Лексика сучасної української мови з погляду її походження.

Лексика сучасної української мови формувалась протягом багатьох століть, постійно напрацьовуючи свій словник і вдосконалюючи всі свої компоненти, тому в ній можна виділити своєрідні пласти, що увійшли до її складу на різних етапах розвитку мови. Це й питома українська лексика, яка включає всі слова, успадковані від індоєвропейського лексичного фонду, і слова, що виникли в праслов’янській (спільнослов’янській) та староукраїнській мовах, а також весь лексичний фонд, створений на власне українському ґрунті», це й іншомовні запозичення, які засвоювалися українською мовою протягом усього історичного розвитку.

Найглибший, найдавніший шар корінної української лексики — це слова із індоєвропейського лексичного фонду, які перейшли і закріпилися у лексиці слов’янських мов, у той же час існуючи і в інших індоєвропейських мовах, що не належать до слов’янської групи.

Наявність цієї категорії слів у лексичному запасі української мови споріднює її з лексикою інших індоєвропейських мов, що говорить на користь існування індоєвропейської мовної спільності.

Слова з праслов’янського (спільнослов’янського) періоду відомі якщо не в усіх, то в багатьох слов’янських мовах, але мають дещо відмінне фонетичне оформлення.

Починаючи з ХІ-ХІ І ст., на території сучасної України формується українська народність, яка напрацьовує свою власне українську лексику.

Старослов’янізми — це слова, запозичені східними слов’янами із старослов’янської мови, яка сформувалась у IX ст. на основі македонських говорів староболгарської мови. Ця мова прийшла головним чином через церковно-релігійну літературу.

Мовностилістичні особливості наукових текстів.

Науковий текст – текст написаний у науковому стилі.

Основні ознаки:

• ясність (понятійність) і предметність тлумачень,

• логічна послідовність і довідність викладу,

• узагальненість понять і явищ,

• об'єктивний аналіз,

• точність і лаконічність висловлювань,

• аргументація й переконливість тверджень,

• однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень,

• докладні висновки.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і окреслені:

• значною кількістю наукової термінології,

• наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, мап, систем математичних, фізичних, хімічних та інших знаків і позначок,

• оперуванням абстрактними, переважно чужомовними словами,

• уживанням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполук,

• залучуванням цитат і посилань на першоджерела,

• здебільшого відсутністю авторської індивідуальної манери й емоційно-експресивної лексики,

• наявністю виразної композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації),

• наявністю дієслівних форм, зазвичай безособових, узагальнених чи неозначених, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові й дієприкметникові звороти, які додатково окреслюють дії, предмети та явища,

• специфічною монологічністю текстів,

• переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів

Вживання частин мови в науковому стилі мовлення є суворо нормативними. У науковій мові більшою мірою переважають іменники, дієслова, прикметники і меншою мірою займенники та частки.

Для синтаксису наукового мовлення є характерним:

• сполучниковий зв'язок;

• складні конструкції;

• двоскладні речення з простим дієслівним присудком: Студент урахував зауваження наукового керівника...;

• простий дієслівний присудок, виражений дієсловом активного стану у формі 3-ї особи однини чи множини теперішнього,минулого чи майбутнього часу.

• безособові речення із присудком, вираженим дієслівною формою на -но, -то та об'єктом - прямим додатком у формі іменника у знахідному відмінку без прийменника;

Види і форми перекладу.

Переклад –Процес відтворення письмового тексту чи усного вислову засобами іншої мови, Результат цього процесу

Процес перекладання охоплює наступні етапи:

• Зорове чи слухове сприймання інформації чужою мовою, усвідомлення її змісту.

• Аналіз інформації і синтез рідною мовою.

• Відтворення змісту рідною мовою.

Види перекладу:

• За формою переклад буває усний і письмовий (усний може бути послідовним або синхронним).

• За способом перекладу розрізняють буквальний і адекватний.

Буквальний також називають дослівним, у ньому можуть збігатися порядок слів та граматичні конструкції, невластиві мові, якою перекладають.

Адекватний точно передає зміст оригіналу, його стиль, і відповідає усім нормам літературної мови.

• За змістом виділяють:

Суспільно-політичний – усне чи письмове відтворення засобами іншої мови суспільно-політичних матеріалів.

Художній – переклад творів худ. літератури.

Науково-технічний – використовують для обміну науково-технічною інформацією між людьми, які спілкуються різними мовами.

Реферативний переклад :

• Письмовий переклад заздалегідь відібраних частин оригіналу, що складають зв’язний текст.

• Виклад основних положень змісту оригіналу, що супроводжуються висновками й оцінюванням.

Зазвичай у 10-15 разів коротший за оригінал.

Анотаційний переклад – стисла характеристика оригіналу, що є переліком основних питань, іноді містить критичну оцінку. Дає фахівцеві уявлення про характер оригіналу, про його структуру, про призначення, актуальність оригіналу, обґрунтованість висновків. Не може перевищувати 500 друк. знаків.

Автоматизований (комп’ютерний) переклад. Комп’ютер під час перекладання працює на різних мовних рівнях: розпізнає графічні образи, робить морф. аналіз, перекладає слова і словосполучення, аналізує синтаксис тексту, проводить семантичні перетворення. Сучасні програми комп’ютерного перекладу можна з успіхом використовувати, проте перекладений текст слід перевірити.