Живопис 17-18 століття: іконопис, світський портрет, народний портрет.

Нові мистецькі принципи бароко поступово поширювалися в українському іконописі. Своєрідне поєднання іконописних традицій із художніми досягненнями того часу спостерігалось у творчості Івана Рутковича та Йова Кондзелевича — найвидатніших іконописців козацької доби. Пензлю І. Рутковича належать величні іконостаси у селах Львівщини, а також іконостас церкви Різдва Христового в Жовкві. Деякі ікони митця — «Архангел Михаїл», «Архангел Гавриїл», «Трійця» — вражають надзвичайною живописністю, декоративністю, глибокою людяністю образів. Надаючи релігійним персонажам життєвих рис, художник прагнув розкрити реальну красу людини. Геніальний іконописець Й. Кондзелевич — автор визначної пам’ятки мистецтва: Богородчанського іконостасу (с. Манява Івано-Франківської області), де візантійські традиції органічно переплелися з новими тенденціями кінця XVII ст., що визначали естетику українського бароко. На відміну від І. Рутковича, Й. Кондзелевич був прихильником створення об’ємного образу. Творчість майстра дає підстави твердити, що він був тісно пов’язаний з київською іконописною школою. Твори Й. Кондзелевича «Успіння Богоматері», «Вшестя Христове» та інші вражають реалістичністю образів, високодуховною красою. Визначною пам’яткою українського бароко доби Гетьманщини є іконостас Преображенської церкви у с. Великі Сорочинці на Полтавщині, що відобразив кращі надбання цього художнього стилю в українському іконописі. Іконостас не лише приголомшує своїми розмірами й композицією, але й зачаровує красою і багатством оздоблення. Його ікони являють собою кращі зразки барокового українського живопису.

Світський портретДо XVII століття головними художніми творами в Україні залишалися ікони. Перехідну роль між іконописом і світським портретним живописом займали так звані парсуни — портрети, виконані прийомами іконописної техніки. Заможні родини козацької старшини часто замовляли свої портрети.У XVII–XVIII ст. важливу роль у розвитку національного художнього мистецтва відігравали мистецька школа при Києво-Печерській лаврі та Києво-Могилянська академія. Визначним мистецьким осередком у Харкові були «додаткові класи» при Харківському колегіумі, які фактично були справжньою академією мистецтва.

Розквіт світського портретного живопису припадає на другу половину XVIII століття. Саме тоді багато талановитої української молоді навчалося та працювало в Петербурзькій академії мистецтв. Найвідоміші художники Росії того часу Дмитро Левицький — родом з Києва, Володимир Боровиковський — із Миргорода. Українцями були творець історичного жанру російського академічного мистецтва Антон  HYPERLINK "https://uk.wikipedia.org/wiki/Лосенко_Антон_Павлович"Лосенко (уродженець Глухова) та видатний скульптор доби класицизму І. Мартос з Ічні Чернігівської губернії. Творчість Д.Левицького підняла портретне мистецтво Російськоі імперії до рівня західноєвропейських митців. Магнатська родина Воронцових вважала його за родинного майстра та добре платила за портрети його пензля. А портрети шляхетних смолянок стали унікальною серією портретів всього 18 століття, як і прижиттєвий портрет філософа Дені Дідро, що позував Левицькому в Петербурзі.