Огляд літератури із земельного права

Пропонуємо увазі читача перелік основних навчально-методичних праць із земельного права, що буде корисним при вивченні курсу:

1. Беженар Г. М., Бердніков Є. С, Бондар Л. О., Гавриш Н. С, Гуревський В. К. Земельне право України: Підручник / Одеська національна юридична академія / О. О. Погрібний (ред.), 1.1. Каракаш (ред.). - К.: Істина, 2003. - 446 с.
2. Земельне право України: підруч. / [Г. І. Балюк, Т. О. Коваленко, В. В. Носік та ін.: за ред. В. В. Носіка]. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. -511 с.
3. Земельне право України: Підручник/М. В. Шульга (кер. авт. кол.), Г. В. Анісімова, Н. О. Багай, А. П. Гетьман та ін.: За ред. М. В. Шульги. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 368 с.
4. Земельний кодекс України з постатейними матеріалами: Збірник нормативно-правових актів та матеріалів судової практики: Видання 2-е. За станом нормативно-правових актів та актів органів судової влади на 1 лютого 2007 року / Упорядник А. М. Мірошниченко. Науковий редактор В. В. Носік. - К.: Фізична особа - суб´єкт ви-давничої справи Романчук Р. С, 2007. - 720.
5. Земельний кодекс України: Наук.-практ. коментар / За заг. ред. В. І. Семчика. - 3-е вид., перероб. і доп.- К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2007.-896 с.
6. Земельное законодательство зарубежных стран. Ред. Аксененок Г. А., Краснов Н. И., Фомина Л. П.- М.: Наука, 1982. - 408 с.
7. Науково-практичний коментар Земельного кодексу України / Кол. авт.: Л. О. Бондар, А. П. Гетьман, В. Г. Гончаренко та ін.; За заг. ред. В. В. Медведчука. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 640 с.
8. Науково-практичний коментар Земельного кодексу України / Мірошниченко А. М., Марусенко Р. I. - К.: Правова єдність, 2009. - 496 с.
9. Общая теория советского земельного права. - АН СССР. Ред. Ак-сененок Г. А, Краснов Н. И., Иконицкая И. А. Институт государства и права. - М.: Наука, 1983. - 360 с.
10. Природноресурсове право України: Навч. посіб. / За ред. 1.1. Ка-ракаша. - К.: Істина, 2005. - 376 с.
11. Семчик В. І. Земельне право України: Академічний курс: підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / В. I. Семчик, П. Ф. Кулинич, М. В. Шульга. - К.: 1н Юре, 2008. - 600 с.

II. РОЗВИТОК ЗЕМЕЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ

Історичний досвід земельно-правового регулювання, насамперед вітчизняний, дозволяє краще зрозуміти сутність багатьох явищ, що мають місце у сучасному правовому регулюванні. Таке дослідження корисне для вдосконалення існуючого земельного законодавства України, практики його застосування.

Доба Київської Русі

Становлення феодального поземельного устрою. Власність на землю. За часів Київської Русі (т. з. «земська», або «князівська» доба") відбувається поступовий перехід від патріархальних відносин родової общини до феодального поземельного устрою. В общині земля, яка спочатку піддавалася періодичним переділам, закріплюється за окремими членами, крім виморочних, покинутих ділянок, лісових угідь, пасовищ та сіножатей, які залишаються в общинному користуванні.

Вважаючи общинні селянські землі державними, князівська влада починає відчужувати їх на власний розсуд, причому разом з селянами. Відбувається процес «окняжіння» вільних земель. Поряд із общинним землеволодінням виникає князівське, боярське та церковне феодальне землеволодіння, яке з часом набирає все більшої ваги і сприяє руйнуванню общинних земельних відносин.

У ст. 46 Просторової редакції Руської Правди (визначна пам´ятка вітчизняного права, письмова збірка звичаїв того періоду переважно кримінально-правового характеру) міститься вказівка на три основні категорії феодалів: князя, бояр, монастирі. На думу дослідників, у нормах Руської Правди можна знайти вказівку на існування ширшого кола форм землеволодіння: князівський домен; боярська вотчина; монастирська вотчина; особиста вотчина церковних ієрархів; земля громади (общини); індивідуально-сімейна земельна ділянка; незаселені вільні (державні) землі, верховним власником яких виступав великий князь як глава держави 103. Князівський домен, наприклад, становив конгломерат земель, що належали особисто князю, який через своїх управителів стягував там оброк, накладав інші повинності. Відомості про такі князівські землі датуються вже X ст.

У спеціальній літературі також вказується, що у Київській Русі існувало дві форми феодальної земельної власності: 1) «жизнь» - спадкове землеволодіння князів і бояр, що вільно відчужувалося; 2) «окняжіння» («обоярення»), що належали не особисто князеві, а «столу», на якому він «сидів».

