Відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва

Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються ч. 1. ст. 207 ЗКУ як «втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель». На наш погляд, насправді, виходячи зі змісту правового регулювання, втрати є грошовим вираженням витрат, які у разі виведення земель із складу сільськогосподарських (лісових) угідь необхідні для залучення до сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва компенсуючих площ або відповідного поліпшення якості існуючих сільськогосподарських або лісових угідь.

Інститут відшкодування втрат є вагомим економічним важелем забезпечення пріоритетності земель сільськогосподарського призначення та лісових земель по відношенню до інших видів цільового використання. Особи, зацікавлені у відведення земельних ділянок, змушені розглядати альтернативні варіанти, не пов´язані із виведенням з обороту сільськогосподарських та лісових угідь. З іншого боку, кошти, що надходять на відшкодування втрат, є важливим джерелом фінансування витрат на поліпшення земель.

Варто наголосити, що втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва не є збитками землевласників та землекористувачів, і, на відміну від останніх, відшкодовуються до відповідних бюджетів і мають чітко визначене призначення (див. ст. ст.. 207-209 ЗКУ).

Правовідносини із відшкодування втрат регулюються главою 36 (ст. ст.. 207-209) ЗКУ, ПКМ «Про розміри та Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню» від 17.11.1997 № 1279.

Обов´язок відшкодування втрат виникає як при цілком правомірній зміні цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського (лісогосподарського) призначення, так і у разі вчинення правопорушення (забруднення або засмічення земель), що перешкоджає їх цільовому використанню. За рядом ознак відшкодування втрат істотно відрізняється від цивільної відповідальності: (1) має публічно-правову природу, (2) характеризується особливими підставами, не обов´язково пов´язаними із правопорушенням, (3) кошти, що надходять на відшкодування втрат, мають визначене в публічно-правовому порядку цільове призначення тощо.

Платні управлінські (адміністративні) послуги у сфері земельних відносин

Можливість надання платних послуг органами державної влади у сфері земельних відносин передбачена ПКМ «Про затвердження Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів» від 01.11.2000 № 1619, наказом Держкомзему, Мінфіну та Мінекономіки України «Про затвердження Розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг» від 15.06.2001 № 97/298/124, причому наказ розширює сферу надання платних послуг у порівнянні із згаданою ПКМ.

Наказом Держкомзему від 22.01.2009 № 335 затверджено Статут державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», п. 5.1.8 якого передбачає право Центра «надавати послуги за цінами і тарифами, які встановлюються Центром самостійно з урахуванням кон’юнктури ринку та умов економічної діяльності, на договірній основі, а у випадках, передбачених законодавством України, - за законодавчо встановленими цінами та тарифами». На наш погляд, в умовах України створення підприємства для виконання суто державної функції (державної реєстрації земельних ділянок) на підприємницьких засадах є негативним явищем. Слід погодитися із думкою тих дослідників, які вважають незаконним введення плати за реєстрацію державних актів на право власності на землю.

На думку акад. І. Пахомова, до якої ми повністю приєднуємося, оплатної державно-владної діяльності бути не може. Слід погодитися і з В. В. Носіком у тому, що надання можливості органам виконавчої влади надавати платні послуги породжує корупцію. Держава не може перетворюватися на підприємницьку структуру. Вважаємо, що за адміністративні послуги, що надаються державними органами, плата може стягуватися лише у формі зборів - звичайно, якщо такі встановлені законодавством про оподаткування.

Поняття охорони земель

Законодавче визначення охорони земель закріплено у ст. 162 ЗКУ: «Охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.»

Аналогічне визначення (за винятком незначних редакційних відмінностей) міститься й у ст. 1 ЗУ «Про охорону земель». Часто як синонім поняття «охорона земель» вживається термін «правова охорона земель».

Існує і низка доктринальних визначень термінів «охорона земель» та «правова охорона земель».

На наш погляд, дискусія щодо текстуального визначення терміну «охорона земель» є непродуктивною. Сам термін є достатньо зрозумілим, і спроби його визначити за допомогою інших термінів навряд чи призведуть до зменшення ступеня багатозначності.

Зміст охорони земель

Зміст охорони земель визначається ст. 164 ЗКУ: «1. Охорона земель включає:

а) обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування;

б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб;

в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів;

г) збереження природних водно-болотних угідь;

Ґ) попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів;

д) консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.»

ЗУ «Про охорону земель» не оперує поняттям «зміст охорони земель», а натомість, вживає поняття «система заходів у галузі охорони земель», що виділяються зовсім за іншими критеріями (ст. 22):

«Система заходів у галузі охорони земель включає:

• державну комплексну систему спостережень;
• розробку загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм використання та охорони земель, документації із землеустрою в галузі охорони земель;
• створення екологічної мережі;
• здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель;
• економічне стимулювання впровадження заходів щодо охорони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів.

Звертає на себе увагу, що обидві класифікації (ЗКУ та ЗУ «Про охорону земель») регулятивного значення не мають. Вони були б більш доречними у підручнику, ніж в законі.

Розглянемо окремі складові охорони земель відповідно до класифікації, наведеної у ЗКУ.