Політична участь і політична активність

Участь як синонім поняття політичної діяльності в другій половині XX століття перетворилася на центральну категорію політичних наук. Під політичною участю мається будь-яка добровільна активність окремих особистостей та груп, що мають на меті - прямо чи побічно - вплив на процес прийняття рішень на різних

Демократизація суспільства супроводжується ростом політичної активності населення, що. однак, автоматично не гарантує стабільність політичної системи. Більш того: політична участь не інформованих та безвідповідальних у своїх учинках громадин може створити загрозу стабільності політичній системі. Поряд з політичною активністю може мати місце і політична апатія.

Німецький політолог М Каазе зробив спробу систематизації політичної участі за трьома критеріями, виходячи з поведінки окремої особистоті.

1. Залучена участь чи не залучена до політичного життя. Під залученими він мав тих. хто бере участь у прямих виборах законодавчих органів, а до не залучених відносив індивідів, що не беруть участь у виборах та будь-яких громадських

2. Легальна участь чи нелегальна. Легальна - це дозволена законом, нелегальна - законом не дозволена. До другої групи відносяться, з одного боку, рухи не насильства на кшталт громадської непокори Махатми Ганді, а з іншого боку - агресивні рухи з використанням політичного насильства

3. Конвенціональна (загальноприйнята) участь та не конвенціональна. В основі такого поділу лежить принцип легітимності. До першої групи прираховуються усі форми участі, що вміщаються в установлені законом рамки політичного процесу й активно впливають на хід такого процесу Не конвенціональні форми, навпроти, не вмішаються в такі рамки і не роблять безпосереднього впливу на політичний процес.

Американська школа дослідження політичної діяльності на основі вивчення типової участі населення в політичному житті різних країн (порівняльна політологія) об'єднала вивчення конвенціональної участі з виявленням так званого потенціалу протесту На основі спеціально розроблених індексів ця група виділила 5 політичних типів:

1. активісти (висока конвенціональна участь та водночас середній потенціал протесту):

2 реформісти (середня конвенціональна участь і водночас високий та середній потенціал

протесту)

3.протестуючі (низька конвенційна участь водночас з високим та середнім потенціалом

протесту):

4. конформісти (низький потенціал протесту водночас з високою та середньою конвенціональною активністю):

5. неактивні (низька конвенціональна активність водночас з низьким потенціалом протесту).

Вивчення факторів, що впливають на політичну активність, залишається головною мстою політології. Так, громадяни з вищими доходами, з вищою освітою та престижнішою професією проявляють значно більшу готовність до політичної активності, ніж бідні та неосвічені. Жінки брали меншу участь у політиці, ніж чоловіки, білі громадяни - більшу, аніж представники національних меншин чи чорні. Громадяни молодшого чи дуже похилого віку проявляли меншу політичну активність від представників середніх вікових груп.

Політична культура суспільства

Термін "політична культура" вперше ввів \ наукову та навчальну літературу американський політолог Габріель Алмонд \ 1956 році, і відтоді нова галузь політичних знань набула широкого розвитку.

У західній політології існує близько 50 визначень поняття політичної культури. Головним об'єктом вивчення політичної культури Є думки, установки та духовні (політичні) цінності. Іноді до неї відносять і політичні символи, політичну поведінка, досліджувані під кутом зору суб'єктивної мотивації. Політична культура - продукт тривалого історичного розвитку суспільства - відбиває різні драматичні події, що відклалися в пам'яті народу. Політична культура суспільства може виступати як важливий фактор підтримки існуючої політичної системи, а може і навпаки, діяти у вигляді руйнівної сили. Ідеальні типи політичної культури дані Г.Алмондом і С.Вербою в порядку їхнього еволюційного розвитку в такій послідовності:

1. Традиційна патріархальна культура. її політична орієнтація дуже слабка, тому що сама система відрізняється простотою та низькою політичною диференціацією. Батьківщина, село, родова, територіальна чи релігійна група значно ближче пересічному обивателю, ніж держава. Він натрапляє на неї лише тоді, коли приходить збирач податків чи шли набирають рекрутів у військо.

2. "Вірнопідданська" культура. Політична орієнтація цієї культури спрямована на збереження політико-адміністративної системи. що відділена від суспільства, має строго обкреслені функції та сприймається населенням у залежності від характеру її зазіхань і політичних досягнень. Громадянин дивиться на себе як на об'єкт державного управління.

3. Культура політичної участі, Це політична культура, що властиві) сучасній правовій державі та суспільству з глибокими і міцними традиціями парламентської демократії. Вона відрізняється політичною активністю населення, залученням його до політичної діяльності, раціоналізмом Громадяни прагнуть активно впливати на політику, направляти її діяльність за допомогою законних засобів.

У реальному житті політична культура звичайно виступає як змішана форма запропонованих Г.Алмондом та С.Вербою трьох "ідеальних типів" з перевагою одного з них.

9