Структура політичної системи.

Політична система, будучи підсистемою суспільства. Взаємодіє з економічною, суспільною, культурною й іншою підсистемами, що складають її оточення. У свою чергу, сама політична система складається і підсистем, що взаємодіють одна з одною та забезпечують функціонування публічної влади. Найважливіші з них:

1. Інституціональна підсистема складається -і держави, політичних партій, громадських організацій і відносин між ними. Центральне місце в цій підсистемі посідає держава.

Інсвтитуціональна підсистема складається з трьох рівнів влади:

найвищого (макрорівень), що в свою чергу складається з центрального апарата державної влади, правлячої партії, верховних та конституційних судів та органів, що здійснюють арбітражний контроль тощо: середнього (мезорівень) - апарати керування, органи виборної і призначуваної влади обласного, місцевого масштабу, регіональна та муніципальна адміністрація, ієрархія партійних, профспілкових і інших асоціацій; неінстуціонального - нижнього, масового рівня. Він утворюється завдяки масовій участі суспільних груп, класів, індивідів у політичних та неполітичних організаціях, у політичних акціях підтримки влади чи протесту, у виборах, референдумах. На цьому рівні створюються політичні народні рухи, формується суспільна думка.

2. Нормативна підсистема включає в собі правові, політичні моральні норми та цінності, традиції та звичаї. З їхньою допомогою політична система впливає на поведінку громадян, на діяльність інститутів.

3. Функціональна підсистема складається з засобів та способів реалізації влади (згода, примус, насильство тощо). Вона складає засади політичного режим).

4. Комунікативна підсистема являє собою форми політичної взаємодії як усередині країни, так і ч політичними підсистемами інших держав.

Політична еліта України

В історії України неодноразово відбувалася зміна правлячих сліт. Перша українська еліта зійшла ЗІ сцени в результаті історичної катастрофи, пережитою Київською Руссю під час татаро-монгольського завоювання. У XVII ст. з'являється нова, козацька еліта, що діяла до кінця XVIII сторіччя, коли остаточно були знищені останні релікти політичної незалежності України. На зміну їй приходить третя генерація української еліти - народницька, котра у свою чергу сходить з національної сцени в результаті краху УНР. Наприкінці 20-х рр. XX сторіччя її місце займає радянська українська еліта, що проіснувала до проголошення незалежності України (1991 р.),

Сучасна правляча еліта у своїй основі є колишньою комуністично-тоталітарною номенклатурою. ЩО після 1991 р. досить легко рекрутувала у свої лави більшість конформістських лідерів колишньої контреліти. вчасно змінила гасла і. таким чином, зберегла реальну владу.

Вигляд нинішньої української еліти досить строкатий. У неї входять господарники та державні чиновники, представники підприємницького корпусу (у Парламенті України цей шар українського суспільства репрезентований значною кількістю депутатів, що ввійшли в центристські та правоцентристські. пропрезидентські фракції), гуманітарна інтелігенція, лідери численних українських партій.

Для посткомуністичної України характерна змішана система відтворення політичної еліти. Домінування в її складі господарників та адміністраторів зумовлює величезну роль адміністративних каналів "входження у владу". при цьому найчастіше вирішальне значення при просуванні нагору мають не професійні якості, а особисті зв'язки. Іншим механізмом відтворення загальнонаціональної еліти є вибори у Верховну Раду, у місцеві, обласні й інші органи влади. Процес формування нової політичної еліти незалежної української держави усе ще далекий від завершення.

Політичні інститути

 Держава є основним системи суспільства. Вона організує спільну діяльність людей, суспільних груп, класів, асоціацій і контролює її. В руках держави концентруються влада та ресурси, що дозволяють їй вирішальним образом впливати на всі прояви громадського життя. Поширено такі концепції держави. Теократична теорія, згідно з якою держава - акт Божого промислу. Обґрунтування неземного походження століттями підтримувало авторитет правителів, виправдовувало їхню абсолютну владу, надавало обов'язковість їхнім рішенням. Патріархальна концепція трактує державу як велику родину, що виникла в процесі з'єднання родів у племена, племен у держави. Відповідно до цього трактування, відносини монарха і підданих відповідають відносинам батька та членів родини: мета монарха - турбота про підданих, обов'язок останніх - покора. Теорія завоювання (насильства) пояснює процес виникнення держави як результат політичної дії - завоювання, насильства, внутрішнього чи зовнішнього. Наслідком перемоги сильного над слабким, більшості над меншістю і є держава, що стає органом керування переможеними. Договірна теорія (Т.Гоббс. Дж.Локк) пояснює походження держави як результат свідомо укладеного між людьми договору. Державі, на думку прихильників цієї теорії, передує повна анархія, "війна всіх проти всіх", оскільки "природний стан" - це стан необмеженої особистої свободи. Нею люди свідомо вирішили поступитися на користь держави, покликаної забезпечити їм безпеку, захист особистості, власності.

Марксистська теорія пояснює походженні держави поділом праці, появою приватні власності, а разом з нею і класів з непримиренними інтересами. Економічно панівний клас створює державу для підпорядкування собі незаможних.

9