудову парламенту лише умовно можна вважати двопалатною, спільні засідання звичайно проводяться для усунення розбіжностей, що виникають у процесі обговорення і прийняття законопроектів. У Росії такі засідання передбачені для заслуховування послань президента і конституційного суду та виступів керівників іноземних держав. У деяких країнах спільні засідання палат скликають з приводу важливих питань державно-політичного життя, наприклад щоб призначити членів уряду (Швейцарія), щоб прийняти присягу в обраного президента (Австрія) тощо.

Позачергові сесії.

Крім чергових, проводяться надзвичайні, або позачергові, сесії, які, у разі потреби, скликаються під час канікул або літньої відпустки депутатів, їхні строки обмежені початком чергових сесій або вирішенням питань порядку денного. На відміну від чергових, які скликаються за власним правом палати або за формальною ініціативою глави держави, згідно з датами і строками, встановленими в конституціях, порядок скликання надзвичайних сесій пов'язаний з волевиявленням ширшого кола суб'єктів конституційно-правових відносин.

В окремих республіках та монархіях скликання позачергової сесії здійснюється виключно главою держави, хоча реальним ініціатором такої дії здебільшого виступає уряд.

Так, шведський Акт про Риксдаг встановив, що Риксдаг збирається на позачергову сесію на вимогу Уряду або тальману, причому тальман зобов'язаний оголосити про позачергову сесію на мотивовану вимогу не менше 150 депутатів. У разі надходження такої вимоги сесія починається протягом 20 днів.

На Філіппінах спеціальна (тобто позачергова) сесія Конгресу може бути скликана тільки Президентом, і він може зробити це у будь-який час (пропозиція друга розд. 15 ст. VІ Конституції).

У Японії рішення про скликання надзвичайної сесії Парламенту ухвалюється Кабінетом, який зобов'язаний ухвалити таке рішення на вимогу більше 1/4 загального числа членів однієї з палат (ст. 53 Конституції). У разі розпуску Палати представників Палата радників теж не засідає, проте згідно частинам другої і третьої ст. 54 Конституції, Кабінет може в цей період скликати надзвичайну сесію верхньої палати і вона має право прийняти тимчасові заходи, які втрачають силу, якщо не будуть схвалені Палатою представників протягом 10 днів після відкриття наступної сесії Парламенту.

Палати іспанських Генеральних кортесів можуть збиратися на позачергові засідання на вимогу Уряду, постійної депутації або абсолютної більшості членів будь-якій з палат; при цьому вони повинні розглядати тільки певний порядок денний і засідання підлягає закриттю, як тільки порядок вичерпаний (ст. 74 Конституції).

Французький Парламент скликається декретом Президента на позачергову сесію на вимогу Прем'єр-міністра або більшості членів Національних зборів, притому також для розгляду певного порядку денного. Якщо скликання мало місце на вимогу членів Національних зборів, декрет Президента про закриття сесії видається негайно після вичерпання порядку денного і, в усякому разі, не пізніше 12 днів після скликання. Протягом наступного місяця нову позачергову сесію скликати можна тільки на вимогу Прем'єр-міністра (ст. 29, ЗО Конституцій). Проте окрім цього, Конституція передбачила випадки, коли Парламент збирається на позачергові сесії по праву, без видання відповідного декрету Президента. Це має місце, наприклад, у разі застосування Президентом надзвичайних мір, передбачених ст. 16 Конституцій.

Наведений порядок скликань позачергових і надзвичайних сесій свідчить, що в більшості випадків у країнах зі змішаною республіканською і парламентарними формами ця подія не відбувається без участі уряду. Відповідне право уряду ставить парламент у залежність від нього. З іншого боку, недемократичним є значне обмеження або відсутність права депутатів (точніше парламентських фракцій) на скликання надзвичайних сесій. Встановлена в окремих конституціях вимога підтримки ініціативи про скликання позачергової сесії парламенту абсолютною більшістю членів палати не тільки позбавляє опозицію відповідного права, а й ставить під сумнів його зміст. Практично в подібних випадках скликання позачергової сесії визнається суто урядовою прерогативою.