Політична реформа в Україні.

Початок політичних реформ в Україні мав місце весною 1990 р,. коли на підставі нового виборчого закону, прийнятого в СРСР восени 1998 р.. було обрано Верховну Раду УРСР - перший український парламент, у руках якого відтоді зосередилося кермо законодавчої влади. Це був перший крок на шляху створення парламентської демократії, державотворення з властивим йому поділом влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки.

Насипними кроками на шляху від тоталітарної політичної системи до сучасної демократії стали проголошення незалежності України (серпень 1991 р). введення в країні посади президента та перші президентські вибори (грудень 1991 р,). Поряд з інституалізацією парламентської демократії інтенсивно Йшов процес створення багатопартійної системи поволі відвойовували у держави незалежність засоби масової інформації. стверджуючи найважливіше з громадських прав - свободу слова.

Створені в 1994-1991 роках інститути законодавчої (парламент) та виконавчої (президент) влади починають важкий і суперечливий діалог утворюючи механізм стримувань та противаг, без якого не функціонує жодна сучасна парламентська демократія З прийняттям Конституції України (червень 19% р.) в основному завершився процес створення президентсько-парламентського правління в країні Втім, на Україну чекає ще довгий шлях до суспільної правової держави, якою проголошу є її Конституція країни. Першочерговими завданнями на цьому шляху є:

утвердження на ділі прав та свобод громадин, і. насамперед, права на життя, що дуже сумнівно для багатьох категорій громадян України, якщо судити за рівнем їхнього матеріального забезпечення;

перерозподіл владних повноважень між різними поверхами влади на користь розширення прерогатив місцевих та обласних владних інститутів;

розробка механізму стримувань та противаг, чітке розмежування прерогатив кожної владної структури, відповідальної перед суспільством та законом за негативні результати діяльності.

Проведення адміністративної реформи в Україні, розпочате в 2001) році. маєстати важливою складовою частиною політичної реформи, мста якої - посилення суспільного контролю над державним апаратом та підвищення ефективності політичної системи.

Теоретично можливі три моделі майбутньої світобудови; біполярна, однополярна і багатополярна

Прихильники першої моделі вважають біполярну модель світобудови найоптимальнішою для збереження стабільності сучасного світу. Таку точку зору в 1970-і роки відстоював американський політолог К.Уольтц. У своїй роботі "Теорія міжнародної політики" (1970) він вбачав значений біполярності в тому, що вона зводить до мінімуму невизначеність, оскільки кількість учасників конфронтації в цій моделі різко обмежена. Схожої точки зору дотримується професор І.Я.Фроянов (Санкт-Петербурзький університет). Він вважає, що в умовах сучасного взаємопроникного світу наявність багатьох центрів Сіли може призвести до хаосу: багато інтересів - багато зіткнень Баланс сил. динамічна рівновага можуть справдитися, тільки коли на вагах дві рівновеликі чаші, і запорука спокою планети полягає в поверненні до двополюсного світу, де одна сторона врівноважує іншу Останнім часом на сторінках політологічних видань з'являються публікації, у яких прогнозується швидке висування на роль другого полюсу світової політики Китаю За деякими аполітичними сценаріями, основна боротьба за владу, за вплив у світі та за можливість реалізувати свої культурні коди, свої сильні сторони розгорнеться між атлантичною та тихоокеанською цивілізаціями, представленими, насамперед. США і Китаєм. За прогнозами, у 2015-2020 роки економічні потенціали двох країн зрівняються, я у 2030 році китайська економіка на 30-35% перевищуватиме американську і на 5-15% -європейську.

