Загальна характеристика радикальної преси: політичні маніфести, літературна діяльність, причини закриття.

Зародження української радикальної і соціалістичної преси тісно зв'язане з іменем Михайла Драгоманова. Як визначному національно-політичному діячеві і публіцистові, М. Драгоманову не могло бути байдужим становище української преси. Опинившись за кордоном 1875 р., звертає він на цю галузь діяльності пильну увагу.

Був це час, коли на східноукраїнських землях під Росією українські сили пішли двома виразними стежками. Однією з них була стежка опортунізму й виключно культурної праці, другою — та, що повела активні сили до загальноросійських революційних організацій.

На західноукраїнських же землях, з одного боку, буйним цвітом розцвітало так зване москвофільство, а з другого, нахил до польсько-українського братання.

Течія, на чолі якої став М. Драгоманов, виступила з гаслом організації української національної політичної думки. Знайшла вона між іншим свій вираз і в тезах, поставлених М. Драгомановим для журналістичної діяльності. Сформульовано було їх в конспекті до одного з передбачених часописів ("Поступ"). Як спеціальні завдання для тогочасної української журналістики ці тези ставили:

1. Оборону національності та її волі й збудження потреби національної єдності в усіх ділянках нашої країни.

2. Вишукання в минулому і теперішньому ознак національної сили, змагання до волі й самостійності, організуючих інституцій і т. п., вишукання най практичніших способів до осягнення вишої цілі.

3. Наповнення рамок національності здобутками всесвітньої культури в громадському житті, письменстві й мистецтві".

Щодо внутрішньої організації журналістичної праці, зокрема редакторської, визначив М. Драгоманов становище в одному з листів до І. Франка такими словами: "Не заражайтесь двома редакторськими хворобами: а) вважати публіку за дуже дурнішу від писателів, думаючи, що, мовляв, того і того публіка не розбере, тим не зацікавиться і т. п. Давайте всяку серйозну справу публіці, розказуйте просто, але серйозно, і публіка розбере; б) не вважайте сотрудників дурнішими від себе: підберіть людей по власному вибору, умовтесь з ними в основнішому, — а далі давайте їм волю робити, а особливо не відкладайте розмови про справи пекучі до того часу, коли самі зберетеся поговорити може й ліпше, ніж готовий сотрудник в готовій статті... паче всього не політикуйте... починайте зразу з ясного напрямку. Можете не писати осібної програми, але робіть так, щоб у кожній статті чулось, що у Вас вона єсть, і принципи й система проводу їх"...

Виходячи із соціальної структури, М. Драгоманов підносив засади національного визволення, нерозривно зв'язуючи їх з соціальним визволенням шляхом національної політичної самоорганізації. Були це засади, до яких тогочасне українське суспільство в переважаючій більшості ставилося не лише із застереженням, але часом і відверто вороже. Тому вони не могли знайти місця на сторінках української преси того часу. Для поставлення і розгорнення їх потрібні були нові органи.

Увага М. Драгоманова звернулася до молоді, що видавала в той час свій орган під назвою "Друг". Був це орган "Академічного Кружка". Почав він виходити з ІЗ квітня 1874 р. двічі в місяць як "Письмо для белетристики і науки" за редакцією Ієрона Кордасевича, а потім Алексія Зофіовського та Л. Павлиша.

Серед співробітників були тут такі представники москвофільства як Осип Марко, О. Авдиковський, І. Наумович, тут були М. Павлик, який виступив з поезіями та статтями на теми літературні та етнографічні та І. Франко (Мирон Джеджалик), з творів якого появилися тут такі як "Наймит", оповідання "Борислав", "Казка", повість "Петрії і Довбушуки" та інші, як також кілька розвідок та нотаток.

Зв'язавшись з І. Франком та М. Павликом, як з надійнішими і найактивнішими представниками цього органу, М. Драгоманов опублікував на його сторінках три листи, в яких зо всією силою аргументації виступив проти москвофільства і рутенства. Наслідком цього сталося те, що українська молодь почала відходити від москвофільства, а серед неї в першу чергу І. Франко і М. Павлик. З 1877 р. зі сторінок "Друга" зникли імена представників москвофільства, натомість з'явився тут лист М. Драгоманова до редакції "Правди", та на її сторінках не знайшлося місця. Був це лист під заголовком "Опізнаймося", в якому М. Драгоманов виразно сформулював своє національно-державне становище та шляхи національного визволення.

Цей рік був останнім для "Друга", після якого, при активній праці І. Франка і М. Павлика, народжується українська радикальна і соціалістична преса.

Журнал “Житє і слово”: історія існування, роль Івана Франка у становлення часопису.

На початку І. Франко, приступаючи до видання нового журналу, мав на думці дати йому назву — "Русалка". Зміст його мав би складатися з творів красного письменства, критичних статей та матеріалів літературно-історичних. В другій половині мали б бути матеріали фольклорного характеру. Але під впливом М. Драгоманова, як назву, так, до певної міри, і програму було змінено. На пропозицію Драгоманова журнал названо "Життє і Слово", а до програми додано відділ суспільного життя і політики.

Перше число появилося 1.II. 1894 р. в розмірі 10 аркушів у виданні О. Франкової. Впродовж трьох років опубліковано в цьому журналі багато надзвичайно цінних матеріалів, розвідок, листування та визначних творів красного письменства.

Вперше появилися тут такі твори І. Франка як "Основи суспільності", "Для домашнього вогнища" та "Зів'яле листя", що дали авторові славу лірика. Тут же твори Л. Українки ("Давня казка"), М. Коцюбинського,

A. Кримського та інших. Чимало матеріалів на історичні та літературні теми М. Драгоманова, О. Терлецького та інших. Багатий відділ суспільно-політичних праць та статей на політичні теми ("Нова ера", москвофільство, польсько-українські стосунки тощо), що їх подавали І. Франко,

B. Гнатюк, М. Павлик та інші. Тут же низка цінних листів М. Драгоманова, Огоновського, Куліша, С. Руданського, Костомарова, В. Барвінського, Борковського. Не менш багатий відділ етнографічний і врешті критика.

Особливою увагою журнал користувався серед молоді. Проф. В. Сімович в одній зі статей, присвяченій І. Франкові, свідчить, що політичні явища молодь оцінювала крізь призму "Життя і Слова", що находилося в кожній нелегальній середньошкільній громаді; що його передплачував кожний, хто тільки збирав бібліотеку.

Серед старшого громадянства журнал такою увагою не користувався. Через це в першому році кількість передплатників сягала ледве 220, що було недостатньою для самооплатності такого видання. Та незважаючи на це, журнал вступив до другого року видання. Але в цьому році відчув він тяжку моральну втрату — смерть М. Драгоманова. По цій втраті, закінчивши рік, "Життє і Слово" вступило до третього року вже не як періодичне видання, лише як збірник.

Цей збірник, як і сам журнал, відіграв роль гідного попередника такого органу як "Літературно-Науковий Вісник"