Первісне мистецтво на території України. «Кам’яна могила».

Пе́рвісне мисте́цтво— мистецтво, що склалося в умовах первіснообщинного суспільства в процесі трудової діяльності людини. Виникло близько 30 тис. років тому, за доби пізнього палеоліту. В цей час відбувається освоєння форми, кольору, лінії.

Від епохи палеоліту залишилися наскальні зображення, малюнки на стінах і скелях печер. Зображували на них переважно тварин, на яких полювали. У глибинах підземних галерей і гротів — це контурні зображення голів звірів на вапнякових плитах або людська рука, обведена фарбою.
 В Україні первісне мистецтво представлене визначними пам'ятками різних етапів його розвитку: пізній палеоліт — знахідками з Мізинської стоянки; неоліт та енеоліт - розписами на плитах з Кам'яної могили поблизу Мелітополя, що стали справжнім досягненням образотворчого мистецтва епохи неоліту.
Кам'яна Могила, що височить у приазовському степу поблизу Мелітополя, феноменальна сама-собою з чисто геологічної точки зору. Вона давніша й за Стоунгендж, і за піраміди Єгипту. Тому й була «меккою» тодішніх жерців з усіх усюд: протягом тисячоліть вони залишали в святилищі красномовні знаки своєї діяльності. Закономірно, що від найдавніших часів вона була об'єктом поклоніння вірників різних релігій і конфесій завжди Кам'яна Могила виконувала функцію «світової гори», як Олімп у Древній Греції. Це своєрідна модель Всесвіту, що віддзеркалювала сутність космічного ладу. Тут — вхід у нижній світ, у потойбіччя. З другого боку, Кам'яна Могила — це поселення й оригінальний храм. Роль храму, що поєднував і об'єднував три світи — небесний, земний і підземний, — вона виконувала протягом багатьох тисячоліть.
Сучасна археологічна наука розглядає Кам’яну Могилу як унікальну і найвидатнішу пам’ятку первісного образотворчого мистецтва в Україні. Стародавні люди, здійснюючи тут певні ритуали, лишали на стінах і стелях печер та гротів малюнки. Їх аналіз дає змогу окреслити головні віхи функціонування кам’яномогильських святилищ.
 Пошукам найдавнішого археологічного пласту особливу увагу приділив археолог В. Даниленко. Він виявив зображення тварин, на яких полювали мисливці кам’яного віку — мамонтів, бізонів, носорогів та інших травоїдних і хижих звірів. Крім наскельних зображень, дослідник виявив численні гравіровані плитки та рибоподібні заокруглені камені-чуринги. Поверхня більшості з них теж вкрита гравірованими малюнками. Особливу увагу привертають зображення тварин та жінки-матері ( XII-VII тис. до н.е.)

