Ведення державного земельного кадастру

Законодавче визначення державного земельного кадастру наведене у ч. 1ст. 193 ЗКУ:

«Державний земельний кадастр - єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками

багатьох державах кадастр як звід відомостей про об´єкти оподаткування є ровесником систем оподаткування, а отже, і самих держав823. Так, у Китаї кадастр існував вже 4000 років тому. Навіть у Біблії зустрічається згадка про прообраз земельного кадастру (Ієремія 32:8-16) - купча на землю підлягала оприлюдненню та зберіганню «на довгий час». Близько 3000 р. до н. е. у Стародавньому Єгипті було створено реєстр земель, що частково базувався на результатах зйомок земель. У Давньому Римі ще в VI ст. до н. е. проводилися описи земельної власності, чиє запровадження приписують Сервію Туллію. В цьому кадастрі виконувалась зйомка периметру ділянки нерухомості та встановлювався податок з врахуванням типу ґрунту, обробки, якості і продуктивності земельної ділянки. Відомо про введення в 594 р. до н. е. Законодавством Соломона функціонального кадастру Греції.

Визначною віхою у становленні земельного кадастру було запровадження в середині XI ст. у Англії реєстру земель під назвою Doomsday Book («Книга судного дня»). У середині XVI ст. у Швеції запроваджується реєстр оподатковуваних земель. Сучасні кадастрові системи світу переважно розвинулися з кадастрів європейських країн XVIII-XIX ст. ст..: кадастру Марії Терези {Maria Theresia Cadastre), впровадженого в Австро-Угорській монархії наприкінці XVIII ст., французького кадастру Наполеона (1807 р.) та Пруської поземельної книги -Gründbuch (1871 p.), яка вперше запровадила принцип конститутивності кадастрового запису - запис визнавався єдиним доказом існування права на землю.

Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів, а також для ведення містобудівного кадастру населених пунктів.

Загальні положення, що регламентують ведення державного земельного кадастру, містять:

• ст. 23 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» (передбачено існування кадастрів природних ресурсів);

• ст. ст.. 193-204 ЗКУ (глава 34 «Державний земельний кадастр»),

• ПКМ «Про затвердження Положення про порядок ведення державного земельного кадастру» від 12.01.1993 № 15;

• ПКМ «Про Програму створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру» від 02.12.1997 № 1355;

• ПКМ «Про затвердження Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів» від 01.11.2000 № 1619;

• ПКМ «Про затвердження Тимчасового порядку присвоєння кадастрового номера земельній ділянці» від 18.08.2010 № 749;

• наказ Держкомзему, Мінфіну України та Мінекономіки України «Про затвердження Розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг» від 15.06.2001 № 97/298/124;

Окремо розглядатиметься нижче масив законодавства, що регламентує т. зв. державну реєстрацію земельних ділянок.

Склад земельно-кадастрової документації визначається п. 7 Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого ПКМ від 12.01.1993 №15:

«7. До земельно-кадастрової документації належать кадастрові карти та плани (графічні і цифрові), схеми, графіки, текстові та інші матеріали, які містять відомості про межі адміністративно-територіальних утворень, межі земельних ділянок власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, правовий режим земель, що перебувають у державній, колективній і приватній власності, їх кількість, якість, народногосподарську цінність та продуктивність по власниках землі і землекористувачах, населених пунктах, територіях сільських, селищних, міських, районних Рад народних депутатів, областях, Республіці Крим та Україні в цілому. Земельно-кадастрова документація включає книги реєстрації державних актів на право колективної, приватної власності на землю, право постійного користування землею, договорів на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди»

Інформатизація ведення державного земельного кадастру. У світі існує досвід відкритого та прямого доступу до баз даних реєстрації прав на земельні ділянки, досвід ведення реєстрів виключно у електронному вигляді або паралельно із паперовим способом.

Інформатизація та автоматизація ведення державного земельного кадастру в Україні передбачена ПКМ від 02.12.1997 № 1355 «Про Програму створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру».

На думку фахівців, одним з головних недоліків існуючого земельного кадастрового обліку слід вважати його статистичний характер (починаючи з радянських часів актуалізація кадастрових даних підмінялася веденням статистичної звітності з кількісного обліку земель за формами № 6-зем, 6 а-зем, 2-зем), просторові характеристики обліковувалися з недостатньою точністю та ретельністю. У діючих автоматизованих кадастрових системах, впровадження яких спорадично почалося з 1990-х рр., кадастровий план, як правило, містить два базові інформаційні шари: (1) межі земельних ділянок (з характеристиками об´єктів нерухомості) та (2) межі земельних угідь. Вчені-землевпорядники пропонують доповнити ці дані відомостями про належність ділянки до певного природно-сільськогосподарського регіону, межі захисних, охоронних та інших зон із особливим режимом, межі ділянок, включених до екологічної мережі, перспективні напрямки розвитку територій.

Станом на 01.05.2008 в інформаційній базі державного земельного кадастру знаходилися: електронний реєстр переліків усіх правовстановлюючих документів, виданих фізичним та юридичним особам України з 1992 року по нині, а саме - державних актів на право власності на землю, на право постійного користування землею та довгострокових (терміном понад 5 років) договорів оренди землі в загальній кількості 10,8 млн. записів; електронні файли обміну даними результатів землевпорядних робіт з семантичними та картографічними даними на земельні ділянки, внесені до Державного реєстру земель та узагальнені в географічних інформаційних системах (ГІС) на рівні кожної області в загальній кількості 7,4 млн. земельних ділянок (за винятком м. Києва, де громадянам видано 64450 державних актів на право власності на землю); результати кадастрового зонування всієї території України на кадастрові зони та квартали в єдиній системі географічних координат у загальній кількості електронних файлів метричної інформації про межі по 56,5 тис. зон та 378,0 тис. кварталів; електронні реєстри переліків назв вулиць у 29 978 населених пунктах у загальній кількості 323 062 назви тощо.