Тема 7. КОЗАЦКА ДЕРЖАВА (ДРУГА ПОЛОВИНА 17 – 18 СТ.)

  Екологічні заходи періоду Гетьманщини.

  Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького серед головних наслідків мала і докорінну ломку земельних відносин. На визволених землях активно відбувався процес ліквідації великого феодального землеволодіння, фільварково-панщинної системи господарства та кріпацтва та утвердження козацької власності на землю. Частина лісів потрапила під гетьманську зверхність, частина належала містам, монастирям, козацькій старшині. Право володіння і користування лісами мали усі верстви українського суспільства. Разом із правом користування лісами вони отримували і право на лісові промисли.

Продовжувало існувати в обмеженому вигляді сервітутне користування в лісах. Оскільки лісу було вдосталь, то гетьманські уряди не один раз підтверджували такі сервітутні права. До XVIII ст. право користуватися лісом надавалось практично без обмежень. Проте вже у XVIII ст. лісові сервітути поступово ліквідовуються.

В цей період Кіш Війська Запорозького продовжує, як і за часів Б.Хмельницького дбати про охорону лісів. Було прийнято цілу низку універсалів і розпоряджень, що мали за мету впорядкування лісокористування. Універсалом стародубського полковника Григорія Івановича від 12 червня 1686 року заборонялась рубка лісу в околицях Лубен, Стародубська і Чернігова. Аналогічний універсал видає гетьман Іван Скоропадський відносно Єланської Пущі під Черніговом.

В 1727 році гетьман Данило Апостол направляє універсал гадяцькому полковнику про припинення рубок лісу біля Гадяча. В цей же час запорожці судилися з російським полком, солдати якого „шкодили” в козацькому лісі.

Останній козацький гетьман Кирило Розумовський робить спроби припинити рубки лісу для потреб ґуралень. Йому, одному з перших в Російській імперії, належить ініціатива посадки лісу в своєму маєтку в Прилуцькому повіті на Полтавщині.

Канцелярія запорозької січі видавала ордери на посадку дерев, особливо „плодовитих”, а також на їх охорону. Висадженні козаками лісопосадки і після розгрому Катериною П Січі ще довго зеленіли в Шестаківській балці, Осокорівці та інших місцях.

   У XVII ст. в зв'язку з інтенсивним освоєнням "дикого поля" і заселенням Слобідської України, а також хижацьким полюванням на диких тварин знищений тур — дикий бик, який ще в XIII ст. був звичайним в середньому Придніпров'ї. Останні особини цього виду загинули в 1627 р. під Варшавою і в 1669 р. в зоологічному саду в Кенігсберзі.

Не меншої шкоди лісам завдавало металургійне виробництво. У середині XVIII ст. в Україні діяло близько 50 рудень.

Лісові промисли концентрувалися на півночі Лівобережної України, зокрема на Чернігівщині та Стародубщині, де збереглися величезні лісові масиви. На заводах-будах випалювали попіл, добували смолу, дьоготь, поташ, який необхідний для виробництва скла. Україна здавна славилася виробництвом високоякісного скла. Кількість гут постійно зростала і в середині XVIII століття їх налічувалося близько 30. Зростала потреба і в поташі. У зв’язку з тим, що збільшення поташного виробництва супроводжувалось знищенням лісів, царський уряд регулював ,а іноді забороняв будівництво нових буд.

Ліси знищувалися не лише для промислових цілей та збільшення площі орних земель, але й для розширення поселень. Наприклад, у лісовій північно-західній околиці Львова вирубки велися з метою розселення там втікачів від татаро-монгольських нападників. У 1452 р., зокрема, викорчуваний приміський Брюховецький ліс, де поселилися біженці з південно-східних околиць Львова. За даними І.Гладиловича (1931), протягом ХУ-ХУП ст. (1450-1600 рр.) на львівських землях кількість лісів і боліт зменшилась за рахунок виникнення нових поселень з 45,95 до 43,19 %, а кількість поселень збільшилась з 496 до 659.

Розвиток поселень і ландшафту на львівських землях

Близько 1450                    4214,4   45,95     496        5,41

1578-1600                         4034,8   43,99     659        7,18

1780-1800                         3698,8   40,33     813        8,86

1910-1921                         2110,4   23,00     1040      11,34

__________________________________________________________________

Перші заходи природоохоронного характеру здійснив Петро I. Він розробив інструкцію, яка регламентувала лісокористування, фактично повністю перейнявши європейський досвід у цій справі. У 1701 р. було видано указ, яким заборонялось корчувати ліс ближче ніж за 30 верст по обидва боки річок. За порушення цієї заборони передбачались грошові штрафи. У 1718 та 1719 роках відповідним указом було заборонено будувати нові буди по виробництву поташу під приводом охорони лісів. Ці заходи уряду привели до зменшення буд, які належали козакам, обмеження не стосувалися козацької старшини.

У 1720 р. з'явився черговий указ Петра I, яким із загальної площі лісів виокремлював так звані „заказні ліси”. У таких лісових масивах заборонялась будь-яка господарська діяльність та передбачались більш жорсткі види покарань за порушення указу. Для догляду за дотриманням лісоохоронних норм у 1722 р. було запроваджено посаду Обервальдмайстра. Контроль на місцях покладався на вальдмайстрів. Вживались заходи і щодо лісовідновлення. У 1722 р. була видана інструкція, яка зобов'язувала відновлювати ліси там, де вони були знищені. Дії уряду по охороні і відновленню лісів дали позитивні наслідки. Поряд з тим жоден указ в повній мірі так і не був реалізований.

