Типологія москвофільської журналістики.

Москвофільство зародилося як сусп-політ течія в Галичині незадовго до рев. 1848, одна з перших ознак пробудження українців від нац.. несвідомості. Це наслідок безперервної боротьби українців проти загрозливих тенденцій полонізації, онімечення, яких зазнав укр.. народ в Австрії.У цих умовах виникає панславізм, головними постулатами якого стали наступні ідеї:

1.словян. Народи –історичні родичи, а значить в них спільне минуле та майбутнє.до майбутнього вони мають прагнути вже зараз. Ці народи повинні поводитися один з одним як рівні, родичі, а не так, що один працює на іншого. Завданням кожного народу повинно бути нац.. визволення з метою будівництва спільного слов. Дому
2.цей спільний дім усім бачиться по різному: крило-меф. – вільна федерація. Слов. Народів., Рос. Словянофілам – як подальше розширеня Рос. Імперії., патріотам Польщі – як створення всеслов. Держав під протекторатом відновленої РечіПосполитої.
3.Слов. душа зможе цілком розвернутися у цьому домі. Покликання слов – протистояння європ. Буржуазнії цивілізації.

4. тактичними завданнями оголошувалось: взаємопізнання слов. Народів, вивчення культури.

Типологія москвофільської журналістики наступна:
1.. Офіційні урядові видання.«Галичо-Рускій Вестник» — М. Устиянович – друкувалась урядова інформація. «Вестник» мав різноманітні додатки, серед яких: «Сіон церков, школа», що замислювався як двотижневий популярний додаток, що мав привернути увагу до основного видання.
2.. Загальні, суспільно-політичні видання«Зоря Галицька», «Новины» Івана Гушалевича, «Слово», «Русская Рада» двотижневик І. Наумовича, «Русска правда» — двотижневик редагували Г. Купчанко і К.Козаркевич, «Пролом» двотижневик, видавав Осип Марков та ін..
3… Літературно-наукові часописи«Пчола» Іван гушалевич, «Семейная Библиотека», ініціатор видання – Я. Головацький., двотижневик «Родимый листокЪ», виделець – Микола Огоновський.
4.. Спеціалізовані, фахом часописи.Педагогічні журнали, «Дом и школа» — газета І.Гушалевича, «Школа» — газета для вчителів С. Шеховича, «Учитель» М.Клемертович, «Газета школьна» за редакцією О.Партицького.Щорічник «Временникъ Института ставропигийського с месяцесловом», щомісячник «Вестникъ Народного дома» друкувались повідомлення про дыяльысть Народного дому, друкований орган Галицко-Руської Матиці «Науковий зборникъ» та інші.

13. «Зоря Галицка» (Зоря Галицька) — перша газета українською народною мовою. Виходила з травня 1848 року по 9 квітня 1857 року у Львові. Рішення про початок випуску газети було ухвалено на засіданні Головної Руської Ради 4 травня 1848 року.[1] Перше число «Зорі Галицької» датоване 15 травня 1848 року. Фактичний друкований орган Головної Руської Ради. «Зоря Галицка» — перший національний український часопис українською народною мовою в Галичині та Україні. Перше число вийшло накладом 4000 примірників.

У першому числі газети надруковано відозву до українського народу «Одозва до руского народу», яка виразно проголосила єдність з усім українським народом і відрубність від польського народу. Першим редактором (1848-1850) був Антін Павецький — один із засновників і активний член Головної Руської Ради. Для поширення часопису Головна Руська Рада зверталася до окружних рад, які зверталися до духівництва, щоб священики закликали народ передплачувати газету. За 10 років існування газета декілька разів змінювала спрямування і характер. До 1852 року часопис містив численні матеріали про діяльність Головної Руської Ради. 1852 рік був останнім, коли

часопис проявляв задекларовану під час заснування політичну активність. З 1853 року перетворився на літературний часопис. другої половини 1851 року та в 1852-1854 роках за редакторства І. Гошалевича, Б. Дідицького та С. Шеховича «Зоря Галицка» мала москвофільське спрямування й уже на початку 1852 року отримала урядове попередження, аби «не вживати московських слів під загрозою заборони». Якщо, коли редактором був Богдан Дідицький(1853-1854), часопис ще друкував твори українських письменників і в дечому ще проявляв народне спрямування, то з приходом на посаду редактора Северина Шеховича 1854 року на сторінки «Зорі» прийшло «язичіє», та мовна хаотичність і негативне ставлення до всього народно-українського.