17. Мистецтво скіфів. Скіфський звіриний стиль.
Скі́фське мисте́цтво— мистецтво, розвинене союзом народів під збірною назвою скіфів.
Основною рисою скіфського мистецтва в Північному Причорномор'ї було поєднання східних елементів з класичними грецькими, які сюди йшли з грецької метрополії і місцевих грецьких колоній. Його центром можна вважати столицю Боспорського царства Пантікапей. Основна риса скіфського мистецтва — звірина символіка. Тварини зображені реально, але водночас стилізовані згідно з законами орнаментальності та декоративності. До скіфської звіриної символіки належать зображення оленів з жертовно підігнутими ногами і багатими орнаментальними рогами, леви, пантери, коні й інші свійські тварини, птахи, фантастичні ґрифони та сирени. Окрему ділянку творило зображення людини — її обличчя, цілої постаті чи багатофігурних композицій. На численних вазах, кубках, сагайдаках, гребенях тощо зображено щоденне життя скіфів: воєнні епізоди, хліборобська та пастуша праця (приручення коней і доїння овець, шиття шкіри тощо), а також мотиви з грецької міфології й історії. Часто скіфська звірина символіка поєднується в одному творі з грецькими геометричними орнаментами або грецькими пальметами і квітками. Найкращі твори скіфського мистецтва знайдено в розкопаних т. зв. царських могилах півдня України й Кубані. Ще 1763 року О.Мельґунов розкопав Литу Могилу біля Єлисаветграду; систематичні розкопи почалися в 1830-х pp. (Куль-Оба біля Керчі). Інші могили і городища, в яких виявлено багаті твори скіфського мистецтва в Україні: Гайманова, Мелітопільська, Солоха, Товста, Чортомлик; на Кубані: Велика Близниця, Келермес, Костромська. Від 4 століття до Хр. Північне Причорномор'я почало відходити від грецьких традицій під тиском сарматських та інших іранських племен, які з 3 ст. почали витісняти скіфів з півдня України. Нове скіфське мистецтво виявилося в Криму, куди частково перейшли скіфи. Між будівлями їхньої нової столиці Неаполя Скіфського був мавзолей для знатних скіфів, яких поховано разом з їх кіньми. Скіфська кераміка зроблена без допомоги гончарного круга, хоч у сусідніх зі скіфами грецьких колоніях круг широко застосовувався. Скіфський посуд плоскодонний і різноманітний за формою. Значного поширення набули скіфські бронзові казани висотою до метра, що мали довгу й тонку ніжку та дві вертикальні ручки.

18. Архітектура і мистецтво трипільців.
Найбільше прикметною групою знахідок у трипільців була орнаментальна кераміка. Так її виріб, як і стиль прикрас, були на дуже високому рівні. Вони виробляли два роди посуд: столовий і припасовий (тобто на харчеві припаси). Столовий був багато прикрашений мальованою орнаментикою. Цей орнамент накладався двома способами: розмалюванням і заглибленим рисунком (тобто жолобкований або ритий орнамент). Розпис робили трипільці чорним або червоним, білим і червоно-брунат-ними кольорами. На малюнках були овалі й півовалі із зображенням сонця, води. Були теж фіґурки із зображенням свійських тварин. Окрему групу творять передовсім жіночі фігурки, пов’язані з культом родючості і шануванням духів предків. Отже мали вони культове призначення. З початком II тисячоліття до Хр. в трипільській культурі спостерігаємо великі зміни: поряд з бідними, нічим незамітними могилами, подибуємо могильні кургани, перекриті кам’яними плитами інкоми із зображенням людей і тварин. Це доказує про маєткові різниці міх похованими. Прикладом цього є могильники в Софіївці на півночі і в Усатові б. Одеси на півдні (т.зв. усатівська культура). Широко використовувався камінь в архітектурі і в поховальних спорудах. Спостерігаємо це навіть ще в епоху міді в степовому Причорномор’ї. Бачимо там цілі комплекси з вигравіруваними на камені рисунками коней і інших тварин, якими були вкриті стіни печер (як от в т.зв. кам’яній могилі б. Мелітополя). і вони є дуже цікавими мистецькими пам’ятками Причорномор’я.

19. Архітектура Київської Русі. Візантійський стиль.

