Модерне мистецтво: еклектика, конструктивізм. Розвиток модерні стичного живопису: творчість О. Мурашка, М. Жука та ін.

Мистецтво модерну Модерн (фр. moderneвід лат. modernus- новий, сучасний) - період розвитку європейського мистецтва на рубежі XIX-XX ст., що включає різні художні течії і школи, представників яких об'єднувало антиеклектичний рух - прагнення протиставити свою творчість эклектизму попереднього періоду. Звідси назва. Термін "модерн" слід відрізняти від загального змісту слова "сучасний" і від поняття "сучасне мистецтво", а також від модернізму. Модерний період відносно короткий, має досить чіткі хронологічні межі: від кінця 1880-х рр. до 1914 р. Соціальна характеристика модерну суперечлива: мистецька громадськість мріяла про загальне царстві краси, але в реальності вийшов перший суто буржуазний стиль. На виникнення "нового мистецтва" вплинув романтизм у формах національно-романтичного руху, що почався в Європі після наполеонівських воєн, і символізм, оформлявшийся в окреме протягом західноєвропейського мистецтва в 1870-1880-ті рр. Проте національний романтизм раніше, в 1830-1880-х рр., сприяв формуванню ідеології історизму та еклектики, а символізм притаманний мистецтва, особливо архітектури, на всіх етапах розвитку. Тому справжньою основою "нового стилю" слід вважати не ідеологію рубежу століть, а зміну принципів формоутворення, що має більш глибокі внутрішні причини. Рубіж XIX-XX ст. мав значення етапу, завершального грандіозний цикл розвитку європейської культури, що починався ще за часів античності. Багатьом, мабуть, тоді здавалося, що на їх очах створюється абсолютно нове мистецтво. "Ми гребінь встала хвилі", - писав Брюсов Ст.. У період модерну відбувалося стрімке переосмислення старих і відкриття нових художніх форм та прийомів, зближення і злиття різних видів і жанрів мистецтва. Художники модерну зухвало ламали звичні норми і межі.

Еклектика (еклектизм, історизм) в архітектурі - напрям в архітектурі, що домінувала в Європі і Росії в 1830р -1890р Використання елементів так званих "історичних" архітектурних стилів ( неоренесанс, необароко, неорококо, неоготика, неомавританському стиль, неовізантійський стиль, псевдоросійський стиль, індо-сарацинський стиль) називають еклектикою в радянській і російській практиці. У зарубіжному мистецтвознавстві вживаються не несуть негативного забарвлення терміни романтизм (для другої чверті XIX століття) і боз-ар (для другої половини XIXстоліття). Еклектиці притаманні, з одного боку, всі риси європейської архітектури XV - XVIII століть, а з іншого - в ній є принципово інші властивості. Еклектика зберігає архітектурний ордер (на відміну від модерну, що не використовує ордер), але в ній він втратив свою винятковість.

 Конструктиві́зм(від лат.constructio— побудова)— авангардистський метод (стиль, напрямок) в образотворчому мистецтві, архітектурі, художньому конструюванні, літературі, фотографії, оформлювальні на декоративно-прикладному мистецтві, що отримав розвиток в 1920— початку 1930 років. Характеризується суворістю, геометризмом, лаконічністю форм і монолітністю зовнішнього вигляду. В архітектурі конструктивізм обстоює раціональну доцільність, економність, лаконізм у засобах вираження. Прагнучи поєднати мистецьку творчість з виробництвом, Конструктиві́зм відкидає практично не вмотивовану декоративність, схематизує мову мистецтва. В образотворчому  HYPERLINK "https://uk.wikipedia.org/wiki/Образотворче_мистецтво"мистецтві та літературі прихильники конструктивізму надавали великого значення техніцизму, штучним конструктивним формам, абстракція, тощо.

