Політологія в системі суспільствознавства.

Сучасна політологія та її предмет. Політика невідривно сплетена з історією людства та є її складовою частиною ч того моменту, як людство вийшло з меж свого первісного стану. Становлення політології як самостійної галузі знання було зумовлене глибокими економічними, суспільними, духовними змінами європейського та північноамериканського суспільства, які радикально перетворили за короткий історичний термін як саме суспільство, так і світ окремої людини. Знання про політику, як-то свідчать письмові джерела Європи, виникли близько 2.5 тисяч років тому, а на Сході, у Стародавньому Китаї і того раніше. Але і в давнину, і в епоху античного світу, і в Середньовіччя політична думка була частиною загально філософської, загально світоглядної концепції кожного мислителя. І лише в Новий час відбувається становлення політології як самостійної науки, що має власний предмет дослідження, свій понятійний апарат, свою методологічну та функціональну структуру. Велика Французька буржуазна революція знаменує початок краху абсолютизму та встановлення республіканської парламентської <|юрми правління. Політична влада стає виборною як на національному, так і на місцевому рівні, а введення на початку XX ст. загального виборчого права залучає до процесу її формування все нові шари населення всіх країн світу. Протягом незначного історичного періоду суспільство стало іншим, розширилися рамки самої політики, і різко виріс обсяг самого політичного знання. Це унеможливило подальше існування політичної науки в рамках загально філософських концепцій та зумовило її становлення як самостійної галузі загальної освіти. У 1857 р. у США Ф.Лібером було засновано кафедру історії та політичної науки в Колумбійському коледжі. Цю подію прийнято вважати за народження політології як самостійної академічної дисципліни. Пізніше аналогічні навчальні та дослідницькі центри стали виникати в європейських країнах. У 1946 р. під егідою ЮНЕСКО було проведено міжнародний колоквіум з проблем політичної науки. Провідні політологи Європи й Америки дійшли згоди з тим, що політологія є міждисциплінарною наукою, а її предметом є: політична теорія (політична теорія й історія ідей);

політичні інститути (Конституція, центральне, регіональне та місцеве керування, публічна адміністрація);

партії, групи, асоціації, суспільна думка; міжнародні відносини (міжнародна політика, міжнародне право). Таким чином, політологія - цс наука, що вивчає політичні відносини, явища та процеси в їхньому розвитку та безупинному русі і відновленні

У даний час основними методами, застосовуваними політичною наукою, є:

1. Ціннісно-нормативний підхід. Він затвердився в політології одним ч перших. Мислителі сивої давнини й античності розглядали політичні явища з точки зору відповідності їх нормам моралі, справедливості, загального блага, зіставляючи реально існуючі відносини з ідеальними моделями політичного порядку ("Ідеальна держава" Платона). Теорія Дж.Локка. Ш.Монтеск'е про поділ влади лягла в основу влаштування демократичного суспільства.

2. Історичний метод, за допомогою якого аналізуються політичні явища та процеси в часі і просторі; біля його джерел стоїть Н.Макіавсллі.

3. Соціологічний підхід, що дозволяє виявити взаємозв'язок політики й інших сфер громадського життя, розкрити суспільну, класову сутність влади, держави, визначити суспільну спрямованість її діяльності.

4. Біхевіористський метод, що виник у 20-30-і рр. XX століття, уможливлює вивчення політичної поведінки особистості чи групи, виходячи зі спонукальних мотивів їхньої діяльності, в засадах якої лежить інтерес. Завдяки цьому методу в політології почали застосовуватися методи точних наук (математики, статистики тощо), він же став основою прикладної політології.

5. У 50-60-і рр. XX століття з'являється системний підхід (Л. фон Берталанфі. Т.Парсонс. Д.Істон). що дозволяє простежувати внутрішні взаємозв'язки складових частин політики, аналізувати її взаємовідносини з зовнішнім середовищем. Системний підхід забезпечує визначення місця політики в суспільстві. її найважливіших функцій.

6. Структурно-функціональний підхід (Т.Парсонс, С.Мертон). що уможливлює погляд на політику як на один з елементів суспільної системи та визначення її ролі (функції) щодо інших складових суспільства.

Таким чином, будучи міждисциплінарною наукою, політологія не має у своєму розпорядженні особливих інструментів дослідження, вона використовує методи суспільних наук, скоректовані специфікою і цілями політологічного дослідження.

Реформа іа її місце в політичному процесі

Найбільш розширене розуміння реформи (від лат, - перетворювати) зводить її сутність до зміни будь-якого істотного боку життя суспільства при збереженні основ його економічного та суспільного ладу. Спрямованість реформ (суспільних. економічних, політичних) може носити охоронний чи перетворювальний характер, вони можуть бути системними чи стосуватися окремих суспільних підсистем (реформа освіти. військова, судова і т.п.).

 Реформа - це. насамперед, адекватне пристосування до умов політичної системи, що змінилися (чи її окремих елементів), мста якого забезпечити мінімальну можливість функціонування різних елементів суспільного Організму, створити умови для самоорганізації політичної системи загалом Реформа не зводиться до "дрібного ремонту" політичного (суспільно-економічного) механізму. У наш час вона - спосіб послідовного, радикального перетворення суспільної системи. заміна її основних цінностей і інститутів. У той самий час важко визначити межу між охоронним реформаторством та структурними системними змінами. Масштаби, темпи та результати реформ зазвичай оцінюються після їхнього завершення.

XX сторіччя надало політичним силам широке поле для реформаторської практики. Немає жодного континенту чи регіону країни, суспільні системи (окремі підсистеми) яких не зазнали б істотних (радикальних) змін. Поряд з революціями формою досягнення політичної влади є також політичні перевороти На відміну від революцій, вони не ведуть до корінних суспільно-економічних змін, а лише до персональних перестановок у центрі влади. Здійснюються вони по-різному - від нав'язування рішення до прямого насильства над владою. Характер та спрямованість перевороту залежать від того, які сили і з якою метою його заподіюють, чиї інтереси втілюють