Поняття «земля» у законодавстві та правовій доктрині

Мірошниченко А. М.

Земельне право України

Навчальний посібник. - К: Алерта, ЦУЛ, 2011.- 678 c.

Підручник містить опис системи правових норм, що складають земельне право України, практики їх застосування, а також положень земельно-правової доктрини. Видання має окремі риси збірника законодавства, наводячи велику кількість цитат нормативно-правових актів. Особливістю підручника також є те, що матеріал систематизований за кількома рівнями: основні положення подані більшим шрифтом, а додаткові відомості для поглибленого вивчення відокремлено і подано меншим шрифтом.

Розрахований на студентів, професорсько-викладацький склад, практикуючих юристів.

Земельне право України

Перелік скорочень

ВКУ - Водний кодекс України

ВРУ - Верховна Рада України

ВСУ - Верховний Суд України

ГДВ -гранично допустимий вміст

ГДК - гранично допустима концентрація

ГДР - гранично допустимий рівень

ГКУ - Господарський кодекс України

ГОСТ - рос. «государственный стандарт» (державний стандарт), шифр використовується як для позначення державних стандартів колишнього СРСР, так і для позначення т. зв.«міждержавних стандартів»

ГПК - Господарський процесуальний кодекс України

ДБН - Державні будівельні норми Держкомзем - Державний комітет України по земельних ресурсах (до 2007 року), Державний комітет України із земельних ресурсів (з 2008 року)

ЄС - Європейський Союз

ЗКУ - Земельний кодекс України

ЗУ - Закон України;

ЗСГП - землі сільськогосподарського призначення

КАСУ - Кодекс адміністративного судочинства України

КЗпПУ - Кодекс законів про працю України

ККУ - Кримінальний кодекс України

КМУ - Кабінет Міністрів України

КМОТ - контурно-меліоративна організація території

КУпАП - Кодекс України про адміністративні правопорушення

ЛКУ - Лісовий кодекс України

МОЗ - Міністерство охорони здоров´я

НД - нормативні документи

ОСГ - особисте селянське господарство

ПКМ - постанова Кабінету Міністрів України

ПКУ - Податковий кодекс України

РМ УРСР - Рада Міністрів УРСР

РФ -Російська Федерація

СН - рос. «строительные нормы» (будівельні норми)

СНиП - рос. «строительные нормы и правила» (будівельні норми та правила)

ССОП - рос. «система стандартов в области охраны природы и улучшения использования природных ресурсов» (система стандартів в галузі охорони природи та покращення використання природних ресурсів)

ТК - технічний комітет

УСРР - Українська Соціалістична Радянська Республіка, офіційна назва Радянської України в період 1919-1937 рр.

ФГ - фермерське господарство

ЦК КПРС - Центральний комітет Комуністичної партії Радянського Союзу

ЦКУ - Цивільний кодекс України

ЩІК - Цивільний процесуальний кодекс України

ЦК УРСР - Цивільний кодекс УРСР

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

 І. ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА

Предмет земельного права

У теорії права є загальновизнаним, що наявність особливого предмету правового регулювання (кола однорідних суспільних відносин, що регулюються) є обов´язковим критерієм виділення окремої галузі права.

Предметом земельного права прийнято вважати земельні відносини. У ст. 2 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ) земельні відносини визначені як «суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею», тобто відносини власності на землю. Такий підхід справедливо критикується у науці земельного права. Вказується, що земельними слід визнавати, окрім відносин власності, ще багато інших різновидів суспільних відносин: відносини із охорони та відтворення земель, здійснення управління у сфері земельних відносин, застосування юридичної відповідальності за земельні правопорушення тощо. Крім того, даному положенню, позбавленому регулятивного значення, вочевидь, взагалі не місце в законі.

В. В. Носік визначає предмет земельного права як «врегульовані нормами та методами земельного, приватного, публічного права суспільні відносини, що виникають між суб ´єктами у процесі здійснення права власності на землю Українського народу, державного і самоврядного регулювання земельних відносин, виконання заходів з охорони і раціонального використання землі як основного національного багатства, захисту суб ´єктивних земельних прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб, територіальних громад, держави».

На думку М. В. Шульги, предметом земельного права є «вольові суспільні відносини, об´єктом яких є земля як складова частина біосфери, що забезпечує належне існування флори і фауни та життєдіяльності людини».