Українське модерне малярство та скульптура на межі століть (сецесія, кубу футуризм, примітивізм, експресіонізм, символізм)

Архітектура класицизму за тривалий час в Україні мала три етапи розвитку, кожний з яких позначений специфічними рисами: а) ранній класицизм, 1760-1780-ті рр. - перехід від бароко та формування нових стилевих норм; б) зрілий або високий класицизм, 1790-1830-ті рр.; в) пізній класицизм, 1840-1850-ті рр. - занепад стильових форм і поява архітектурних рис іншого стилю. Спорудження основних пам'яток класицизму в Україні припадає на другий етап, коли розбудовували міські ансамблі та нові міста та, крім того, розробляли генеральні плани реконструкції старих міст. Містобудівні плани вирізняла більша раціональність, вводилися геометрично чіткі периметри, прямі та широкі вулиці, геометричний розподіл районів. Змінились способи будівництва - класицизм на початку XIX ст. в У країні досяг найповнішого виразу. У стильовому вирішенні архітектури великого значення набула творчість російського архітектора, одного із засновників російського класицизму І. Старова (1744-1808 ). Під час спорудження будівель звертались до архітектури минулого: від античності, через Середньовіччя (неоготика, неороманіка) - до ренесансу і бароко, часто не розуміючи історичних умов виникнення запозичених форм. Звертались і до візантійських та готичних стильових забарвлень. Відповідно архітектура цього часу мала складну стилістику, в якій перепліталися класичні форми історичних епох, що зумовило безсистемне змішування різних стилів - наслідування художньо-архітектурних форм із мистецтва минулого, або так званий еклектизм (вибираючий). Еклектиці властивий був процес «розумного вибору» того або іншого стилю. Такий стильовий підхід позитивно вплинув на естетичне піднесення міст, архітектурні художньо-стильові та образні пошуки. Такі споруди прикрашали міста. Популярним стає модерн, який дещо протиставлено історизму й еклектиці. Велика увага приділялась опрацюванню функціональних питань, використанню нового будівельного матеріалу - залізобетону, металу, скла, кераміки. Відбулося створення системи конструктивних і художніх ознак нового архітектурного стилю, прагнення загального оновлення мистецтва, відмова від ордерної системи і будь-яких форм минулого.

Стиль модерн склався в умовах швидкого розвитку індустріального суспільства і піднесення національної свідомості. Розрізняють три різновиди стилю: чистий модерн, стилізаторський, раціоналістичний (у раціоналістичному закладені риси майбутнього функціоналістичного конструктивізму). У модернізмі відбувалися важливі процеси осмислення нових художніх ідей, пошуку форм. Копіювалися природні форми, передусім рослинні з підкресленням їхньої динаміки - це в'юнкі лінії, лілеї, очерет, цикламен, іриси. Орнамент був основним виразним засобом - криволінійний, пронизаний експресивним ритмом, переплетення, лінія якого несла духовно-емоційний і символічний зміст. Декор вільно компонувався на площинах, часто асиметрично. У конструктивних засадах нової архітектурної системи асиметрія визначала її виразну сутність.

Український авангард

Український образотворчий авангард був, безперечно, важливою ланкою в процесі з’єднання української й європейської культур. За ним стояла життєва сила селянського мистецтва, невигадлива іронія людської витівки, глибинно-філософське осмислення давньоукраїнської ікони. З народних джерел постав супрематизм К. Малевича. Його живописні композиції, де на білому тлі кружляють в злагодженому ритмі прості геометричні фігури, немовби наслідують космічно-планетарний лад. Вони не мають ні верху, ані низу, оскільки не підкорюється закону тяжіння простір Всесвіту. Але в них відчувається уподібнення до традиційно-українського розпису білого тла хатньої печі або стіни чітко окресленим орнаментом. Проте традиційна космогонія народної орнаментики, яка моделює світовий розквіт, гармонію і спокій буття, розмірені ритми життя, у Малевича збурена шаленими вітрами карколомного новітнього часу. Таким чином, українська культура 1890—1910-х pp. відкриває нові обрії художньої свідомості, розвивається під знаком подолання народницького позитивізму й нормативності, перенесення акцентів з об'єктивних реалій навколишнього середовища на внутрішній світ людини, ідеально-духовний світ її буття. Перед нею розгортаються спокусливі, але й небезпечні можливості моделювання нематеріальної, неявної сутності існування, створення нової екзистенціальної міфології. Цілісність цього періоду грунтується на ідеї національного й соціального відродження на засадах культуротворення.