Після смерті Петра I, Катерина I скасувала всі його розпорядження, в тому числі і розпорядження природоохоронного характеру. Але наступниця Катерини I - Анна Іванівна (1730 – 1740 рр.) відновила їх дію. До кінця століття практично жодних природоохоронних законів не приймалося.

Катерина II видала ряд указів для князя Румянцева при призначенні його генерал-губернатором Малоросії. Хоча вони носять загальний характер, в них містяться і природоохоронні інструкції.

У 1782 р. Катерина II своїм указом звільнила приватні ліси від державного нагляду і видала наказ про штучне заліснення степів. Було вжито ряд заходів по реалізації цього указу, проте це були короткотермінові акції і вони носили формальний характер. Повернення поміщикам права вільного користування лісом дозволило не лише вирубку цінних порід дерев, які йшли на кораблебудування, але і звільнило від обов’язків ростити ліс, дивитись за ним.

Тема 8: НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ (КІНЕЦЬ XVIII – ПОЧАТОК ХХ СТ.)

Економічний розвиток українських земель на рубежі XVIII – ХIХ ст. призвів до різкого збільшення використання природних ресурсів та змусив правлячі кола Росії та Австро-Угорщини замислитись над заходами по охороні навколишнього середовища. Насамперед це стосується лісів. Лісова статистика з'явилась лише у 80-х роках ХIХ ст. Перші статистичні дані про лісові площі в Україні були опубліковані Центральним статистичним комітетом ще у 1861 р., друге обстеження і обрахунок лісів було проведено у 1887 р. Найбільш вірогідними є дані, які публікував створений ще у 1798 році Лісовий департамент починаючи з 1907 р. За його даними з 1880 р. по 1913 р. Наддніпрянська Україна втратила 18 % своїх лісових площ. Найбільше втратило Поділля (31 %), Херсонщина, Київщина, Харківщина та Чернігівщина.

З 1817 року в побут російського дворянства входить традиційна новорічна ялинка. В Києві вперше її було поставлено в 1878 році. Практика вирубування хвойних дерев на святкування Нового року також наносить непоправної шкоди лісам.

Саме на збереження та відновлення лісів була спрямована низка розпоряджень та інструкцій російських властей. Стараннями Лісового департаменту у 1802 р. було прийнято „Устав про ліси”, який містив низку лісоохоронних норм. Вживались заходи і щодо заліснення окремих місцевостей. Зокрема, у 1803 р. з'явилось спеціальне розпорядження, в якому всіх колоністів південно-східних та південних районів України зобов'язували вирощувати ліс. У 1804 р. Харківський землевласник Г.Данилевський у своєму помісті на піщаних ґрунтах зумів виростити 1000 десятин лісу. У 1817 р. граф Аракчеєв видав розпорядження про обов'язкове лісорозведення у військових поселеннях на Харківщині.

У 1806 р. відбувся перший випуск лісівників лісової школи, що знаходилась у Царському селі. Частина випускників була спрямована на роботу в Україну. У 1828 р. Одеське товариство сільського господарства володіло власними лісовими розсадниками.

4 квітня 1888 р. був прийнятий спеціальний лісоохоронний закон, який передбачав створення лісоохоронних комітетів та містив низку лісоохоронних заходів.

Подібних заходів щодо охорони навколишнього середовища вживав уряд Австро-Угорщини на теренах західноукраїнських земель.

У червні 1881 року була створена Комісія для справ конярства в Галичині. Її склад і компетенцію визначив декрет міністерства землеробства від 11 травня 1881 року. Складалася вона з голови (намісник) і 6 членів та їх заступників.

Найбільшим природним багатством Галичини був ліс, що займав 25% усієї території краю. Половина лісового простору Галичини на межі століть було освоєно як господарства по охороні лісів і виробленню деревини. У 1900 р. у Прикарпатських лісах було вироблено 7,3 млн. кубометрів деревини, проте половина йшла на опалення. Лише 25 % всіх лісів належали публічним інституціям, решта була у приватних руках. Прагнення розвивати лісогосподарство привело до створення у Львові Крайової школи лісового господарства (1874 р.). на початку ХХ ст.. під керівництвом видатного лісничого Г.Стшелецького школа значно піднесла свій фаховий рівень.

15 червня 1904 року було прийнято закон про захисні лісонасадження На його підставі розпорядженням намісника від 23 серпня 1909 року була створена крайова комісія для захисних лісонасаджень, якій підлягали спочатку 15, а пізніше 14 повітових комісій (в Бродах, Мостиськах, Рава-Руській, Сокалі, Яворові та ін.). Головою крайової комісії вважався віце-президент намісництва і до її складу входили делегат крайового комітету делегат господарського товариства у Львові, делегат землеробського товариства в Кракові, крайовий лісовий інспектор і адміністративний референт намісництва для лісових справ. Повітові комісії для захисних лісонасаджень очолювали заступники старост і складалися з делегата повітової ради, делегата повітового відділу господарського товариства (в Східній Галичині), або повітового відділу землеробського товариства (в Західній Галичині) і державного лісового техніка. Рішення крайової комісії для захисних лісонасаджень можна було оскаржити в міністерство землеробства.

Ще одним природним багатством Галичини , яке завдавало чималої шкоди довкіллю була нафта.13 червня 1908 р. в Галичині сталася перша екологічна катастрофа. На одній із нафтових свердловин Борислава мав місце розлив нафти, яка досягла притоків Дністра забруднивши його на великому просторі. 4 липня 1908 р. свердловина загорілася і пожежа тривала майже місяць.