КЛІНІКО-ПЕДАГОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІТЕЙ З ВАДАМИ ПСИХО-ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ

Тема 1. ДІТИ З ПОРУШЕННЯМИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Олігофренопедагогіка як галузь спеціальної педагогіки

1. Особливості психічного розвитку дітей-олігофренів.

2. Види розумової відсталості

3. Ступені розумової відсталості

4. Диференціація розумової відсталості та подібних станів.

5. Психологічні особливості розвивально-корекційноїроботи з розумово відсталими дітьми.

Особливості психічного розвитку дітей-олігофренів

Серед аномальних дітей найбільший відсоток тих, у яких спостерігається порушення інтелекту, тобто сукупності пізнавальних здібностей. Проте слід зазначити, що будь-яке, наприклад тимчасове, ситуативне, порушення інтелектуальної діяльності не є розумовою відсталістю.

Для того, щоб обґрунтовано порушити питання діагностики розумової відсталості дитини і при потребі спрямування її до установи відповідного типу, педагогу слід чітко усвідомлювати визначення цієї категорії аномального розвитку.

Розумова відсталість – це стійке, явно виражене, незворотнє системне порушення пізнавальної діяльності, яке виникає внаслідок органічного дифузного пошкодження кори головного мозку.

У цьому визначенні слід підкреслити наявність трьох ознак:

1) органічного дифузного пошкодження кори головного мозку;

2) системного порушення інтелекту;

3) виразності та незворотності цього порушення.

Брак хоча б однієї з цих ознак свідчитиме про те, що ми маємо справу не з розумовою відсталістю, а з якимось іншим видом дизонтогенезу.

За Міжнародною класифікацією психічних і поведінкових розладів 10-го перегляду (1994), розумова відсталість – це стан затриманого або неповного розвитку психіки, що характеризується порушенням тих здібностей, які виявляються в період дозрівання і забезпечують загальний рівень інтелектуальності, тобто когнітивних, мовленнєвих, моторних та соціальних здібностей. Для розумово відсталих характерним є порушення пізнавальної діяльності, адаптивної поведінки.

За визначенням Д.М. Ісаєва та Л.М. Шипіциної (2005), розумова відсталість – це сукупність етіологічно різних (спадкових, уроджених, набутих у перші роки життя), непрогресуючих патологічних станів, які виявляються в загальному психічному недорозвитку з переважанням інтелектуального дефекту та призводять до ускладнення соціальної адаптації.

Види розумової відсталості

Залежно від часу виникнення розумову відсталість поділяють на два види – олігофренію та деменцію.

Олігофренія – вид розумової відсталості, який виникає внаслідок органічного пошкодження мозку в пренатальний, натальний або ранній (до трьох років) період дитинства і виявляється у тотальному психічному недорозвитку.

Важливо зазначити, що олігофренія визначається не етіологічними чинниками, а раннім впливом цих чинників на мозок. Тобто дуже різноманітні спадкові, вроджені, набуті шкідливості в пренатальний та ранній постнатальний періоди зумовлюють загальний психічний недорозвиток. Клінічні вияви олігофренії не залежать від причин її виникнення на відміну від деменції, за якої структура дефекту певною мірою визначається етіологічними чинниками.

Причинами олігофренії найчастіше є різноманітні зовнішні фактори, що викликають органічне ураження головного мозку. Вони поділяються на дві групи: екзогенного характеру (зовнішні) та ендогенного (внутрішні).

Екзогенні фактори:інфекційні захворювання вагітної (вірусний грип, краснуха тощо), зараження плода па­разитами, які потрапили до організму матері (токсо­плазмоз), різні родові травми, алкоголізм батьків (передусім тому, що він спричиняє неповноцінність їхніх генеративних клітин).

Ендогенні фактори: порушння хромосомного набору, білкового обміну в плазмі (фенулкетонурія), несумісність крові матері і дитини (резус-фактор), патологічна спадковість венеричних захворювань батьків та розумова відсталість батьків. На перших етапах прижиттєвого розвитку дитини олігофренія виникає внаслідок запальних захворювань головного мозку, які вона перенесла (менінгіти, менінгоенцефаліти при різних вірусних інфекціях,), а також як результат травматичних ушкоджень головного мозку.

