Межі та роль політики в сучасному суспільстві

Роль політики в сучасному суспільстві зумовлена її універсальністю, всеохоплюючим характером, здатністю впливати на будь-які боки життя, елементи суспільства, події, відносини, починаючи з масштабів держави і кінчаючи життям окремої людини. Політика включена в усі неполітичні сфери суспільства: в економіку, освіту, в духовне життя народів і країн.

Межі політики в суспільстві рухливі. Протягом людської історії вони то розширювалися, охоплюючи все суспільство, то звужувалися. Межі політики залежать від типу суспільства, від його економіки, суспільної структури, характеру політичної влади. Політика взаємодіє з усіма сферами сучасного суспільства, але найбільш важливим для долі країни є її альянс з економікою. Вплив політики на економічний розвиток країни, відзначав Ф.Енгельс, може бути різного роду. Втручання в XX столітті політичної влади в економіку затримувало господарський розвиток країни - "політика воєнного комунізму" (РСФСР, 1917-1921 рр.). "великий стрибок" (Китай. 1960-і рр.). але часом впливало благотворно - НЕП. "новий курс" Ф.Рузвельта, рейганоміка, тетчеризм. Співвідношення політики та моралі - одна з найскладніших проблем як для теорії, так і для політичної практики. Спроби відповісти на дане запитання робилися вже в Древній Греції як мистецтвом ("Антигона" Софокла). так і політичною думкою (Сократ. Платон, Аристотель). У той час верховодило уявлення про нерозривний зв'язок політики і моралі. Аристотель. що вважав політику частиною етики, писав: "без чеснот людина стає найбільш нечестивою та найбільш дикою істотою". В ідеальній державі Платона влада належить найкращим, наймудрішим. наймужнішим і найшляхетнішим людям, чиї помисли спрямовані на реалізацію не своєкорисливих, особистісних цілей, а на досягнення загального щастя. Середньовічна думка також говорить про супідрядність моралі та політики (Августин Аврелій. Фома Аквінський). Політичній сфері приписується відносна автономія, що зв'язується ч теологічними уявленнями про царство чесноти.

З настанням Нового часу погляд на співвідношення політики та моралі радикально змінюється. Виразником нового підходу до проблеми виступає Н.Макіавеллі. з ім'ям якого чв'ячані уявлення про несумісність політики і моралі. У кожній з цих сфер, за Макіавсллі. діють свої закони.

Суть третього підходу до вирішення проблеми почітиьа-мораль" полягає в прагненні примирити крайнощі їнаити шлях взаємодії політики та моралі. Деякі мислителі (наприклад. Платон) пропонували додержуватися принципу "меншого зла" при досягненні політичних цілей і навіть вибудовували при цьому шкалу найбільш значимих та менш важливих цінностей. Інший підхід пропонував один з "батьків-засновників" США їхніх президент Т.Джефферсон. стверджуючи, що мистецтво керування полягає в умінні бути чесним. Виконати цю вимогу в політиці не так-то й просто, адже влада відкриває перед людиною широкі можливості реалізації власного "я" шляхом підпорядкування мільйонів інших.

Спроби примирити політику та мораль, підійти до співвідношення цілей і засобів з позицій політичного реалізму робив М.Вебер. За Вебером, на ухвалення політичного рішення політик може впливати своїми переконаннями та моральними принципами, але після прийняття рішення він .має думати про його втілення, його результати ч огляду на реальні обставини. Політична практика свідчить: моральність політики та політиків прямо пропорційна моральному стану суспільства. В аморальному суспільстві чесні політики виключені, вони відторгаються самим суспільством. Воістину, "кожен народ має той уряд, якого заслуговує".