Земельні спори, що розглядаються в порядку господарського судочинства

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 1 ГПК України (далі - ГПК),

«Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб´єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб´єктами підприємницької діяльності.»

Насамперед, господарським судам підвідомчі спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів «та з інших підстав» (ст. 12 ГПК). Це, перш за все, спори, пов´язані з укладенням, виконанням та припиненням договорів оренди земельних ділянок, спори щодо встановлення земельних сервітутів, спори про захист права власності та користування земельними ділянками тощо. Особливості вирішення таких спорів розглядаються у Роз´ясненні Вищого арбітражного суду України № 02-5/743 від 27.06.2001 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов´язаних із захистом права власності на землю і землекористування».

Особливості вирішення господарськими судами окремих категорій спорів розглядалися в межах інших тем.

Проблема запровадження спеціальної земельної юрисдикції

У спеціальній літературі висловлюються пропозиції запровадити спеціальну форму та механізм вирішення земельних спорів, а також запровадити спеціалізовані земельні суди. Як видається, у сучасних умовах, коли навіть існуючі суди стикаються із проблемами матеріального та фінансового забезпечення, а складність судової системі часто стає серйозною перешкодою для захисту порушених прав громадян, запровадження спеціальної земельної юрисдикції видається невиправданим. Воно здатне ускладнити і без того доволі заплутану судову систему України. Не можна не погодитися із Н. В. Ільків та О. В. Ільницьким у тому, що, хоча історії відомий позитивний досвід запровадження спеціалізованих земельних судів або квазсудових установ, «на сучасному етапі це не ідеальне вирішення проблеми».

Більш перспективним є запозичення позитивного досвіду США та інших країн, де використовується т. з. медіація - посередництво, сприяння виробленню компромісу. По ряду категорій спорів досудове звернення до медіатора є обов´язковим. Медіація довела свою дуже високу ефективність і дозволила розвантажити суди. Як видається, правило про обов´язковість медіації доцільно було б передбачити для окремих земельних спорів (зокрема, з приводу дотримання правил добросусідства, межових спорів тощо). Крім того, у США запроваджено суд для дрібних спорів, де справи розглядаються за спрощеною процедурою, позивачеві достатньо викласти сутність своєї вимоги. Рішення суду є остаточним і оскарженню не підлягає. Сума позову обмежена, суд захищає право лише шляхом присудження до відшкодування шкоди, збитків або виконання грошового обов´язку в натурі. Такі суди також могли б сприяти ефективному захисту земельних прав і дозволили б розвантажити існуючу судову систему.

Варто зазначити, що і чинне процесуальне законодавство дозволяє ефективно вирішувати земельні спори, враховуючи при цьому їх специфіку. Так, вірно вчиняють ті суди, які у необхідних випадках проводять огляд спірної земельної ділянки за її місцезнаходженням (ст. 140 ЦПК України).

IX. ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ У ГАЛУЗІ ВИКОРИСТАННЯ, ОХОРОНИ ТА ВІДТВОРЕННЯ ЗЕМЕЛЬ

Поняття та загальна характеристика економіко-правового механізму у галузі використання, охорони та відтворення земель

На наш погляд, економіко-правовий механізм у галузі використання, охорони та відтворення земель включає в себе систему засобів майнового характеру, що спрямовані, з одного боку, на створення фінансової основи для виконання функцій держави у галузі земельних відносин, а з іншого - на стимулювання економічними засобами раціонального використання, охорони та відтворення земель.

Виходячи із цього, можна умовно виділити такі основні складові економіко-правового механізму у галузі земельних відносин:

• (1) плату за землю;

• (2) засоби економічного стимулювання раціонального використання, відтворення та охорони земель;

• (3) відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва;

• (3) запровадження платних управлінських послуг у галузі земельних відносин;

• (4) засоби, спрямовані на розподіл та витрачання коштів для забезпечення раціонального використання, охорони та відтворення земель.

Розглянемо детально кожну з перерахованих складових.

Правове регулювання плати за землю

Загальна характеристика

Законодавчий підхід до визначення терміну «плата за землю» нещодавно зазнав змін. Якщо раніше дане поняття включало земельний податок та орендну плату за будь-які землі (див. нечинний нині ЗУ «Про плату за землю»), згідно із пп. 14.1.147 ст. 14 ПКУ плата за землю - це «загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності». Згідно із ПКУ, земельний податок - це «обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів» (пп. 14.1.72 ст. 14 ПКУ); орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності] - це «обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою» (пп. 14.1.136 ПКУ).

Підхід, за яким орендна плата має режим обов´язкового платежу, видається хибним, оскільки таким чином спотворена природа орендних договірних відносин як відносин, що повинні ґрунтуватися на засадах юридичної рівності сторін.

Значення плати за землю полягає не лише у наповненні відповідних бюджетів або реалізації економічних інтересів власника. Плата за землю стимулює ефективне та раціональне використання землі.