Історія розвитку давньоруського архітектурного мистецтва бере початок з кінця X ст. Уже тоді в Київській Русі існували багаті традиції дерев'яного зодчества, які пізніше позначилися на кам'яній архітектурі, зокрема храмових споруд. І хоча спочатку вплив візантійського мистецтва був дуже відчутний, згодом у давньоруській архітектурі проявився власний стиль. Тож можна зробити висновок, що майстри Київської Русі не копіювали традиції Візантії, а створювали на їх основі свою оригінальну художню мову. Зразками архітектури, в якій найбільше простежується візантійський вплив, були Десятинна церква в Києві і Спасо-Преображенський собор у Чернігові. Десятинна церква (церква Богородиці) була зведена в епоху князювання Володимира Великого і вважається першою кам'яною спорудою Київської Русі. То була одна з найгарніших архітектурних споруд свого часу, адже до її будівництва долучали кращих майстрів Візантії. На превеликий жаль, будівля храму була знищена 1240 року ордами хана Батия. Її відновлення у різні часи ініціювали українські митрополити Петро Могила та Євген Болхвитинов. Проте давньоруська церква так і не відродилася. Нині на місці її розташування ведуться археологічні розкопки.Близьким до архітектурного рішення Десятинної церкви став Спасо-Преображенський собор,що зведений 1036 року у Чернігові і чудово зберігся до нашого часу. Цей храм — перший приклад того, що давньоруські майстри прагнули до створення власного стилю. У деяких елементах собору помітні прийоми, не характерні для візантійського зодчества, але типові саме для давньоруської архітектури. Будівля храму містить ознаки, притаманні й романському стилю, що свідчить про знайомство зодчих із культурними традиціями заходу. Перлиною давньоруського архітектурного мистецтва є Київський Софіївський собор, зведений грецькими майстрами під час правління князя ярослава Мудрого за зразком Софіївського храму Константинополя. згадка про Софію Київську зустрічається у найціннішому літописі Київської Русі — "Повісті минулих літ". У будівництві собору були використані досягнення візантійського мистецтва, проте в архітектурі цього п'ятинефного храму вже простежувались своєрідні національні риси. На відміну від візантійських соборів, він був увінчаний тринадцятьма куполами, містив дві галереї. Композиційне рішення Софії Київської зіграло велику роль у формуванні національних рис української, російської та білоруської архітектур. В результаті реставрувань і перебудов, проведених протягом XVІІ—XVІІІ ст., первинний вигляд будівлі собору не зберігся. Первісне архітектурне рішення Софії Київської мало свою символіку. центральний високий купол храму символізував Христа — Голову церкви. дванадцять менших куполів собору асоціювались з апостолами, четверо з яких — євангелісти лука, Іоанн, Матфей та Марк, що сприяли розповсюдженню християнства по всіх сторонах світу. Наступний етап зодчества Київської Русі відзначений другою половиною XІ — першою половиною XІІ ст., коли архітектура набуває більшої самобутності. Виділяються навіть окремі школи: київська, переяславська, галицька. Зодчі перейшли на місцеві будівельні матеріали й розробили нові технологічні прийоми, відмінні від візантійських. Архітектурі цього періоду притаманні й риси романського стилю, що проявляється в зовнішньому оформленні будівель. Свято-Успенський собор Києво-Печерської Лаври, зведений протягом 1073—1078 років — являє особливості київської давньоруської архітектурної школи. У ньому вже були відсутні башти і галереї, вінчала будівлю лише одна глава. Популярність архітектурної форми Свято-Успенського собору дуже велика — його пропорції стали канонічними для багатьох наступних храмів Київської Русі. Проте сама будівля собору не збереглася до наших часів: у XVІІ ст. храм було перебудовано, а під час Другої світової війни — зруйновано. Стиль архітектури Чернігівської школи XІІ ст. втілений в Бори-соглебському соборі. Про це свідчать багаті різьблення в декорі фасадів, де мотиви романського стилю перегукуються зі слов'янськими. іще однією характерною ознакою давньоруської архітектури Чернігівщини є обмазання цегляних стін будівель білим вапном. Самобутність архітектури галицької школи представляє церква святого Пантелеймона— єдиний зразок давньоруського галицького зодчества. Учені припускають, що за часів Київської Русі тут був укріплений форпост княжого міста — імовірно, монастир. На цій території і була побудована хрестоподібна церква зі зразками білокам'яної різьби. Із первинної споруди церкви святого Пантелеймона до нашого часу збереглись лише стіни, адже протягом віків храм кілька разів перебудовувався. Пізній стильовий етап давньоруського зодчества розпочався наприкінці XІІ ст.Він визначився відходом від хрестово-купольної системи за рахунок додавання архітектурних елементів під центральною частиною будівлі. П'ятницька церква в Чернігові — унікальний витвір майстрів останнього періоду давньоруської архітектури. Сучасний вид храму — реконструкція його первинного вигляду. Головна особливість будови — оригінальне рішення переходу від прямокутної основи до барабану за допомогою трисходових арок — закомар.