Тема 12: УКРАЇНА В ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД

На виконання постанови Ради Міністрів СРСР „Про заповідники”, підписаної Сталіним 29 серпня 1951 року Голова Ради Міністрів УРСР Д .Коротченко видає відповідну постанову щодо українських заповідників. Цією постановою було передбачено скасування, як непотрібних 3 державних заповідників, заповідників місцевого значення на площі 7577 га. Всього Україна втратила 33 тис. га заповідних земель.

Продовжувалися в цей період і репресії працівників лісового господарства.

Безліч кримінальних справ відкривались по обвинуваченню в «уклонении от выполнєния лесозаготовки, что повлекло за собой срыв выполнєния плана лесозаготовки среди кулацких хозяйств района» жителя с. Винники Підбузького р-ну Дрогобицької обл. Й.І.Бойка. Саме так слідчий Берьозкін сформулював обвинувачення. А приводом до порушення кримінальної справи став акт, складений директором лісозаводу Вовіком, начальником лісопункту Авдєєвим, майстром лісопункту Федишиним. З акта випливає, що Бойку вручили мобілізаційний листок, згідно з яким він був зобов'язаний з 15 грудня. Прокуратура провела обшук господарства Бойка і описала його майно: будинок дерев'яний, критий черепицею, з трьох кімнат, новий; сарай дерев'яний під соломою, старий; конюшня дерев'яна, під соломою, стара; кобила карої масті, 10 років; лоша гнідої масті, до 2 років; віз один, старий; дві залізні борони, старі; збруя кінська, повний комплект, стара; корова сивої масті, 10 років; соломорізка двоколісна, стара; чотири курки; велика бочка; два саморобні дерев'яні столи; два саморобні дерев'яні дивани; шафа-буфет для посуду, стара; «кушетка пружинна, одна штука, стара»; дві старі дерев'яні скрині; один старий будильник; 6 ц 60 кг соломи; килим самотканий довжиною 2 метри, старий; коза «пестрой масти»; ліжко дерев'яне; дрібний домашній інвентар із ЗО предметів і вівсяна солома /10 метрів/. Оце й уся куркульська господарка.

Позбавленням волі строком на 10 років з відбуванням покарання у виправно-трудових таборах далеких місцевостей Союзу РСР, з конфіскацією майна, з обмеженням прав на п'ять років.

Масові репресії працівників лісу і науковців завдавали лісовому господарству величезної шкоди. Залякані, не впевнені у завтрашньому дні, лісівники бездумно дотримувались циркулярів і наказів, боялися стати на захист лісу — це негайно привело б до репресій. І у науковців, і у виробничників переважає споживацьке ставлення до лісу. Обсяги лісозаготівель визначалися потребою в деревині.

 Оскільки до початку 50-х років в Україні вирубали майже всі стиглі ліси, в 1954 р. прийнято рішення про зниження віку рубок. Якщо раніше стиглими вважалися сосняки віком 100-120 років, то з 1955 р. — віком 71-80 років. Але небагато було і таких насаджень, в окремі роки в рубку відводили до 40 % достигаючих сосняків, тобто віком 61-70 років.У повоєнний період і до 1972 р. в Україні щорічно вирубували в середньому дві річні лісосіки. Надмірні рубки, порушення правил ведення лісового господарства призвели до зниження стійкості лісів. У Карпатах оголялися великі площі гірських схилів. На значній території зруби поновлювались другорядними малоцінними породами. Лісова і деревообробна промисловість допускали великі втрати і нераціональне використання деревини, дефіцит її з року в рік збільшувався. У зв'язку з цим деякі вчені і виробничники, спеціалісти, переважно московські, починаючи з 60-х років, наполегливо пропонували знизити для України вік рубки, наприклад, сосни з 81 до 61 року.

    Важливе значення для оздоровлення і естетизації міського середовища мала прийнята постанова ВК КП(б)У і Ради Міністрів від 7 липня 1951 р. „Про заходи щодо охорони і розвитку зелених зон міст Української РСР”. Послідуючі перспективи п’ятиріччя і десятиріччя плани розвитку комплексних зелених зон лісів і робітничих селищ, планування і реалізація яких припинилася на початку 90-х років, дозволили загальний показник зелених насаджень на душу населення довести до рівня якого не було досягнуто не лише в республіках Радянського Союзу, але й за його межами. Це була насправді екологічна програма, оскільки мала дезурбанізаційний характер, що лише поліпшувала екологічну обстановку в містах України, особливо промислових (Донецьк, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Маріуполь тощо), але й стримувала ущільнення забудови. Не дивлячись на прогресивність цієї дезурбанізаційної ідеї і практики масового озеленення, досвід України не був підтриманий центральними органами Радянського Союзу.

У повоєнний період в СРСР розгорнулась активна діяльність, спрямована на реалізацію грандіозних проектів перетворення природи. Вони передбачали глобальну меліорацію Полісся, зрошення чорноземів Півдня, будівництво електростанцій і затоплення заплави луків Дніпра. Екологічні аспекти при цьому ігнорувалися, бо вважалося, що проблеми охорони природи існують лише в капіталістичному світі.   

У 50-70-ті роки на Дніпрі побудовано каскад із шести штучних великих водосховищ за рахунок яких водою постачаються промислові центри Донбасу і Криворіжжя, зрошуються значні масиви земель Причорномор’я і Криму . Але це і призвело і до негативних наслідків. затоплено і виключено із сільгоспобороту понад 500тис. родючих земель . Крім того , підтоплюються прилеглі до водосховища землі (близько 100 тис.га). Мають місце застійні явища акумулювання шкідливих речовин, „цвітіння” води, а також руйнування берегів (потребують закріплення понад 1400 км берегів).

       З метою захисту с/г рослин, свійських тварин, об’єктів промисловості велась боротьба зі „шкідливими хижаками”. Їх знищення закріплювалось відповідними положеннями мисливського законодавства і матеріально стимулювалося. До хижих птахів відносили всіх пернатих, що мають дзьоб гачком і лапки з пазурами. Лише в лісостеповій зоні Середнього Дніпра в 60-х рр.. щороку знищувалось біля 3,4 тис. хижаків, з них, як показав аналіз зданих для виплати премій лапок, до 70-80% належали до корисних для людини птахів. В 1969 р. на Україні було заборонено відстріл птахів.