Питання про характер існуючих за часів Київської Русі прав на землю є спірним Ш6. Деякі дослідники на підставі руських купчих грамот, де містяться «вказівки на кордони, розміри, а найважливіше - на ціну тієї чи іншої ділянки землі» роблять висновок про те, що існувала «приватна земельна власність», хоча дана категорія і «не тотожна тому змісту, який вкладається у неї нині». Проте більш поширеною є думка, що тодішня власність на землю відповідала класичному уявленню про т. з. феодальну «розщеплену власність», коли на одну й ту саму земельну ділянки мали певні права різні суб´єкти, які знаходилися на різних щаблях феодальної залежності.

Звичаєве право. Займанщина. Звичаєве право регламентує способи набуття прав на землі. Серед прислів´їв, що збереглися і до наших днів, можемо зустріти таке: «куди плуг, соха, сокира і коса ходили». Йдеться про набуття права власності та користування землею через зайняття -т. з. «займанщину»: обробивши землю, людина набувала право на неї. «Куди плуг, соха, сокира і коса ходили» - це аналог сучасних нормативів відведення: у давні часи розмір земельної ділянки, наданої князем, наприклад, монастирю, церкві або дружиннику, визначався тим, на яку відстань власник міг обробити землю, відраховуючи від певного центру - села, селища, двору, урочища тощо

Оренда землі. Оренда на українських землях починає розвиватися з X ст., тоді, коли виникає пропозиція земель за умов її надлишку у великих землеволодільців -князів, бояр та церкви по. З умов найму нерухомого майна виникають особливі правовідносини щодо оренди землі, які в Руській Правді отримали назву ролейного, або землеробського закупу. Селянину-закупу, зазвичай, поряд із землею у користування за плату (як правило, частину врожаю) надавалося рухоме майно - кінь, плуг, рало. Відносини закупу оформлювалися усним договором - «рядом».

Регламентується розмір орендної плати: «тому, хто сіяв - дев´ять снопів, а тому, хто має землю - десятий сніп: якщо ж хто інакше поділить, буде проклятий Богом», - проголошує ст. 9 давньоруського варіанту Візантійського землеробського закону, що відображав норми, існуючі у селянських общинах Давньої Русі.

Земельні сервітути. Перші згадки про земельні сервітути містяться у Книгах Законних, які були поширеним джерелом права на Україні у XIII-XIV століттях. У тексті (гл. 84 Землеробського закону), зокрема, йдеться про право землевласника допускати чи забороняти протікання води з чужого млину по своїй земліП6. На думку Р. І. Марусенка, зазначене право можна вважати сервітутом відведення води. Гл. 83 Землеробського закону встановлює обов´язок власника млина попереджувати збитки, які можуть бути завдані водою, що протікає до млина, а якщо їх не можна попередити - припинити роботу млина. Власник земельної ділянки, обтяженої проведенням по ній води, мав право заборонити використання своєї земельної ділянки іншою особою, а також зобов´язати її дотримуватись певних вимог та територіальних меж користування.

Агротехнічне нормування. Звичаєве право містило елементи агротехнічного нормування (встановлення «технічних» вимог до ведення сільського господарства), одним з різновидів якого було встановлення двопільної системи землеробства. Ця система була нерозривно пов´язана із процедурою перерозподілу земель у громаді: після збирання врожаю необроблена половина поля («царинка»), що мала лишатися під паром, переходила у спільне володіння громади.

Земельний податок. Земля починає оподатковуватися. «Сдумавше Поляне і вдаша (Хозарам) од дима меч» - пише літопис («дим» - одиниця землекористування). Положення про земельний податок закріплені й у Руській Правді, у ст. 109 її Просторової редакції: «а се уроці ротнії: ... от бортьное землі 30 кун бес тріїкун, тако же і от ролейное землі, а от свободи 9 кун».

Правила добросусідства. Візантійський землеробський закон містив окремі правила добросусідства. Так, у ст. 30 передбачалося: «Якщо садове дерево росте між двох садів, і його гілка нахилиться, і від неї буде тінь іншому саду, і шкода буде, то господар дерева повинен підрізати гілку: якщо ж сад не насаджений, то хай не підрізає гілок цього дерева»;. «Якщо впаде з дерева [з чужої ділянки] плід на землю моєї ділянки і я його візьму, то не винен» - проголошувала ст. 81.

Спадкування землі. Були врегульовані відносини із спадкування землі, причому навіть існували певні правила, спрямовані на забезпечення неподільності земельних ділянок. Так, за договором Візантії із Руссю 911 р. за відсутності в померлого синів спадкоємцями могли бути лише чоловіки.

Елементи земельного кадастру. Перепис земель часів залежності від монголо-татар (1245 р.) іноді вважається першим прикладом запровадження в Україні земельного кадастру (щодо поняття та юридичної природи земельного кадастру див. тему «Управління у галузі земельних відносин»).

Кримінально-правова охорона меж. Порушення меж, особливо руйнування огорож, каралося. Уже у Руській правді зустрічаємо норми про кримінально-правову охорону прав землевласників і землекористувачів, охорону меж: за порушення межі передбачено «12 гривень продажі» - це враховуючи, що за вбивство людини покарання встановлювалося у 80 гривень (ст. 34 Короткої редакції, ст. 72 Просторової редакції Руської Правди).