Тема 9: БОРОТЬБА ЗА ВІДРОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОСТІ (1917 – 1920 РР.)

Додати наступний пункт:

Проблеми екологічної безпеки в діяльності українських урядів в роки національно-визвольних змагань.

В роки Першої світової війни екологічна ситуація в Україні різко погіршилась. Бойові дії на фронтах та зростаючі потреби економіки завдавали величезної шкоди довкіллю. На природоохоронні закони, що діяли до війни практично ніхто не зважав. Найбільше постраждали лісові масиви. Поблизу шляхів сполучення було вирубано від 30 до 50% лісових площ. З початком революції ситуація ще більше погіршилась. За підрахунками спеціалістів було знищено 450 тис. га лісу, що становило 13 % від усього лісового фонду України. Найбільшу небезпеку становили самовільні рубки лісу населенням без будь-якої згоди місцевої адміністрації. Крім того ліс використовувався нераціонально, оскільки 89 % деревини йшло на опалення. Так був вирубаний на топливо міський буковий ліс у Львові, який називали Кайзервальдом. Лише після другої світової війни вдалося заліснити голі горби Лонтанівки , створивши Шевченківський Гай. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що лише 20 % лісів перебувало у державній власності. Щоб якось зупинити самовільне нищення лісів у Києві, з ініціативи представників лісових об'єднань, скликалися з'їзди, на яких обговорювалися проблеми націоналізації лісів та створення Всеукраїнської лісової спілки. У 1917 р. було прийнято статут спілки та розпочалась практична робота по її організації.

У III Універсалі ЦР було окреслено шляхи вирішення земельного питання та інших природних багатств. Відповідне розпорядження видав Генеральний секретаріат, згідно з яким контроль за дотриманням екологічних норм покладався на місцеві повітові комітети. Проте такий контроль виявився не ефективним. Прихід до влади П.Скоропадського нічого не змінив у ситуації, що склалася, лише викликав нову хвилю самовільного вирубування лісу селянами, хоча П.Скоропадський і його Рада Міністрів відновила на Україні діяльність лісоохоронних комітетів.

Природоохоронним заходам значну увагу приділяла Директорія УНР. 30 грудня 1918 року урядом УНР прийнято постанову „Про охорону і використання лісів.” „ січня 1919 року Міністерство земельних справ приймає указ „Про охорону лісів”, а 11 січня 1919 р. - закон про ліси в УНР, який містив 23 статті. Згідно з положеннями закону було націоналізовано увесь лісовий фонд України. Закон передбачав вжиття цілої низки заходів по охороні довкілля. Передбачалось створення Головної лісової управи при Міністерстві земельних справ*. Проте, через швидку зміну військово-політичної ситуації в Україні закон не був реалізований. Нищення лісів місцевим населенням не припинялося.

Незважаючи на надзвичайно складні умови державотворення в ЗУНР, її уряд – Державний секретаріат приділяв певну увагу проблемам екології краю. Серед міністрів уряду ЗУНР безпосередньо питаннями екології займався державний секретар земельних справ Степан Баран, згодом його наступник – Михайло Мартинець. Ключове значення для вирішення внутрішньо-економічних проблем мала земельна реформа, закон про проведення якої був прийнятий 14 квітня 1919 р. Головною метою реформи було визнано наділення землею малоземельного і безземельного селянства на правах приватної власності. Законом було визначено і статус основних природних багатств. У власність сільських громад переходили водні ресурси місцевого значення, а також пасовища і полонини, користування якими було сервітутним правом селян. Ліси, водні ресурси та земельні надра оголошувались власністю держави.

Ще 16 листопада 1918 р. Державний секретаріат схвалив Розпорядок про державну адміністрацію, який визначив правову основу, принципи формування органів державного управління на рівні повітів, міст і громад, їх функції та обов'язки. Розпорядок залишав чинними всі закони колишньої Австро-Угорської імперії, якщо вони не суперечили інтересам ЗУНР. Закони залишались чинними до часу внесення змін чи прийняття нових законів. Фактично без змін залишилось австро-угорське законодавство по охороні головного багатства краю – лісів. Продовжував діяти закон про захисні лісонасадження від 15 червня 1904 року. Проте дотримуватися його норм було практично неможливо. Оскільки, внутрішньополітична і зовнішньополітична ситуація ЗУНР була складною, що безпосередньо впливало на погіршення екологічного стану Галичини. Згідно з рішенням Державного секретаріату для відбудови зруйнованого житлового фонду було заплановано виділити 7 млн. кубометрів лісу: 5 млн. – з державних лісів та 2 млн. – з громадських. Проте, щоб заготовити таку масу лісу, необхідно було кілька років. Тому цей план не було реалізовано. Жодних заходів по відновленню лісових площ не проводилось.

Слабкість державних управлінських структур та часта зміна

влади не дозволяли українським урядам УНР, Гетьманату та ЗУНР проводити ефективну екологічну політику.