Другою можливою моделлю світобудови є модель однополярного чи уніполярного світу, що на практиці означає глобальну американську гегемонію. У США під такий сценарій підведена солідна наукова база. Ще в 1970-і роки американські вчені Р.Кохейн та Дж.Най розробили теорію "гегемонічної стабільності". При цьому під гегемонією Р.Кохейн мав такий порядок міжнародних відносин, коли одна держава "Є досить сильною, щоб затверджувати основні правила, що регулюють міждержавні відносини, і мають силу діяти в такий спосіб"'. В унісон з теоретиками про новий світовий порядок у руслі американоцентричних схем міркують і політики "'Це воістину чудова ідея - новий світовий порядок, у рамках якого народи можуть поєднуватися один з одним заради спільних цілей, для реалізації єдиного устремління до миру і безпеки, свободи та правопорядку" –стверджував 41-ий президент США Дж.Буш-старший. додаючи при цьому, що лише США мають необхідну реальну переконаність і реальні засоби для підтримки нового світопорядку.

В даний час США активно здійснюють політику. спрямовану на формування однополярного світу. переконуючи світову громадськість у відсутності альтернативи такому розвиткові подій:

". .уніполярність являє собою кінцеву крапку еволюції", а настання епохи однополярного світу просто "відзначено печаткою неминучості". - запевняє координатор від США в Комітеті НАТО по Східній Європі і Росії Айра Страус Третьою можливою формою нового світового порядку є багатополюсна модель світобудови. Саме до такої моделі в даний час. на думку багатьох фахівців, рухається людство. Об'єктивною основою сучасного полі центризму, що йде на зміну геополітичному протистоянню Схід-Захід. є. насамперед, розпадання світу на суперечливі зони внутрішньої економічної інтеграції: Європейський Союз. Північноамериканська Зона вільної торгівлі (НАФТА), зона 'великої китайської економіки". Японія і група країн АСЕАН. Формування багатополярності визначається не тільки економічними, але й іншими чинниками. тому що по суті кожна глобальна економічна 'іона являє собою також етноцивілізаційну та культурну спільноту. Руйнування біполярної моделі світобудови викликало, всупереч очікуванням західних політиків, не прагнення до єдиного центру, з навпаки, активне повернення до власних цивілізацій них витоків Останнім часом по всьому світові чітко виявляється тенденція до зближення держав, що входять у єдині культурно-цивілізаційні спільноти

Зараз важко напевно сказати, за яким сценарієм розвиватиметься світове співтовариство в майбутньому Сьогодення ж вимагає невідкладного вирішення низки проблем, однією з яких є забезпечення глобальної та регіональної безпеки, що є ключовою проблемою всієї системи міжнародних відносин. Закінчення холодної війни, зникнення східного блоку і подальший розвиток процесу глобалізації не зробили сьогоднішній світ більш стабільним і безпечним. У період холодної війни міжнародну безпеку забезпечувала біполярна система міжнародних відносин. Після закінчення холодної війни цей процес істотно ускладнився. США. як єдина нині наддержава, мають намір узяти на себе головну відповідальність за збереження загального миру і стабільності. роблячи при цьому ставку на військову силу. Проте, можливості США обмежені, вони не здатні вирішити всі проблеми, що ускладнюють забезпечення безпеки на глобальному чи регіональному рівні самостійно. Тривожним симптомом Є криза міжнародних Організацій, створених після Другої світової війни для взаємного узгодження позицій різних країн з широкого спектру питань, попередження конфліктів, підтримки міжнародної безпеки тощо. До початку 80-х років XX століття такі міжнародні організації, як ООН. ЮНЕСКО. ЮНІСЕФ. МОТ і інші досить вправно справлялися з функціями згладжування гострих кутів, виконуючи роль арбітрів і площадок для переговорів в умовах бінарного світу. Але з розпадом бінарної конструкції світу, лібералізацією фінансової й економічної сфер в умовах бурхливого розвитку інформаційних технологій діяльність більшості міжнародних організацій перестала відповідати духові часу. Участилися локальні конфлікти й етнічні чистки, зріс рівень насильства у світі. Створені в індустріальну епоху і побудовані за бюрократичним ієрархічним принципом, міжнародні організації виявилися не в змозі оперативно реагувати на зміни. До того ж, вони занадто залежать від спонсорів, щоб проводити об'єктивну політику.