Роль Харківської школи романтиків у становленні альманахової журналістики. Основні видання школи.

Діяльність харківських романтиків 30–40-х рр. ХІХ ст. мала ряд напрямків, і її результатом, як відомо, стала низка літературних і фольклорно-етнографічних видань, здебільшого альманахів: це «Украинский альманах» І. І. Срезневського (1831), «Утренняя звезда» І. М. Петрова (1834); «Украинский сборник» І. І. Срезневського (1838); «Сніп» О. О. Корсуна (1841); «Молодик» І. Є. Бецького (1843–1844); у ц ьому р яді с лід з гадати «Ластівку» Є. П. Гребінки (1841), що вийшла в Петербурзі, але серед її авторів було чимало харків’ян.

Специфіка видань була посутньо обумовлена колом авторів – у цьому контексті варто згадати про особливості існування в Харківському університеті двох романтичних гуртків (що постали в різний час як кола однодумців і гуртками вважаються умовно). Появу наприкінці 20-х років ХІХ ст. гуртка І. Срезневського вважають вихідним моментом українського романтизму. Захоплений романтичними ідеями відродження й вивчення народної культури, він спрямував на дослідницьку й, меншою мірою, літературну діяльність своїх студентів і колег. Провідною рисою гуртка було домінування етнографічнофольклористичних, дослідницьких напрямів роботи. Діючи в руслі загальнослов’янських культурно-історичних процесів, очолювані І. Срезневським романтики звернулися до історії та виявів духовного буття нації; у збиранні й розповсюдженні народнопоетичних здобутків вбачалася основа культурного (і через нього – національного) відродження. На початковому етапі українського романтизму художня творчість членів гуртка не становила основу їх діяльності, була помітно вторинною. Така ситуація перебувала у прямій залежності від кола учасників цього гуртка, «ядро» якого «...складали імена маловідомі в українському письменстві». Цінні відомості про склад гуртка та подальшу долю його учасників знаходимо у статтях 10–30-х рр. ХХ ст. До гуртка входив ряд осіб,

чий внесок у романтичний рух становили зібрані фольклорні матеріали, передані І. Срезневському. Вони невеликий відрізок життя присвятили літературній справі та збиранню залишків старовини і здебільшого після закінчення університету відійшли від цих інтересів. Виникнення гуртка, як свідчать листи романтиків, відбувалось наприкінці 20-х рр., а результатами його діяльності стали фольклорний збірник «Запорожская старина» та

«Украинский альманах» 1831 р. В останньому було надруковано твори основних діячів першого романтичного кола: І. Срезневського, І. Розковшенка, О. Шпигоцького, О. Євецького (велика їх частина була ще російськомовною) – та близького до гуртка Л. Боровиковського. Наприкінці 30-х років в університетському романтичному середовищі вирізняється постать М. Костомарова, з ім’ям якого пов’язують існування другого гуртка, чия діяльність стала новим рівнем реалізації романтичних ідей в Україні. Діапазон інтересів гуртка був ширшим, ніж у першого, мета більш ідеологічно обумовленою. Спираючись на досягнення попередників, учасники цьоголітературного кола розвивали намічену місцеву версію романтизму, надаючи їй суто українського звучання. Серед харківських діячів цього періоду – О. Корсун, А. Метлинський, М. Петренко, С. Писаревський, Я. Щоголев. Результатом їх праці стали поетичні збірки, ряд альманахів («Сніп», «Молодик»), перші спроби публіцистики й літературної критики, історико-етнографічних робіт (найвизначнішими є розвідки М. Костомарова «Об историческом значении русской народной поэзии» та «Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке»). Тогочасні літературні та критичні виступи вже не були виявом короткочасного за-

хоплення випадкових людей українською старовиною чи їх наукового зацікавлення фольклором. У поетів-романтиків з’являється нахил до ідеологічних концепцій, романтизоване сприйняття минулого й національної культури обумовлені метою обґрунтувати самобутність і духовність українського народу, спроможність до відродження. Провідною ознакою діяльності цього покоління романтиків є намагання «...визначити своєрідні прикмети українського етнічного типу, поставити наголос на своєрідних особливостях літературної й культурної творчості українського народу». Ці тенденції та мета стимулювали появу романтичних видань, де творився бажаний міфологізований образ України.

«Украинский сборник» 1838 р. містив твори І. Котляревського й цінну статтю видавця – І. Срезневського – про значення І. Котляревського як зачинателя нової літератури. Вчений планував продовжити видання й надрукувати твори Л. Боровиковського, Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського, О. Шпигоцького, Т. Падури та фольклорно-історичні матеріали. Цей намір, що промовисто вказує на сферу зацікавлень І. Срезневського і є показовим при визначенні місця видання в історії журналістики, не був здійснений. Друга книжка «Украинского сборника» вийшла лише в 1841 р., «після виїзду Срезневськогов командировку». У 1841 р. О. Корсун видав у Харкові

«Сніп, український новорочник» за участі М. Костомарова, П. Кореницького, М. Петренка, С. Писаревського.

Період 30–40-х рр. ХІХ ст. засвідчив виникнення романтичного напряму в Україні та намітив його провідні тенденції. Представлений кількома осередками й окремими постатями, серед яких надзвичайно впливовими

були харків’яни, він позначився багатоплановою взаємозумовленою діяльністю романтиків, зокрема, їх внеском у формування української журналістики. Продукування української версії романтичної журналістики на

цьому етапі відбувалося передусім у вигляді альманахів, що передбачало специфічні соціокомунікаційні параметри. Ці видання відіграли виключно важливу роль у багатьох сферах культурно-наукового та суспільного

життя, суттєво забезпечивши формування нової парадигми української культури та почасти сформувавши нове обличчя української аудиторії.

Альманах “Хата” Пантелеймона Куліша: історія створення, автори, найголовніші публікації.

"Хата" - український літературно-художній альманах. Виданий в у двох випусках: 25 лютого і 11 травня 1860 Петербурзі під редакцією П.Куліша.
В альманасі надруковано декілька віршів Т.Шевченка, твори Марко Вовчка, Є.Гребінки, Ганни Барвінок та інших. Зміст альманаху склався з поезій, оповідань, байок. Серед поезій перше місце займає "Кобзарський гостинець" — вибрані твори Шевченка. Крім того, "Первоцвіт" Я. Щоголева і П. Кузьменка з передмовою, в якій цю збірку названо "пробою пера", та збірка байок Є. Гребінки. З оповідань — "Чари" Марка Вовчка, "Лихо не без добра" Г. Барвінок, «Дід Мина і баба Миниха» М. Номиса, "Сіра кобила" Іродчука (Куліша), "Колії" — драма П.Куліша з часів останнього польського панування в Україні, без підпису три вірші О. Псьол, присвячені покараним Кирилометодіївцям, зокрема Т. Шевченкові, під загальною назвою «Три сльози дівочі».
Альманах зустрінуто було в українському суспільстві дуже прихильно і з широким відгуком. Це підтримало Куліша в його намірах щодо журналу.