Аналізуючи розвиток дитини-олігофрена, враховуємо, що хворобливі процеси в її головному мозку припинилися й дитина здатна до поступального пізнавального розвитку, хоча й з вельми серйозними утрудненями, які зумовлені тим, що він відбувається на ушкодженій, патологічній біологічній основі.

При олігофренії характерним є слабкість замикальної функції кори головного мозку, нестійкість зв’язків, інертність і слабкість нервових процесів, недостатність внутрішнього гальмування, надмірне збудження, труднощі у формуванні складних умовних рефлексів. Первинний дефект при олігофренії пов’язаний з тотальним недорозвиненням мозку.

Вторинний дефект при олігофренії, за В.В. Лебединським, зумовлений недорозвитком вищих форм мислення, що перешкоджає зі свого боку перебудові елементарних психічних процесів, зокрема формуванню логічної пам’яті, довільної уваги, сприймання.

Для дітей-олігофренів характерним є відірваність мовлення від дії, осмислення, розуміння матеріалу від його запам’ятовування.

Виокремлюють такі основні ознаки олігофренії:

– наявність інтелектуального дефекту, який поєднується з порушеннями моторики, мовлення, сприймання, пам’яті, уваги, емоційної сфери, довільних форм поведінки;

– тотальність інтелектуальної недостатності, тобто недорозвиток усіх нервово-психічних функцій, порушення рухливості психічних процесів;

– ієрархічність інтелектуального дефекту, тобто переважна недостатність абстрактних форм мислення на тлі (основі) недорозвитку усіх нервово-психічних процесів. Недорозвиток мислення позначається на перебігу всіх психічних процесів: сприймання, пам’яті, уваги. Страждають передусім усі функції абстрагування та узагальнення, порівняння за істотними ознаками, розуміння переносного смислу, порушуються компоненти психічної активності, пов’язані з аналітико-синтетичною діяльністю мозку.

Отже, олігофренія характеризується непрогредієнтністю (тобто не має тенденції до прогресування), тотальністю та ієрархічністю порушення психічного розвитку, відносною збереженістю особистісного аспекту пізнавальної діяльності. Цим зазначений вид розумової діяльності відрізняється від деменції.

Деменція – це вид розумової відсталості, який виникає внаслідок пошкодження кори головного мозку у період після
двох – трьох років і виявляється у виразному зниженні інтелектульних можливостей та в частковому розпаданні вже сформованих психічних функцій.

Оскільки формування кори головного мозку в основному завершується у 16 – 18 років, то явища деградації супроводжуються і психічним недорозвитком.

При деменції спостерігаються розлади емоційної сфери, часто з розгальмованими потягами, важкими порушеннями цілеспрямованої діяльності та особистості загалом.

Деменція характеризується парціальністю порушення психічних функцій. Це означає, що одні з них пошкоджені більше, а інші – менше. Ускладнення пізнавальної діяльності зумовлене не стільки вадами мислення, скільки грубими розладами цілеспрямованості, уваги, пам’яті, сприймання, емоцій, а також низькою інтенсивністю прагнення до досягнень. При деменції спостерігається інертність мислення, швидка виснажливість, дезорганізація психічної діяльності загалом. Деменція часто супроводжується енцефалопатичними (головними болями, нудотою, запомороченнями, судомними нападами тощо) та психотичними розладами (патологічними потягами, мареннями, галюцинаціями та іншими виявами порушення свідомості).

Клініко-психологічна картина деменції буде різною залежно від віку виникнення захворювання мозку. При захворюванні у ранньому дошкільному віці на перший план виступають втрата і збіднення навичок. Якщо захворювання починається у старшому дошкільному віці найбільш показовим є порушення або збіднення ігрової діяльності, яка стає одноманітною, стереотипною. При захворюванні у молодшому шкільному віці збереженими залишаються мовлення, навички самообслуговування, але виразно знижуються інтелектуальна працездатність і навчальна діяльність загалом: втрачаються шкільні інтереси, порушуються цілеспрямованість.

Г.Є. Сухарєва, на підставі клініко-психологічної структури дефекту, вирізняє чотири типи органічної деменції у дітей. Перший характеризується переважанням низького рівня узагальнення. При другому типі на передній план виступають нейродинамічні розлади, різка сповільненість, швидка психічна виснажливість, нездатність до напруження. Спостерігаються порушення логічності мислення, виразна схильність до персеверацій (фіксації на окремих операціях із труднощами переключення на інші).

