Поняття і склад земельного фонду

Всі землі, які знаходяться в межах території України скла­дають єдиний земельний фонд. В залежності від цільового призначення єдиний земельний фонд країни підрозділяють на сім категорій земель. Класифікація земель в залежності від їх цільового призначення дозволяє диференційований підхід до правового регулювання земельних відносин в рамках пра­вового режиму земельного фонду. Під цільовим призначен­ням земель розуміють встановлений правовий режим, умови і межі використання земель для конкретних цілей.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або при­значені для цих цілей. Це орні угіддя, пасовища, луки, землі, які відводяться під огороди, сади, а також міські угіддя, що використовуються для сільськогосподарських потреб, земельні ділянки, відведені під городи, сади тощо.

Землі населених пунктів (міст, селищ міського типу, сільських населених пунктів) — це землі, що знаходяться в межах міської, селищної смуги та смуги сільського населе­ного пункту, а також землі надані в відання населених пунктів за межами їх смуги. Ця категорія земель є територіальною базою для забудови житловими, комунально-побутовими, промисловими, транспортними та іншими будівлями та спо­рудами в цілях задоволення житлово-комунальних, культур­но-побутових та інших потреб населення, яке проживає на цій території.

Землями промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення визнаються землі, надані в користування підприємствам, організаціям і установам для здійснення по­кладених на них спеціальних завдань промислового вироб­ництва, транспорту, зв'язку тощо.

До земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційно­го та історико-культурного призначення належать землі несільськогосподарського (спеціального) призначення, які вилучені з господарського обігу і використовуються для спеці­альних цілей.

Землі лісового фонду поділяються на:

а) лісові:

— вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинніс­тю;

— не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі тощо), зайняті лісо­вими шляхами, просіками, протипожежними розривами;

б) нелісові:

 – зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо; зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства); зайняті болотами і водоймами в межах земельних діля­нок лісового фонду, наданих для потреб лісового господар­ства.

Землями водного фонду визнаються землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спору­дами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них береговими смугами водних шляхів.

Землями запасу визнаються всі землі, не передані у власність або не надані у постійне користування. До них належать та­кож землі, право власності або користування якими припи­нено відповідно до законодавства.

Наведені категорії земель за своїм цільовим призначенням, за своїм внутрішнім складом не однорідні. Вони включають в себе землі, що використовуються для різних господарсько-економічних цілей, які визначають особливості їх правового режиму в рамках загального правового режиму відповідної категорії земель. Так, землі населених пунктів об'єднують в своєму складі землі забудови, землі загальногокористування, рекреаційні землі, землі сільськогосподарсь­кого використання, землі, зайняті лісами, водоймищами та іншими об'єктами. Вони володіють певними особливостями режиму використання і охорони з урахуванням правового режиму всіх категорій земель

Структура земельного фонду не є статичною. Під дією різних економічних, екологічних та інших факторів відбува­ються зміни як в складі земельного фонду, так і в середині кожної категорії.