Укаїна в системі сучасних міжнародних відносин

Після розпаду СРСР і Варшавського договору у світі склалася нова геополітична обстановка. Одержавши державну незалежність. Україна мала визначити своє місце в цьому новому геополітичному просторі, розробити таку модель поводження на міжнародній арені, яка б уможливлювала проведення нею міжнародної політики, відповідної до своїх національних інтересів. Суверенність держави означає, крім всього іншого, самостійність її зовнішньої політики.

З моменту свого народження Українська держава заявила про свій без'ядерний статус, про добровільну готовність ліквідувати зі своєї території всю ядерну зброю - як стратегічну, так і тактичну. Ця ініціатива високо оцінена в усьому світі і зіграла свою значну роль у "ланцюговій реакції" роззброювання, у зниженні рівня збройного протистояння не тільки в Європі, але і в усьому світі. Україна заявила про свою неучасть у будь-яких військових і військово-політичних блоках. З метою зміцнення своєї незалежності і зміцнення безпеки Україна, як і ряд країн Східної Європи (Польща. Чехія. Словаччина. Угорщина. Болгарія), вступила в створену під егідою Н АТО програму "Партнерство заради миру". Позаблоковий статус Української держави припускає розвиток дружніх відносин як із країнами НАТО. так і з Росією. Слід зазначити, що Україна не вважає кроки в напрямку зближення з Європейським Союзом як недружні заходи для відношення до Росії. Важливість входження в європейський економічний і політичний простір і. для України не питанням політичних амбіцій, а складає проблему виживання як розвиненої і демократичної держави. Адже наша країна в силу історичних традицій була і буде складовою частиною європейської цивілізації і християнської культури.

Опозиція, її типи та способи діяльності

Головним та природним при демократії обов'язком більшості є повага до опозиції, її право на вільну критику, право усунути за результатами нових виборів колишню більшість у

Поняття опозиції має подвійне значення. У більш широкому плані під ним мають усі прямі та непрямі прояви суспільного невдоволення існуючим режимом. У більш вузькому значенні опозиція розглядається як політичний інститут. сукупність відсторонених від влади політичних партій, організацій і рухів. У країнах Заходу традиційно виділяють два основних типи опозиції: позасистемну та системну. До першої групи відносяться ліво- і праворадикальні партії й угруповання, програмні установки яких цілком чи частково суперечать офіційним політичним цінностям. їхня діяльність спрямована на підрив державної влади. Яскравим прикладом таких партій є фашистські, неофашистські, комуністичні партії, "червоні бригади" в Італії тощо.

До другої групи належать партії західних країн (ліберальні, соціал-демократичні. консервативні, демохристиянські). що визнають непорушність основних політичних, економічних і суспільних принципів суспільства та не згодні з урядом лише у виборі шляхів і засобів досягнення загальних стратегічних цілей. Вони діють у рамках існуючої політичної системи та не прагнуть підірвати її основи.

Наявність організаційно оформленої опозиції, що має визначений юридичний статус та конституційні гарантії країни. - свого роду тест на відповідність основним принципам демократії Відсутність дієздатної опозиції призводить до зростання суспільної напруженості або ж породжує апатію населення. Опозиція є основним каналом вираження суспільного невдоволення. важливим фактором майбутніх змін, відновлення суспільства. Також вона перешкоджає відхиленню урядового курсу далеко вліво чи вправо від політичного центра і таким чином підтримує суспільну стабільність. Інтеграції опозиції в політичну систему найліпше сприяє федеративний устрій низки країн Заходу Великі опозиційні партії, зазнавши поразку  на загальнонаціональних виборах, як правило, продовжують контролювати деякі місцеві виконавчі та законодавчі органи, міські мерії та муніципалітети.

За останні два десятиліття в індустріально розвинутих країнах Заходу на політичній сцені з'явилися нові опозиційні партії і рухи: зелені.

тому подібні. Вони є значним чинником суспільно-політичного життя Західної Європи, свого роду каталізатором відновлення політичної діяльності. Основний акцент ці рухи роблять на позапарламентські способи політичної активності, а деякі ч них і не прагнуть міністерських посад. Сучасна правова держава є результатом багатоступінчастого розвитку. Вона - етап на шляху руху від обмеженої, цен юеої до сучасної. плюралістичної демократії 3 усіх відомих історії політичних систем саме демократія найбільш адекватно відбиває всю багатомірність сучасного суспільства, забезпечуючи, з одного боку, стабільність існуючих у демократичних державах економічних та політичних систем, а з іншого - надаючи найкращі можливості для їхньої подальшої еволюції.

Більшовизм

Продовжувачами традицій революційного марксизму в XX сторіччі традицій з повним правом вважають себе російські більшовики. Поняття "більшовизм" визначається як "теорія та практика ленінізму". Дана назва веде своє походження з ІІ з'їзду Російської соціал-демократичної робочої партії (190.3 р). на якій прихильники Леніна здобули при голосуванні перемогу над прихильниками Мартова і стали видавати себе за представників більшості ("більшовиків"). На Заході більшовизм називають "русифікованим марксизмом". Його виникнення зв'язують з відродженням у Росії вкрай радикального крила європейського робочого руху. що перейшов у кінці ХІХ сторіччя на шлях реформістсько-еволюційного розвитку. Більшовизм у теорії та на практиці вимагає ідеологізації всіх боків людського життя в умовах однопартійності. крайньої ворожості до інакомислення (як прояву "буржуазної ідеології"), до релігії, до найменших проявів духовної свободи. На практиці все це здійснювалося шляхом тотального терору, що набув у роки правління Сталіна (1924-1953 рр.) небачених масштабів.

До числа догматів більшовизму відноситься також принцип "пролетарського інтернаціоналізму", що проголошувався як священний обов’язок надання "братерської допомоги" революційним та національно-визвольним рухам усіх країн. Проявом такої "допомоги" стала інтервенція радянських військ в Угорщину (1956 р). Чехословаччину (1%Н р.)_ в Афганістан (1979-1989 р,). У сталінські часи принцип "пролетарського інтернаціоналізму" був фактично підмінений ідеологією великодержавного шовінізму та ксенофобії.

Важливо відзначити, що більшовизм - це не суто російське, а міжнародне явище, що спостерігається донині в країнах комуністичного тоталітаризму. У нашій країні прихильників більшовизму все ще чимало серед люмпенізованої інтелігенції та робітників, що досі зберігають віру в ідеали егалітарно-зрівняльного соціалізму.

9