Поняття і основні принципи земельного права

Принципи права — це основні засади, вихідні ідеї, що ха­рактеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення права. Принципи права за своєю сутністю є узагальнені відоб­раження об'єктивних закономірностей розвитку суспільства.

Під принципами земельного права потрібно розуміти за­кріплені в діючому земельному законодавстві основоположні керівні засади, які виражаюють сутність норм земельного права й головні напрямки в області правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з раціональним викорис­танням і охороною земель.

У системі основних принципів земельного права слід виді­лити такі:

1) принцип правової рівності форм власності на землю. Згідно з чинним законодавством в Україні встановлено три форми власності: державна, колективна й приватна. Всі названі форми власності визнаються рівноправними;  

2) принцип державного управління земельним фондом. Об'єк­тивна необхідність державного управління земельним фон­дом обумовлена економічним значенням землі для життєді­яльності суспільства, просторовою обмеженістю земельного фонду, незамінністю у сфері матеріального виробництва та інших сферах господарської діяльності;

3) принцип багатоманітності форм землекористування. Зем­лекористування може здійснюватись на основі придбання землі в приватну або колективну власність, земля також може надаватись в користування або в оренду згідно з правилами вста­новленими чинним законодавством;

4) принцип раціонального використання і охорони земель. Він полягає в забезпеченні одночасно ефективного використан­ня земель і їх охорони. Передбачаються спеціальні вимоги щодо збереження родючості грунтів, підвищення врожай­ності, запобігання негативному впливу на стан земель, всього навколишнього природного середовиша. Цей принцип втілюється в багатьох нормах земельного права;

5) принцип цільового використання землі. Суть цього принци­пу в тому, що ні власник земельної ділянки, ні його володі­лець чи орендатор не вправі міняти цільове призначення зе­мельної ділянки за своїм розсудом. Вони зобов'язані використовувати землі згідно з їх цільовим призначенням. Зміна цільового призначення землі допускається тільки в установленому порядку спеціально уповноваженими на це органами;

6) принцип платності землеволодіння та землекористування. Згідно з Законом України від 19 вересня 1996 р. «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним;  

7) принцип пріоритетності сільськогосподарського викорис­тання земель, тобто землі, придатні для потреб сільськогос­подарського використання, повинні надаватись насамперед для сільськогосподарських цілей.

Система земельного права

Земельне право включає в себе систему земельно-право­вих інститутів, які закріплюють земельні відносини в суспільстві.

Система земельного права — це його структура, будова й внутрішня форма організації теоретичних положень і земель­но-правових норм, які є елементами системи. Ці елементи об'єднані в певні групи за ознакою однорідності суспільних відносин, на регулювання яких вони спрямовані.

Під системою галузі земельного права розуміють сукупність земельно-правових інститутів, що складаються з групи зе­мельно-правових норм, які регулюють однорідні види земель­них відносин. Прикладом можуть бути правові норми, шо регулюють відносини, пов'язані з веденням земельного ка­дастру, і складають правовий інститут державного земельно­го кадастру.

Інститути, шо мають загальні положення, дія яких розпо­всюджується на всі або більшість земельних відносин, ство­рюють у своїй сукупності загальну частину земельного права. Вона складається з інститутів права власності на землю, дер­жавного управління земельним фондом, права користування землею і охорони прав на землю. Загальна частина земельного права вивчає правове регулювання використання всіх земель незалежно від їх категорій та цільового використання.

Особлива частина земельного права складається з інститутів, що визначають правовий режим окремих категорій земель, які виділяються за основним цільовим призначенням. Відпо­відно до передбачених в законодавстві категоріями земель особлива частина земельного права складається з інституту правового режиму використання земель сільськогосподарсь­кого призначення; земель населених пунктів; земель промис­ловості, транспорту, енергетики, зв'язку, оборони та іншого призначення; земель природоохоронного, оздоровчого, рек­реаційного, історико-культурного призначення; земель лісо­вого фонду; земель водного фонду; земель запасу.

Джерела земельного права

Джерелом земельного права є нормативно-правові акти, які регулюють земельні відносини. Структура земельного за­конодавства є формою організації системи земельних нор­мативних актів. Якщо земельне право — це сукупність юри­дичних норм, то земельне законодавство — це система нор­мативних актів. Якщо земельне право можна розглядати як внутрішню форму права, зміст якого визначається соціаль­но-економічними особливостями суспільних відносин, що ним регулюються, то земельне законодавство — зовнішня форма права, тісно пов'язана з його змістом. Отже земельне право становить зміст земельного законодавства, а законо­давство є формою вираження земельного права.

Земельне законодавство — це система нормативних актів, які містять в собі норми, що регулюють земельні відносини. Юридична сила всіх законів та інших нормативних актів ви­значається залежно від компетенції органів державної влади, що їх видали, а також ролі нормативного акта в сис­темі законодавства.

Найважливішими нормативними актами є закони. Вони поділяються на основні (конституційні) й звичайні.

Конституція як основний закон держави є основою струк­тури всього законодавства і займає центральне місце серед джерел земельного права.

Конституція України прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 р. Вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нор­мативні акти приймаються на основі Конституції і повині відповідати їй. Конституція містить норми різних галузей пра­ва, в тому числі норми земельного права. Так, в статті 13 закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони с об'єктами права власності Українського народу. Конституційні норми перед­бачають правові засади регулювання відносин власності в Ук­раїні в загальному, а також право власності на землю зокрема. «Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право надається і реалізується громадяна­ми, юридичними особами та державою  відповідно до  ст. 14 Конституції України.

Після Конституції України вищу юридичну силу мають за­кони. Центральне місце серед законів у галузі земельного права займає Земельний кодекс України. Він регулює головні питання права власності та використання земель. У ньому закріплені права й обов'язки власників землі та землеволодільців.   

Серед законів, норми яких регулюють земельні відносини, необхідно назвати також Закони України «Про охорону нав­колишнього природного середовища», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про природно-заповідний фонд», «Про колективне сільськогосподарське підприєм­ство»  та ін.

Важливе місце серед джерел земельного права займають Укази Президента України. Згідно Конституції, Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до вико­нання на всій території України.

Велику групу джерел земельного права складають норма­тивно-правові акти, прийняті Кабінетом Міністрів України. Такі акти відносяться до підзаконних нормативних актів, тобто актів виконавчих органів державної влади, які видаються в межах їх компетенції, на основі і на виконання законів Ук­раїни. Декрети, постанови Кабінету Міністрів України на­правленні на регулювання окремих питань земельного пра­ва, конкретизацію положень законів України або указів Пре­зидента, вони повинні відповідати діючому земельному за­конодавству. Наприклад Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок», Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 р. «Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)».

Досить значною частиною земельного законодавства є відомчі нормативні акти. Так, регулювати земельні відноси­ни в межах наданих повноважень можуть Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет будів­ництва, архітектури та житлової політики, Міністерство аг­ропромислового комплексу, Державний комітет лісового гос­подарства та ін.

Голови місцевих державних адміністрацій, органи місце­вого самоврядування приймають в межах своїх повноважень рішення, які є обов'язковими для виконання на відповідній території.

Вдосконаленню земельних відносин в нових умовах госпо­дарювання служать також роз'яснення Вищого Господарсько­го Суду України та Постанови Пленуму Верховного Суду України.