Основні категорії дітей з порушеннями розвитку

1. Визначення дефініції «аномальна дитина».

2. Особливості розвитку дітей з аномаліями.

3. Чинники психічного розвитку дитини та параметри дизонтогенезу.

4. Параметри дизонтогенезу та його закономірності.

1. Визначення дефініції «аномальна дитина»

У психолого-педагогічній науці та практиці серед назв осіб (зокрема дітей) з порушеннями психофізичного розвитку вико­ристовувались такі терміни, як «дефективна дитина», «аномаль­на дитина», «дитина з вадами (чи порушеннями) розвитку». Ни­ні в усьому світі ведеться пошук найгуманнішої термінології стосовно дітей, які мають порушення в розвитку. Це широко вжи­вані, але досить невизначені терміни: «діти групи ризику» (atrisk), «діти з особливими освітніми потребами» (childrenwithspecialeducationalneeds), «діти, що погано адаптуються» (maladjustedchildren), «діти з обмеженими можливостями здоро­в'я». У сучасній літературі все більше використовується термін «діти з особливими освітніми потребами» (childrenwithspecialeducationalneeds). Найбільш усталеним на сьогодні у вітчиз­няній літературі та державних документах є поняття «діти з порушеннями психофізичного розвитку».

Як би не називалася дитина з порушеннями психофізичного розвитку, слід сказати, що в кожному терміні єдина суть: така дитина – це не менш розвинена, а своєрідно, інакше розвине­на дитина. У зв'язку з цим видатний психолог Л.С. Виготський писав, що дефективна дитина – якісно відмінний своєрідний тип розвитку. Як з кисню та водню виникає не суміш газів, а вода, так само особистість дитини з розумовими вадами є щось якісно інше, ніж звичайна сума недорозвинених функцій та вла­стивостей. Дитина, розвиток якої ускладнений дефектом, не є просто менш розвинена, ніж її нормальні однолітки, діти, а іна­кше розвинена [1]. Тобто коли використовують терміни «аномальна дитина», «дитина з вадами чи порушеннями розвитку», то це означає, що дитина має своєрідний розвиток.

Відповідно до порушення чи дефекту, що переважає, особи з порушеннями психофізичного розвитку поділяються на кате­горії, а їхні назви конкретизуються. У зв'язку з цим необхідно розглянути класифікацію порушень психофізичного розвитку.

Одна з перших класифікацій порушень розвитку, яка по­в'язувалася з уявленням про локалізацію пошкодження у реф­лекторній дузі за І.П. Сєченовим, була представлена у працях Л.С. Виготського. Він зазначав, що "будь-який дефект слід роз­глядати з огляду на його відношення до центральної нервової системи та психічного апарату дитини. У діяльності нервової системи розрізняють три окремі апарати, які виконують різні функції: сприймальний апарат (пов'язаний з органами чуття), робочий (пов'язаний з робочими органами тіла, м'язами, зало­зами) та центральна нервова система. Недоліки кожного з трьох апаратів по-різному впливають на розвиток дитини та її вихо­вання. Відповідно до цього слід розрізняти три основні типи дефектів: пошкодження чи недостатність сприймальних органів (сліпота, глухота, сліпоглухота), пошкодження чи недо­статність частин робочих органів (каліки) та недостатність чи по­шкодження центральної нервової системи (розумова відста­лість)[2].

Традиційно в дефектології вирізняють дітей з такими порушеннями психофізичного розвитку:

—  з порушеннями аналізаторів;

—  розумово відсталих дітей та із затримкою психічного розвитку;

—  тяжкими порушеннями мовлення;

—  порушеннями опорно-рухового апарату;

—  комбінованим дефектом;

—  викривленим розвитком.

Окрім того, виділяються також педагогічно запущені дітита з порушеннями емоційно-вольової сфери психіки.

Етіологія – це причини та сприятливі умови для виникнення порушень.

В.В. Лебединський усі порушення розвитку поділяє на шість видів дизонтогенезу (тобто порушення онтогенезу – розвитку людини упродовж життя):

1.  Стійкий недорозвиток. Характеризується раннім пошкодженням, незрілістю мозкових структур. Прикладом стійкого недорозвитку є олігофренія.

2.  Затриманий розвиток. Характеризується затриманим темпом розвитку пізнавальної та емоційно-вольової сфер. При­клад затриманого розвитку – затримка психічного розвитку (ЗПР), варіантами якої є: конституційна (гармонійний інфан­тилізм), соматогенна, психогенна, церебральна (церебрально-органічна).

3.  Пошкоджений розвиток. Характеризується пошкоджен­ням розвитку після 2 – 3 років. Прикладом пошкодженого роз­витку є органічна деменція.

4.  Дефіцитарний розвиток. Характеризується тяжкими порушеннями окремих аналізаторних систем: зору, слуху, мовлення, опорно-рухового апарату.

5.  Викривлений розвиток. Спостерігається поєднання загального, затриманого, пошкодженого та прискореного розвитку окремих психічних функцій. Прикладом викривленого розвит­ку є дитячий аутизм.

6.  Дисгармонійний розвиток. Характеризується диспропорційністю розвитку в емоційно-вольовій сфері. Прикладом дисгармонійного розвитку є психопатія, патологічне формування особистості.

Усі ці види дизонтогенезу поділяються на три основні групи дизонтогенезу:

I група – відхилення за типом ретардації (затриманий розвиток) та дисфункції дозрівання. Цю групу становлять:

-  загальний стійкий недорозвиток (розумова відсталість);

-  затриманий розвиток.

II група – відхилення за типом пошкодження. Цю групу становлять:

-  пошкоджений розвиток (органічна деменція);

-  дефіцитарний розвиток (тяжкі порушення аналізаторних систем: зору, слуху, опорно-рухового апарату, мовлення; роз­виток в умовах хронічних соматичних захворювань);

IIIгрупа – відхилення за типом асинхронії з перевагою емоційно-вольових порушень. До неї належать:

-  викривлений розвиток (ранній дитячий аутизм);

-  дисгармонійний розвиток (психопатії).

Залежно від того, з якими порушеннями розвитку вивчається дитина, спеціальна психо­логія поділяється на відносно самостійні галузі спеціальної пси­хології. Спеціальна психологія вивчає психіку дітей з різноманітними порушеннями, тобто різними видами дизонтогенезу. До того ж найбільш поширеними є поділ спеціальної психології на такі складові:

– психологія особи з порушенням інтелектуального розвитку.Сюди належать розумово відсталі діти, а також діти
із ЗПР;

– тифлопсихологія – психологія осіб з порушеннями зору;

– психологія осіб з мовленнєвими порушеннями;