У листопаді 1854 Ставропігія через непрофесіоналізм Шеховича та тиск австрійського уряду, який вбачав у газеті симпатії до панрусизму, призначила редакторомМиколу Савчинського. З першого ж номеру (число 48 за 1854 рік) нова редакція повертається до народної мови, але частина авторів часопису (Іван Гушалевич, Яків Головацький, Михайло Малиновський) все ж була противниками цієї мови, оскільки москвофільство було вельми популярним напрямом у суспільстві Галичини середини XIX сторіччя. Пізніше Іван Франко писав про цю зміну політики видання так: «се не була така переміна, що зі старої хати виметено від разу старе смітє і зроблено зовсім нову обстанову» (1906). На початку 1856 року на сторінки «Зорі Галицької» повернулася мовна «мішанина», що відлякувала передплатників. 1856 року видання мало 191 передплатника, а наступного року їх кількість сягнула ледве 100. 9 квітня 1857 року, на 13 числі, «Зоря Галицка» припинила існування.

14. «Слово». Ініціатором видання газети став меценат і громадський діяч Михайло Качковський. Першим редактором газети став Богдан Дедіцкій, вже намагався заснувати журнал «Зоря галицька» (у результаті був виданий тільки альбом). Факт заснування газети «Слово» був дуже важливий для суспільно-політичного і культурного життя Галичини, так як в 1861 році в регіоні не видавалося жодного періодичного видання, за винятком двох календарів. Качковський виділив кошти на організацію видання - заставу в 3000 гульденів, зарплату редактору і співробітникам (спочатку їх було всього три людини). Також матеріально газеті в перший час допомагав митрополит Григорій Яхимович.

«Слово» випускалося 2 рази на тиждень тиражем 1500 примірників. Газета відразу ж завоювала популярність читачів, і Дедіцкій відмовився від спонсорування видання Й.Качковським, так як всі витрати окупалися продажами. Газета позиціонувалася як лояльна до австрійської монархії, в ній не допускалися будь-які радикальні заяви, що можуть спричинити за собою неприємності для видання. У номерах друкувалися статті програмного характеру, листи, кореспонденції з місць, вірші, оповідання, статті про події в Галичині та за її межами. З 1873 року газета виходила 3 ​​рази на тиждень.

Друкувалася вона «цивільним шрифтом», мова, на якій писалися статті, згодом отримав найменування «язичіє». Автори газети намагалися зберегти в чистоті свій народний мову, тим не менш, наближаючись до російської літературної мови, який ними вважався надбанням всіх гілок російського народу - білорусів, великоросів і малоросів. Н. Г. Чернишевський піддав жорсткій критиці ідею газети і зокрема її мову, написавши у своїй статті:. «Це мова, якою говорять у Москві та Нижньому Новгороді, а не в Києві чи Львові» [1] Він дивувався тому, що галицькі русини не використовують мову , яким користуються російські малоросійські письменники, тоді як самі русини вважали інакше. Якийсь анонімний автор в п'ятому номері пише:

Мильне думають наші побратими, же ми нині зачинати в Галичині літературна мова творити, - мова сей, дяковаті Богу, був від давніх давен; писали ним Котляревський, Основ'яненко, Шевченко, Маркіян і багато инших - і як вони писали, пишуть нині наші письменники.

З 1871 року до 1887 редактором газети був В. М. Площанський. Деякі випуски в 1878-1880 рр.. редагував М. М. Клемертовіч.

15. Народо́вці — суспільно-політична течія серед молодої західноукраїнської інтелігенції ліберального напрямку, що виникла в 70-х роках XIX століття у Галичині, на Буковині та Закарпатті.

Народовський рух виник на ґрунті ідей національного відродження, започаткованих «Руською Трійцею» та Кирило-Мефодіївським братством, і сформувався під впливом творчості Тараса Шевченка,Пантелеймона Куліша, Миколи Костомарова. Сформувалася на противагу консервативній політичній течії — москвофільству, в основі якого лежала культурна і політична переорієнтація частини української інтелігенції, особливо духовенства, наРосійську імперію.