На наш погляд, узагальнюючи існуючі в доктрині земельного права визначення земельних відносин, їх можна визначити як відносини, що пов´язані із використанням, охороною та відтворенням землі.

У правовій доктрині, особливо російській, можна зустріти широке розуміння предмету земельного права (або «права нерухомості»), як такого, що охоплює, окрім земельних, ще й містобудівні, гірничі, водні та лісові відносини. Для української правової доктрини такий підхід не властивий.

Поняття «земля», «земельна ділянка»

Поняття «земля» у законодавстві та правовій доктрині

Ключовим у визначенні предмету земельного права як галузі права (земельних правовідносин) виступає поняття «земля».

Поняття «земля» в залежності від контексту використовується у багатьох розуміннях: (1) як планета, (2) як суходіл, (3) як ґрунти - верхній шар земної поверхні, придатний для життя рослин, (4) як економічна категорія - загальний засіб праці і основний засіб виробництва у сільському господарстві, (5) як територія з угіддями, якою хтось володіє, територія з правовим режимом, тощо. В межах одного розуміння можуть також існувати різні підходи до наповнення поняття «земля» конкретним змістом. Тому розуміння поняття «земля», використане при визначенні предмету земельного права, потребує уточнення.

NB. Невід´ємною ознакою мови, у тому числі юридичної, є багатозначність. Значення терміну обумовлюється виключно тим змістом, який вкладають у нього мовці, отже, «термін не може бути правильним або неправильним, суворо кажучи, він може бути будь-яким». Тому автор вважає некоректними поширені дискусії щодо істинності або «правильності» визначення того чи іншого терміну. Навряд чи можна довести, що якийсь термін може визначатися лише певним чином. Разом із тим, розглядаючи застосування певної термінології, можна визначити більш чи менш усталене застосування певного терміну в певному контексті у певний період (адже цілком можливо, що в інший період розуміння того самого терміну буде іншим). Крім того, виходячи із міркувань доцільності, можна домовитися із «співрозмовниками» про узгоджене розуміння того чи іншого, в принципі багатозначного, терміну. Саме такі завдання - підмітити закономірності у застосуванні терміну «земля» в законодавстві, правозастосуванні та доктрині та «домовитися» із читачами щодо вживання цього терміну самим автор, і мають бути вирішені нижче.

Ст. 1 ЗУ «Про охорону земель» визначає землю як «поверхню суші з грунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею».

ГОСТ 26640-85 містить дещо інше визначення:

«земля - найважливіша частина навколишнього природного середовища, що характеризується простором, рельєфом, ґрунтовим покривом, надрами, водами, є основним засобом виробництва у сільському господарстві, а також просторовою базою для розміщення галузей народного господарства».

Слід наголосити, що регулятивне значення таких визначень дуже обмежене, але все-таки вони певною мірою ілюструють, в якому саме розумінні термін «земля» розглядається у земельному законодавстві.

У доктрині земельного права наводяться й інші визначення землі, що, проте, знаходяться у загальному руслі законодавчих підходів.

Власне визначення землі пропонує В. В. Носік. На його думку, в юридичному значенні земля (як основне національне багатство) - це «розташована над надрами в межах державних кордонів частина земної поверхні з родючим шаром грунту, який використовується для виробництва у сільському господарстві абсолютної і додаткової вартості, що має розподілятися між сільським господарством, промисловістю і державою через приватну і суспільну форми власності за об ´єктивним природним законом прогресивного економічного розвитку суспільства, що забезпечує збереження і підвищення родючості грунту, відновлення людської праці і розширене відтворення капіталу з метою забезпечення потреб та інтересів кожного громадянина і всього Українського народу».

На думку Н. І. Титової, земля (виступаючи специфічним майном, об´єктом цивільного права) взагалі не є об´єктом земельного права; цей термін «означає певну відокремлену від природного середовища працею людини частину (масу) речовини ...»

Натомість, для позначення об´єкта земельного та екологічного права слід вживати поняття «землі», яке означає «органічний компонент екосистеми, не вилучений з довкілля, який тісно взаємодіє з іншими природними об ´єктами (водами, лісами, атмосферним повітрям тощо)».