Заснування журналу “Правда”, періодичність, редактори, загальна характеристика програми. Суспільно-політична діяльність журналу “Правда”.

Правда — журнал, виходив у Львові (1867-98) з певними перервами (у 1867—1870 (перший період), 1872 (з квітня) — 1880 (другий період), 1888—1898 (третій період) роках), представляв ідеологію народовського руху, постаючи як "письмо наукове і літературне" або як "місячник політики, науки і письменства". Спершу (1867-70) його редакцію очолювали Л. Лукашевич, І. Микита й А. Вахнянин, а до складу входили Є. Згарський, М. Коссак, В. Лучаківський, О. Партицький, К. Сушкевич. Хоч вони й наголошували, що всяка "політика най відсунеться геть перед великим ділом народної просвіти розумною народові мовою — і розумною його розумові, і любою його серцю", проте часопис мав політичне спрямування, ставив за мету формування національної свідомості народу, пробудження його історичної пам'яті. На його сторінках висвітлювалося найгостріше тогочасне питання — мовне, обстоювався створений П. Кулішем фонетичний правопис, проти якого виступали відомі своєю антиукраїнською діяльністю "москвофіли", обґрунтовувалася концепція "чисто народної літератури нашої українсько-руської". У 1872 після дворічної перерви часопис знову почав виходити, за редакцією О.Огоновського (1872-76), потім — В. Барвінського (1876-80). У цей час тут спалахнула літературна дискусія, яка, на жаль, не розв'язала тогочасних літературних та загальнонаціональних проблем. Часопис висвітлював взаємини між українцями та поляками у Східній Галичині, ставлення австрійського уряду до української школи, перші прояви феміністичного руху тощо.

Журнал став головним виданням другого періоду народовецької журналістики. Виник за ініціативою Пантелеймона Куліша (він і був головним рушієм журналу), який доручив видання Лонгину Лукашевичу, асекураційному уряднику, та Іванові Микиті, судовому ад'юнкту. 15 листопада 1869 останній поступився місцем Анатолю Вахнянину.

Виходив щодекади, тобто 1, 11, 21, числа кожного місяця. З наступного року він став тижневиком у форматі А4. Редактор Анатоль Вахнянин (педагог ікомпозитор, засновник і перший голова товариства «Січ» у Відні і товариства «Просвіта» у Львові), Олександр Огоновський (професор права Львівського університету), Олександр Барвінський.

Куліш був головним рушієм журналу (повість «Потомки українського гайдамацтва», автобіографія «Жизнь Кулиша»). У літературному відділі відзначивсяІван Нечуй-Левицький («Дві московки», «Гориславська ніч, або Рибалка Панас Круть» переклад казки Салтикова-Щедріна «Повість про те, як мужик харчував двох генералів», «Критичний огляд»). Також публікувалися Марко Вовчок («Кармелюк», «Невільничка»), Омелян Партицький («Одповід московським журналам»), Є. Згарський («Народна філософія…», «Сліди поганської просвіти на Русі…», «Неофіти»), брати Барвінські та інші.

У 1869 між Кулішем і галицькими народовцями спалахнув конфлікт, спровокований москвофілами. Його наслідком стало падіння авторитету Куліша у редакції «Правди». Він покинув газету, а без його участі і фінансової підтримки «Правда» влітку 1870 припинила виходити.

У квітні 1872 «Правду» відновили. Її номінальним редактором значився Олександр Огоновський. Але по виданню третього числа 1876 відмовився від цієї праці і 9 номерів підписав до друку Лонгин Лукашевич. Але від 13 числа 1876 редакторську посаду зайняв Володимир Барвінський. «Правда» другого періоду продовжувала відігравати роль центрального літературно-наукового журналу. Публікуються Федткович («Як козам роги виправляють», 12 поезій з книжки «Дикі думи»), І. Нечуй-Левицький (уривки з повісті «Хмари», «Запорожці», «Баба Параска та баба Палажка», «Бідний думкою багатіе» та ін..), Панас Мирний («Україні», «Лихий попутав», «Подоріжжя од Полтави до Гадячого», «П'яниця»), І. Франко («Олівець»), М. Драгоманов («Література російська, великоруська, українська і галицька») та ін.. У публіцистиці і літературній критиці велась полеміка з опонентами, утверджувалась позитивна програма діяльності. У квітні 1872 було знову припинене видання і відновлене було лише 1880.

Ініціатором поновлення став Олександр Кониський. Журнал став органом правового крила народовців. Редакція журналу багато уваги приділяла висвітленню програми народовців. Перший номер поновленої «Правди» вийшов у жовтні 1880 року, кваліфікувався як «місячник політики, науки і письменства», виходив з періодичністю раз, а в окремі роки два рази, на місяць. Редактором став Олександр Барвінський. Упродовж третього періоду часопис стояв на позиціях «новоерівства», що зумовило його поступовий занепад. До співпраці були залучені Франко, Драгоманов, Нечуй. Але журнал зберігти так і не вдалось. Одніею з причин було те, що редакці зійшла з головних принципів, які були затверджені спочатку.