Газета “Буковина”: загальна газети, літературна діяльність.

Газета «Б» була заснована у Чернівцях у 1885 році і стала продовженням народовської журналістики. Буковина була дуже відсталою провінцією і поділялася на Північну українську і Південну румунську частини. Їй потрібен був часопис, який був би зорієнтований на потреби народу і видавався б народною мовою. Спочатку газета виходила двічі на місяць, потім щотижня, потім чотири рази на тиждень, а у кінці щоденно. Згодом «Б» видавалася кулішівкою. Була заснована як видання товариства «руська бесіда». До редакторського складу входили найвидатніші діячі: Ю.Федькович, П.Кирчів, С.Дашкевич, М.Токарик, В.Дутчак, О.Маковей і ін. найбільшій вплип на газету мали Ю.Федькович, О.Маковей і С.Дашкевич. останній був відомим публіцистом і журналістом. Інформаційні і суспільно-політичні матеріали друкувалися у газеті анонімно, щоб уникнути переслідувань цензури. «Б» мала на меті боротися за права укр народу, його самосвідомість, за розвитук укр культури, літератури і освіти. Історичне значення газети полягає у знаменитій дискусії між Грінченком і Драгомановим на її сторіках. Грінченко опублікував 18 листів під псевдонімом Вартовий. «Буковинська» дискусія засвідчила народження новой свідомой інтелігенції в Україні. Її публікація стала великою вдачею для газети.

Тут друкувалися поетичні і прозові твори Ю.Федьковича оповідання «Дністрові кручі», «Панич», оповідання української письменниці Є.Ярошинської «Проклятий млин», «Липа на межі», «Понад Дністром» і ін.. публіковала тут свою малу прозу і О.Кобилянська, серед яких можна назвати оповідання «Жебрачка», «Час», «Мужик», «Некультурна». Великий внесок у розвиток газети вніс відомий український поет, письменник і журналіст О.Маковей. серед його віршованих творів, опублікованих на сторінках «Б», можна назвати «Поетові», «Божі дурні», «Думка». Взагалі тут він надрукував більшу ста своїх творів, серед яких яскраво виділяються фельєтони. М.Черемшина публікував тут майже все свої новели. Є дві особливості літ розвитку «Б». по-перше, це прихильність до молодих письменників, і по-друге, це допомога у розвитку модернізму. Серед іншомовних авторів слід назвати А.Чехова, Марка Твена, Е.Золя.

Буковинська” дискусія між Б. Грінченком і М. Драгомановим.

Історичне значення Буковини полягало в тому. що на сторінках цієї
газепі відбу лася знаменита диску сія Б. Грінченка і М. Драгоманова

, яка відіграла віщатну роль у становленні ідеології українського
Самостійництва,формуванні української політичної культури, стала
важливим щаблем духовного розвитку українського народу. 1890-ті роки– прикметні банкрутством «общерусизму» і поверненням українців «під рідну стріху» І. Франко. Характерні тенденції тієї пори відбилися в дискусії 1892–1893 pp. між М. Драгомановим та Б. Грінченком.

«Націоналіст» Грінченко був молодший за «космополіта» Драгоманова майже на двадцять років. Його «Листи з України Наддніпрянської», які друкувалися в газеті «Буковина», повязані з досить таки радикальною в сенсі національних завдань програмою «Братства тарасовців», заснованого 1891 року. «Листи…» Б. Грінченка – це дошкульне шмагання «помосковленої» української інтелігенції за брак національної свідомості, сервілізм, за психологію «перевертнів» і надмірну любов до балачок, розбрат, відсутність солідарності, неповагу до своїх літературних діячів, брак гідності… «У нас щодня робляться такі речі, що у всякого іншого народу вони кожного обурили б, а в нас уважаються за звичайні», – писав Б. Грінченко. Ця та багато інших його оцінок і «діагнозів» зберігають свою актуальність, що свідчить про їх істинність. Палючі іскри критики за «роздвоєність», «двоєдушність» з-під пера Б. Грінченка летіли в бік X. Алчевської, І. Котляревського, П. Куліша, М. Костомарова, М. Драгоманова…
М. Драгоманов чиї «Листи на Наддніпрянську Україну» друкувалися в 1893–1894 pp. у журналі «Народ» та газеті «Буковина» вніс до цих суворих присудів чимало уточнень. Як історик він «перегравав» Б. Грінченка, оскільки виходив з того, що дивитись на речі треба «з реально-історичного часу, а не з абстрактного». Але його стара формула «космополітизм в ідеях і цілях, національність в ґрунті і формах культурної праці» поколінню Грінченка видавалася вже відірваною від актуальних потреб української нації.

М. Драгоманов зовсім по-іншому, порівняно з Б. Грінченком, вибудовував систему пріоритетів. Тут давалися взнаки доктринальні причини: Драгоманов був, як відомо, соціалістом західноєвропейського зразка, «радикалом», за термінологією, вживаною в тодішній українській публіцис-тиці. Національне він прагнув підпорядкувати «інтернаціональному, вселюдському», мовби забуваючи, що національне несе вселюдське в собі, що гасло «космополітизму» ослаблює енергію пригнобленої, безправної нації, веде її на дорогу «общерусизму».
Різним було також ставлення М. Драгоманова й Б. Грінченка до проблеми українсько-російських культурних звязків. Якщо Драгоманов наголошував на позитивній ролі російської літератури, крізь «двері» якої до українців приходили європейські ідеї, то Грінченко доцільність такого посеред-ництва заперечував. Українцям слід «розвивати свою самостійну літературу», як це робили чехи, виходячи з німецького силового поля.
Кожен українець повинен знати бодай одну-дві іноземні мови і вчити змалечку того своїх дітей, – щоб бути «рідними і Гомерові, і Шекспірові, і Данте». При цьому виняткового значення Грінченко надавав розвитку рідної, української мови,

Суттєвими були розходження М. Драгоманова та Б. Грінченка і в питанні стосовно характеру української літератури. Драгоманівськнй поділ української літератури на «підлітератури» Грінченко рішуче заперечував, і не без підстав. Цікаво, однак, що при всіх розходженнях опоненти були єдині в головному: в щирому бажанні, щоб українська нація мала щасливу історичну перспективу.