Історія заснування газети “Діло”, загальна характеристика часопису. Найважливіші матеріали. Місце часопису “Діло” в літературному житті Галичини.

«Ді́ло» — провідний часопис Галичини, її перший, найстаріший і впродовж багатьох років єдиний український щоденник (перше число появилося 14 січня 1880); офіційний орган УНДП і УНДО. На початку 1920-х через цензурні переслідування видання часто змінювало назву: «Громадська думка», «Українська думка», «Український вістник», «Громадський вістник», «Свобода».

Виходив у 1880–1939 роках у Львові.

Періодичність: у 1880–1882 — двічі на тиждень, у 1883–1887 — тричі на тиждень, з 1888 — щоденно.

«Діло» до 1914

До 1914 року газету редагували Володимир Барвінський (1880–1883), А. Горбачевський, І. Белей та інші.

1881–1906 — при «Ділі» виходила «Бібліотека найзнаменитіших повістей» (вийшло 74 томи).

1936–1939 — виходила «Бібліотека «Діла» (48 томів).

З часу своєї появи «Діло» відстоювало ідеологію народовецької партії, з 1886 — товариства «Народна Рада», з1899 — Української Національно-Демократичної Партії, пізніше Української Народної Трудової Партії, з 1925 —УНДО (Українського національно-демократичного об'єднання). Хоч газету асоціювали зі згаданими партіями, але вона нераз виступала з критикою партійного керівництва.

Серед дописувачів — греко-католицький письменник проукраїнського напрямку Олекса Бобикевич.

«Діло» в роках 1914–1939

З початком російської окупації (21 серпня 1914) всі українські часописи Львова були закриті. Останній номер «Діла» у Львові вийшов 23 серпня 1914, після чого «Діло» друкувалося у Відні — аж до повернення редакції до Львова в червні 1915 року.

29 листопада 1918, за писемним припорученням генерала Розвадовського вирішено: газету закрити, редакторів придержати до дальшого зарядження, друкарські черенки забрати в користь польських військ, а машини здемонтувати. Аж 1 вересня 1922 відновлюється «Діло» — та ненадовго: з кінцем жовтня того ж року заарештовано головного редактора Федя Федорціва та його заступників і ближчих співробітників, М.Струтинського, М.Голубця, Р.Голіяна та інших. Часопис відновлено знову 3 вересня 1923.

З 1914 року газету редагували: Василь Панейко і Федь Федорців (1914–1918); Дмитро Левицький, О.Кузьмович та інші (1920–1930). У 1937–1939 роках редагували газету «Діло» (очолювали політичний відділ газети) Іван Кедрин спільно з Іваном Німчуком та Володимиром Кузьмовичем. Членом редакційної колегії працював Анатоль Курдидик (1936–1939) до закриття газети радянською владою.

Останній номер газети вийшов 6 вересня 1939.

Поштовхом для розвитку народовської журналістики були зміни у політичному житті Австрії. Підґрунтям до появи газети «Діло» стало видання «Батьківщини». На відміну від останньої, «Діло» не було спрямовано виключно на селянство, а вмало загальнополітичний інформаційний характер. Перший номер зявився 1 січня 1880 року. З цією гезетою у народовський рух приходять нові енергійні діячі. «Діло» виникло завдяки їх внескам. Українці давно чекали таку пресу, і у газети швидно почали зявлятися передплатники. Ця газета існувала близько шістдесяти років і стала видатним явищем в історії української журналістики. Спочатку газета виходила раз на тиждень, потім тричі на тиждень, а згодом газета стала щоденною. «Діло» редагували В.Барвинський, А.Горбачевський після смерті В.Барвинського, І.Белей. багато уваги газета приділяла художній літературі і літературній критиці. Тут був опублікован І.Тургенєв оповідання «Годинник», «Муму», «Сільський король Лір», М.Салтиков-Щедрін «Баран нетямущий», «Княгина Анна Львівна», «Осел-меценат», А.Чехов «Подія», В.Короленко «Дивна», «Приймак», Г.Мопассан «Чорт», «Хворі», «Боягуз», «Каліка». Багато зявлялося на сторінках газети і творів української літератури: поезії П.Куліша, О.Маковея, Г.Барвінок, оповідання Т.Бурдуляка «Іван Бразилієць», «З «Синьої книжечки» В.Стефаника. газета представляла напрями реалізму і модернізму, засвідчувала перехід до нової української літератури. У літературній критиці «Діло» аналізувало літературний процес, публікувало рецензії і оглядові статті, наприклад, огляд В.Щурата «Наш літературний рух в 1894 р.» або І.Франка «Українсько-руська література ї наука в 1899р.». Тут також друкувалися переклади О.Пушкіна, Е.Ожешко і М.Конопніцької з польської і ін. Тобто газета виконувала важливу культурницьку функцію, публікуючи на своїх сторінках переклади відомих письменників світу, а також твори українських авторів.

«Діло» ніколи не було офіційним друкованим органом партії, а завжди виступало з конструктивною критикою існуючої влади. Газета була загального типу, висвітлювала суспільно-політичне життя українців. У перші роки існування були засновані таки рубрики, як «Наука, штука і література», «Переписка редакції», «Рецензії», «Щи пишуть газети», «Всячина» і ін., усього 10. Яскраво на сторінках видання була представлена публіцистика, у якій важливу роль відігравали статті С.Качали «Чи примирення партій у нас можливе», «Наші політичні партії» і ін., де він відстоював рівноправність українців серед інших народів. Однією з головних задач «Діла» було виховування національної самосвідомості українців. Газета співпрацювала з підросійськими українцями, наприклад з В.Антоновичем, М.Петровим, М.Грушевським. складним було співробітництво газети з І.Франком. тут він опублікував три оповідання: «Цигани», «Грицева шкільна наука», «Пироги з черницями». Але більш важливим був його публіцистичний вклад, присвячений економічним проблемам, де використовуються статистика і історія наприклад, стаття «Галицька індемнізація», «Сила податкова Галичини», «Наше теперішнє положення» і ін.. але співпраця І.Франка з «Ділом» припинилася після публікації Франком статті «Галицьке українофільство», в якій він гостро критикував народовство. Після перетворення гезети на щоденник, зросла оперативність повідомлень, набули великого значення жанри репортаж, звіт, хроніка. «Діло» завжди брало активну участь у виборчих кампаніях, проводячи агітацію за українських кандидатів., боролося за український університет у Львові.