Третій тип поєднує недостатність спонукань до діяльності з млявістю, повільністю, пасивністю, апатією, різким зниженням активності мислення; емоційна бідність, байдужість до оцінки, відсутність планів на майбутнє, інтелектуальних інтересів. При загальній розумовій загальмованості наявна схильність до утворення елементарних рухових стереотипів.

При четвертому типі у центрі клініко-психологічної картини перебувають порушення критики і цілеспрямованості мислення, водночас із значними розладами уваги, «польовою поведінкою». Діти з таким діагнозом вирізняються хаотичною руховою розгальмованістю, схильністю до дій за першим спонуканням.

Аналіз структури дефекту двох останніх підгруп доводить виразність пошкодження та недорозвиток функцій лобних частин.

Деменція поділяється на резидуальну, яка так само як і олігофренія не має прогредієнтного характеру, та плинну, котра вирізняється наявністю поступової інтелектуальної деградації, та зумовлена хворобою, яка прогресує.

До резидуальноїдеменції належать форми розумової відсталості, що виникли через два – три роки після черепно-мозкової травми, або запалення мозку та його оболонки (енцефаліт та менінгіт). Плиннадеменція часто буває зумовлена нейроінфекціями (сифіліс, ревматизм центральної нервової системи) або генетичними порушеннями (гідроцефалія, шизофренія, епілепсія).

Класифікація олігофреній

Форми олігофренії

На підставі якісного аналізу своєрідності дефективногорозвитку при різних формах олігофренії професор М.С. Певзнер розробила чітку класифікацію олігофреній, що має важливе значення для здійснення диференційованого та індивідуального корекційпого підходу до таких дітей у процесі їх навчання та вихован­ня. За цією класифікацією розрізнюють чотири форми олігофренії.

1. Основна, неускладнена, яка характеризується дифузним, але відносно поверховим ураженням кори півкуль головного мозку, що призводить до олігофренічної недорозвиненості всієї пізнавальної діяльності; при цьому не спостерігається значних додаткових порушень у діяльності органів чуття, в емоційній, вольовій, моторній, мовній сферах, немає патологічної неврівноваженості процесів збудження та гальмування.

2. Олігофренія, ускладнена порушеннями нейродинамічних процесів, яка характеризується поєднання недорозвиненості пізнавальної діяльності з вираженими нейродинамічними розладами: а) з патологічним переважанням збудження над гальмуванням, коли в корекційній роботі особливу увагу слід приділити формуванню в дитини вміння зосереджуватись на завданні, довільно гальмувати свої імпульсивні дії, діяти цілеспрямовано і планомірно; б) з патологічним переважанням гальмування над збудженням. Такі діти виявляють млявість, уповільненість у різних видах діяльності та поведінці в ціло­му, тому їх слід постійно активізувати ззовні, враховуючи також, що темп їхніх дій не збігається з темпом роботи класу чи групи.

3. Поєднання загальної недорозвиненості складних норм пізнавальної діяльності з додатковимипорушеннями мовного розвитку(як моторної, так і сенсорної його сфер) або просторового сприймання (що зумов­лює, зокрема, значні додаткові утруднення в засвоєнні арифметичного матеріалу, навіть найпростіших лічильних операцій, числових уявлень). У таких випад­ках слід індивідуалізувати та диференціювати вимоги шкільних програм щодо засвоєння навчального мате­ріалу з мови або математики та деяких інших пред­метів, наприклад географії в старших класах. Необ­хідно також вести з такими дітьми додаткову спеці­альну корекційну роботу, зокрема логопедичну.

4. Поєднання загальної недорозвиненості складних форм пізнавальної діяльності зпорушеннями особистості в цілому. Як уже зазначалося, це спостерігаєть­ся за наявності в дитини-олігофрена локальних уш­коджень лобних долей головного мозку, що, крім різ­кої зміни в системі потреб та мотивів, негативно від­бивається на розвиткові моторики. Є також олігофре­ни з явно вираженими психопатичними формами пове­дінки, патогенетичною основою чого є локальні пору­шення підкірки.