Архітектура та видатні архітектори доби українського бароко.

В українській архітектурі стиль бароко поширюється з II половини XVII ст. і досягає свого розквіту у XVIII ст., набираючи яскраво виражених національних рис. Нові форми української архітектури виникли на основі давніх і багатих традицій народної дерев'яної і давньоруської архітектури, увібравши багатовікове багатство українського зодчества. Архітектура українського бароко - це концентрований матеріальний вияв "психічного стану", того гармонійного світогляду, на який здатна нація у часи високого духовного злету, а той злет невід'ємний від усвідомлення особистої і національної свободи.Хрещаті дерев'яні храми - типове явище в народному будівництві. До трибанних церков із тридільним заложениям належать Покровський собор у Харкові (1680), дві церкви Києво-Печерської лаври, собор у Ромнах та Сумах. Розвинені барокові форми втілились у спорудах Києво-Печерської лаври - церквах Усіх Святих (1696-1698) та Хрестовоздвиженської, соборі Св. Георгія Видубицького монастиря (1672-1674), Преображенської церкви в Прилуках (1716), соборі в Ніжині тощо. У першій половині XVII ст. в Україні виділилося два архітектурних центри, що розвивали традиції мурованого зодчества з яскраво вираженими національними рисами: Київ та Чигирин. їхній вплив відбився на архітектурних спорудах усього Лівобережжя та Слободянщини. До таких будов належать Троїцька церква в Чернігові (1679), Михайлівський собор (1690-1694) та Братська церква Києво-Могилянскої академії (1695), собор Мгарського монастиря біля Лубен (1682), Михайлівська церква Видубицького монастиря, будинок полкової канцелярії в Чернігові (будинок Я. Лизогуба), Переяславський колегіум, митрополичий будинок Софії Київської та Київської академії, будинок Малоросійської колегії в Глухові. Найбільшого розквіту українське бароко набуло за часів гетьмана Івана Степановича Мазепи. Саме тоді в архітектурі сформувалося мазепинське бароко- новий тип церкви, архітектура якої виражає ідею української державності. Притаманні йому риси: монументальність, велич і сила. Фронтони, колони, пілястри та інші елементи європейської архітектури якщо не протиставляють його традиціям дерев'яної народної архітектури, то все ж таки віддаляють від них на певну відстань. Це вже не народно-козачий, а гетьманський храм, просякнутий пафосом утвердження нової державності, духом сильної авторитарної влади. Заходами I. Мазепи було закінчено спорудження Спаської церкви Мгарського монастиря біля Лубен на Полтавщині та п'ятибанної церкви Всіх Святих у Києво-Печерській лаврі - справжньої перлини серед усіх п'ятибанних церков українського бароко. Завдяки І. Мазепі та митрополитові В. Ясинському барокового оформлення набули київський Софійський собор, перебудований у 1685-1707 pp., Успенська церква Києво-Печерської лаври та Михайлівська церква Видубицького монастиря. Стиль бароко в українському малярстві позначений національною індивідуальністю. Тематично живопис залишався релігійним, однак основним змістом його стають гуманістичні ідеї, активніше розвиваються форми монументального настінного розпису, станкового іконопису, портрета. Центром малярства епохи бароко було м. Жовква (нині м. Нестеров на Львівщині). Там згуртувалася плеяда видатних малярів, які поширювали свою діяльність від Покуття до Волині та Дніпра. Серед них найвідомішими були художники Ю. Шимонович, І. Туткович, М. Альтомонте. У художній школі Київської академії працювали художники І. Щирський, Д. Галятовський, Г. Левицький, Л. Тарасевич, І. Мигура та ін. У гравюрі, як і малярстві, в центрі уваги стояла жива людина з її пристрастями та мріями, зображувались архітектурні деталі, що втілювалися в практику того часу, в ілюстраціях до книг виражалась ідея твору. Барокове граверне мистецтво важко уявити без супровідних надписів, епітафій, монограм, іноді навіть цілих віршованих чи прозових текстів.

Архітектура, живопис, пластичні мистецтва ХІХ століття.

Розвиток капіталізму в Україні спричинив потребу в будівництві нових

архітектурних споруд — заводських корпусів, банків, бірж, готелів,

навчальних закладів, театрів і музеїв. У цей період у містобудуванні

змішуються різноманітні стилі відповідно до фінансових можливостей і відповідно до фінансових можливостей і смаків замовників, що призвело до еклектизму(поєднання органічно несумісних елементів). Водночас архітектори спромоглися створити в українських містах низку чудових споруд. Так, у 70-х рр. XIX ст. в Києві на Думській площі споруджено будинок міської думи (О. Шілле). За проектом О. Беретті збудовано корпуси Політехнічного інституту, пансіон Левашової (тепер Президія НАН України). За спільним архітектурним задумом І. Штрома та О. Беретті здійснено будівництво Володимирського собору. У Львові з'явилися прекрасні споруди Політехнічного інституту (Ю. Захаревич), оперного театру (3. Горголевський) та ін. Образотворче мистецтво цього періоду розвивалося в реалістичному напрямі. На творчість тогочасних українських художників Російської імперії вплинула діяльність створеного 1870 року в Петербурзі Товариства пересувних художніх виставок. Підтримавши ідеї І. Шишкіна, В. Перова, І.Рєпіна, В. Васнецова, українські художники досягли помітних успіхів. Інтенсивно розвивався побутовий живопис. У своїх картинах українські митці зображували реальну дійсність, простих людей, борців за свободу України. Серед них — С. Васильківський («Козача левада», «Весна на Україні», «Козак у дорозі», «Ярмарок у Полтаві», «Біля корчми»), М. Пимоненко («Проводи рекрутів», «Сінокіс», «Свати»), К. Костанді («Влюди», «Рання весна») та ін.