Народовці, виходячи з того, що українці — це окрема нація, яка проживала на території від Кавказу до Карпат, виступали за єдність всіх українських земель та розвиток єдиної української мови на основі народної говірки. На початку своєї діяльності народовці проводили значну культурницьку роботу ліберального напряму. Організаційними центрами народовського руху стали редакції журналів:«Вечерниці» (1862–1863), «Мета» (1863–1864), «Нива» (1865), «Русалка» (1866). До народовців належали переважно представники української інтелігенції-письменники, вчителі, лікарі, юристи, студенти. Використовуючи нові конституційні закони, прийняті австро-угорським урядом, народовці заснували ряд культурно-освітніх товариств «Руська Бесіда» (1861), а при них — український театр (1864),«Просвіту» (1868). Вони відкривали читальні, бібліотеки, видавали твори українських письменників, шкільні підручники, влаштовували театральні вистави та щорічні Шевченкові вечори-концерти Поштовхом до початку активної політичної діяльності народовців стали вибори 1879 до галицького сейму, на яких русини, очолювані москвофільською Руською Радою, змогли послати тільки трьох своїх представників.

Нову роботу народовці розпочали з видання двох політичних часописів: «Батьківщина» (1879) і «Діло» (1880).

На сеймових виборах навеснї 1883 русини (українці) під проводом "Головного Руського Коміте­ту Виборчого" виступили єдиним списком, де були представлені як «Руська Рада», так і народовці. Завдяки цьому народовці зуміли збільшити своє представництво у соймі (5 послів на місце одного) [1].

1885 — народовці створили нову політичну організацію — Народну Раду

16. Народовська преса. Народовці, виходячи з того, що українці — це окрема нація, яка проживала на території від Кавказу до Карпат, виступали за єдність всіх українських земель та розвиток єдиної української мови на основі народної говірки. На початку своєї діяльності народовці проводили значну культурницьку роботу ліберального напряму. Організаційними центрами народовського руху стали редакції журналів:«Вечерниці» (1862–1863), «Мета» (1863–1864), «Нива» (1865), «Русалка» (1866).

«Вечерницѣ» (Вечерниці) — український літературний журнал. Перший тижневик галицько-буковинських народовців, а саме — організації «Молода Русь». Виходив у Львові від лютого 1862 року до червня 1863 року. Водночас із поширенням москвофільського руху серед галицько-українського суспільства у 1860-х роках також поширюються ідеї національного відродження. Близько 1861 року виникла організація«Молода Русь». Її речниками стали відомі часописи, спочатку «Вечерницѣ» (1862–1863), потім — «Мета» (1863–1865) і «Нива» (1865). «Вечерницѣ» — один із перших народовських часописів Галичини, тоді як більшість часописів у ті роки була москвофільською. Журнал видавали молоді патріоти Федор Заревич, Володимир Шашкевич(син Маркіяна Шашкевича) і Ксенофонт Климкович. З перших чисел і впродовж усього періоду виходу редакція публікувала історичні розвідки. Помітне місце на шпальтах часопису займали твори красного письменства, зокрема поезія таких українських авторів, як Кузьма Басарабець. Часопис публікував листи з різних куточків України, а також з Росії, Чехії. З метою виробити єдину мовну норму виходили словнички «южноруських» слів, поширених в окремих місцевостях. Проголошуючи самостійність і єдність українського народу, розділеного політичним кордоном, журнал відстоював потребу створення єдиної національної культури на народній основі. Послідовно популяризував кращі здобутки української літератури.

«Нива» — науково-літературний часопис, що виходив у Львові з січня по липень 1865 (20 чисел) як своєрідне продовження «Вечорниць» та «Основи» у часи, коли журнал «Мета» припинив друкування художніх творів. Редагував «Ниву» педагог і журналіст Кость Горбаль, який прагнув об'єднати на сторінках журналу письменників для публікації художньої, публіцистичної і наукової продукції, щоб довести: «Наша мова сама по собі здібна до науки». Широко висвітлювалося театральне життя. Слідом за редакційною статтею «Народний театр» К. Горбаля, в якій розповідалося про заснування в Коломиї першого українського театру, про перші вистави«Наталки-Полтавки» Івана Котляревського та «Марусі» (за Г. Квіткою-Основ'яненком), майже щономера вміщувалися статті й рецензії О. Марковецького, Т. Андрієвича з театральної тематики.

Змістовною була інформація про культурне життя в Україні та Європі, про вихід нових книг. Принципово орієнтуючись на мову Т. Шевченка, журнал не цурався й місцевих говірок.

«Русалка» — двотижневик для жінок, виходив у Львові в 1868—1870 роках. Видавець і редактор Северин Шехович. Вийшло 24 номери.

Друкувався язичієм. У двотижневику публікувалися художні твори, ліричні поезії, подавалася світська хроніка, корисні поради з ведення господарства, друкувалися замітки про болгар, чорногорців,французів, повідомлялося про становище жінок в Англії та Німеччині, намір львів'янок створити вищу жіночу школу.