Архітектура Львівського Ренесансу

Історію української архітектури ренесанс вписав яскраві сторінки. У другій половині XVI ст. у Львові сформувалася місцева ренесансна школа, в становленні якої значну роль відіграли італійські архітектори. Стиль Відродження поєднувався з місцевими традиціями. Найбільше це виявилося в ансамблі Львівського братства — організації українських купців і ремісників, що відстоювали здобутки й традиції української культури від натиску католицької реакції та прагнень іноземних правителів міста. Головною спорудою ансамблю є соборна Успенська церква, її збудував архітектор Петро Красовський ще в середині XVI ст. Але в 1571 р. велика пожежа спустошила увесь Львів, знищила церкву та інші споруди ансамблю. Нову церкву будували з перервами з 1591 до 1631 р. архітектори Павло Римлянин, Амвросій Прихильний та Войцех Капінос. Гадають, що проект споруди склав ще в 1575 р. архітектор Петро Барбон. Всередині церква розділяється високими колонами на три нефи. Зі сходу прибудовано напівкруглу апсиду, із заходу — невеликий нартекс з хорами над ним. Церква виходить на вузьку середньовічну вулицю південним боковим фасадом. Він розчленований могутніми пілястрами і великими глухими арками, в яких прорізано широкі вікна. Зверху споруду оперізує антаблемент доричного ордера з фризом, де встановлено прекрасні барельєфи. Споруда завершується трьома широкими банями і високими ліхтарями.

Мурована архітектура, монументальний живопис, вітчизняна школа іконопису у ХVІІ столітті.Новий характер української архітектури складається головно під впливом двох чинників — старої традиції мурованого будівництва, започаткованої в княжу добу, й дерев’яного народного будівництва. Перший тип будов постав зі сполуки тринавної церкви — віддавна пристосованої до літургічних потреб східної обрядовості — із західним і базилічним типом бароко, що, до речі, близько стояв до візантійсько-української базиліки. До таких оздоб належать великі церкви в Бережанах, Троїцька церква в Чернігові 1679 р., собор Мгарського монастиря коло Лубен, розпочатий гетьманом Самойловичем у 1682 р., та дві будови гетьмана Мазепи в Києві — Михайлівський собор (1690 — 94) і Братська церква Академії (1695). Хоч у цих будовах у більшій мірі помітні впливи західноєвропейські, але окремі форми й деталі, зокрема декорація, набирають оригінальних форм, що почерпнуті з народного, сільського мистецтва. Особливої своєрідності й краси досягають форми бань, які не мають собі рівних у цілій Європі. Такого самого характеру є численні перебудови й розбудови старших церков у Києві: Софійської кафедри 1691 — 1705 рр., головної церкви Лаври 1695 і 1722 рр., Михайлівського монастиря, Михайлівської церкви Видубицького монастиря й т. д.

Ікона(грецьк. - зображення, опис) - символ Христа та святих; ікони почали малювати з II ст. н.е. За християнською легендою, першим іконописцем вважається євангеліст Лука (зображення Діви Марії). Ікони становлять органічне ціле з храмом і підпорядковані його архітектурі. У храмах ікони розташовувалися над передвівтарною перегорожею, що пізніше перетворилася на іконостас. Становлення давньоруського іконопису припадає на II пол. XI— поч. XII ст. У Києво-Печерському патерику розповідається про перших руських іконописців — Григорія та Аліпія. Так, відомою в цей час була Печерська іконописна майстерня, у якій писав іконописець Аліпій, що пройшов школу візантійських майстрів.У Києві сформувалася іконографія перших руських «святих» — Бориса і Гліба, уявлення про яку дає ікона «Борис і Гліб». Традиції Києва були поширені в іконописних школах Новгорода, Володимира, Суздаля, Галича та Володимира-Волинського.Іконопис - основний вид станкового живопису Київської Русі. У Київській Русі ікони спочатку привозили з Візантії (найвідоміші з таких ікон - ікона Володимирської божої матері, привезена з Візантії до Вишгорода та вивезена з нього Андрієм Боголюбським спочатку до Володимира - Суздальського, а потім до Москви); в середині XI ст. почали працювати руські художники як учні візантійських майстрів, а з кінця XI ст. - самостійно. Наприкінці XI ст. склалася Київська школа іконопису. Видатним іконописцем та засновником був чернець Києво-Печерського монастиря Алімпій Печерський. Майстром часів Київської Русі - Григорій, теж чернець Києво- Печерського монастиря. Для іконопису Київської Русі характерні такі сюжети: "зображення Христа та Богоматері з Іоанном Предтечею, що стоїть між ними), намісні ікони Богоматері та Христа; швидко поширилися образом Христа-Спасителя та Учителя (Спас). Одним з творів К; іконописної школи вважають ікону "Ярославська Оранта" або "Велика Г (кругла ікона Богоматері, яку носили на грудях священики). Поширені ікони "Георгій - воїн", "Дмитро Солунський" та інші. Ряд дослідників пов´язують з київською художньою школою такі ікони, як «Ярославська Оранта» (XII ст.), «Устюзьке Благовіщення» (XII ст.), «Дмитрій Солунський» (XII ст.) На межі ХІІ-ХІІІст. зміцнюється давньоруська живописна та іконопис набуває власної художньої мови: образи святих поетичністю, людяністю. З'являються ікони із зображенням перших "святих" - Бориса і Гліба.