Тема 1: ДЕРЖАВНІСТЬ ДОБИ АНТИЧНОСТІ ТА РАННЬОГО СЕРЕДНОВІЧЧЯ

Дослідження різних вітчизняних і зарубіжних палеонтологів і археологів в різних регіонах Євразії та інших континентів показують деструктивний вплив людини на глобальну фауну взагалі, а хребетних тварин зокрема. Це відобразилося в: 1. безпосередньому знищенні або скорочені особливих видів в результаті мисливства; 2. у змінах навколишнього середовищі, в результаті чого окремі види тварин не можуть існувати і вимирають.

    Вже в період раннього палеоліту (давньокам’яної доби) територія південної України входила до зони сприятливих для проживання природно – кліматичних умов. На степових рівнинах, узгір’ях і в долинах рік, вкритих хвойними і широколистяними лісами, паслися стада бізонів, оленів, антилоп, мамонтів і носорогів, водилися леви, ведмеді, вовки. Мисливство стає одним з провідних галузей господарства. Відкриті давні поселення на Подністров’ї, де археологи зареєстрували кісткові фрагменти 18 видів хребетних. Найбільша кількість кісток належали мамонту, первісному бізону, коневі і носорогові. На початок мезоліту зросла популяція диких коней, північних оленів.

    Серед людей доби палеоліту зароджується віра в надприродній зв’язок між людьми(родами) і тваринами, рослинами(тотемізм). Їхні образи були направлені на розмноження тотемічних тварин або рослин. Ці традиції передавалися поколінням з метою вихованням та шанобливого ставлення до природи, оточуючого середовища.

З тваринами, особливо з птахами, у наших предків було пов'язано дуже багато. Вони — втілення божественної суті, зверхності неба, сонця, - вітру, хмари, духів, грому, волі, росту, родючості, душі, дитяти, наснаги, життя. Деякі птахи у древніх слов'ян вважалися тотемами і суворо оберіга­лися. Білий лебідь, за повір'ям, міг перетворитися на Бога — Білобога. Волхви строго-настрого, під загрозою смертного покарання, забороняли полювання на білих лебедів. Мабуть, іншою пташкою-тотемом був чорний лелека, вшанування якого перейшло потім на білого лелеку, який з'явився століттями пізніше на Україні.

Величезна повага до соколів, орлів, яструбів пояснювалась двома причинами: по-перше, сокіл вважався у київських слов'ян пращуром світу, а по-друге, хижі птахи були одним з найважливіших об'єктів полювання улюбленого заняття русичів. А любов до ластівки, голуба та деяких інших пташок дійшла й до наших днів.

Окрім того, у слов’ян існував культ жаб, ласок, вужів (останні жили практично в кожному домі та харчувалися з однієї миски з дітьми). Язичеська любов до тварин прижилася і пізніше, при християнстві» втілившись у прислів'я та прикмети: «І козявка - Боже творіння», «Вбити бобра - не бачить добра», «Береже Бог і дику тварину, і пташка небесна не без притулку». А фауністичні народні традиції у малих народів Сибіру, Поволжя, Кавказу та Далекого Сходу збереглися до 40-х років XX ст.

Проте нинішні екологічні проблеми можна в ретроспективі побачити на прикладі нинішніх українських земель, покритих колись лісами.

Геродот (нар. між 490 і 480 р. до н.е.) – старогрецький історик, який відвідавши Скіфію, яка охоплювала в ті часи територію між гирлами Дунаю і Дону, включаючи степовий Крим і північне Причорномор’я, застав обабіч Дніпра острови розкішних сосново-дубових лісів і назвав її „Зеленою Гіллею”). Проте до наших часів ці ліси не збереглися: їх вирубували наступні покоління скіфів, сарматів і слов’ян. На місцях цих лісів утворилися так звані „Олешківські піски” (близько 0,5 млн. га), які вдалося заліснити лише в 50-60-х рр. силами українських лісівників. Подібної за масштабами практики заліснення пісків не знає жодна країна світу.

Тема 2: КИЇВСЬКА РУСЬ

У Несторовій «Повісті минулих літ» зазначено, що був навколо Києва «ліс і бір великий, і ловився там всякий звір, і були мужі мудрі і тямущі».

    Княгиня Ольга встановлювала „ловища” по всій Київській землі, „перевесниця” по Дніпру та Десні. Ці обидва терміни стосувалися до полювання: так вона позначала, котрі території повинні були постачати державні хутра. „Перевесниця” охоплювали район, де водилися бобри, хутра яких мали високу цінність як в Європі, так і в Арабському халіфаті. За Ігоря та Ольги податки сплачувалися переважно хутрами, і „Куна” була довгий час валютою.

    Ольга ставила „знамення”, тобто бортних дерев, де були рої бджіл. Бортне бджільництво давало мед і віск, було дохідною часткою державного бюджету та цінним предметом експорту.

       В Україні кара за самоправний поруб лісу визначалася вже у «Руській Правді» Ярослава Мудрого. Але в ті часи практичного значення ця правова норма не мала через тодішнє багатство України на ліс. Як стверджують дослідники, законами в Київській Русі охоронялись не стільки ліси, як інтереси мисливства і бортництва. Щоб ніхто не міг привласнити бортні дерева, на них ставились особливі знаки – знамена. За знищення такого знака і встановлення свого за уложенням „Руської правди” зловмисника карали штрафом в 12 гривень.

За крадіж меду і знищення борті(бджіл) з одного дерева злодій сплачує штраф 3 гривні.

Про перевесища

„За Ярослава Мудрого „перевисища” включали не тільки місця ловлі бобрів, але й соколів, кун, голубів”. За знищення місць, де влаштовували сіти і розставлялись силки для ловлі звірят і птиць винуватець сплачував в казну князя штраф 3 гривні.

Чисельність лісів не тільки давала можливість, але й робила необхідністю розчистку їх для потреб землеробства.

Законодавство за тих умов не тільки не забороняло, але і навпаки, заохочувало корчування лісів. Оскільки для потреб землеробства вирубувалось і випалювалось незначну кількість лісових угідь, ліси зберігали в переважній своїй більшості свій природний вигляд. В умовах високої лісистості мізерні розміри рубок для будівельних потреб і палива не спричиняли скорочення лісів. Вивчення документів того часу дає підставу стверджувати, що рубка лісу не заборонялася.

У законодавчих збірниках XI —XII ст. знаходимо перші відомості про межові знаки в лісах. їх поява пов'язана з необхід­ністю охорони бобрових, видрових, соколиних гонів /ловищ, тобто місць полювання/, інших лісових угідь. Мисливство, бортництво, рибальство на лісових озерах були найприбутковішими у ті часи видами трудової діяльності. Вони визначали ставлення до лісу, систему господарювання в ньому.

За князя Володимира Мономаха під Києвом було кілька урочищ, які охоронялись і де мали право полювати лише князі – „Звіринець”, урочище Соколиний Ріг. Тут заборонялось полювання на турів.

 У відомому „Поученні дітям” Володимира Мономаха червоною ниткою проходить ідея виховання людини в любові до природи.

 Із „Поученія дітям Володимира Мономаха” відомо, що в лісах Чернігівщини в 12 столітті жили дикі бики, тури, зубри, дикі коні, олені, ведмеді та інші звірі. У зв’язку з заселенням та освоєнням території ряд диких тварин були знищені.