Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Вербальні та невербальні засоби комунікації наукового етикету.




Основою поділу професійного спілкування на види є ступінь участі у ньому мови. За цією ознакою професійне спілкування поділяють на вербальне і невербальне.

Вербальнеспілкування – це усне, словесне спілкування, учасники якого обмінюються висловлюваннями щодо предмета спілкування.Залежно від позицій учасників комунікативного процесу вербальне спілкування поділяють на пряме і непряме.Пряме вербальне спілкування здійснюється шляхом усного контакту між учасниками спілкування. Форми прямого вербального спілкування: індивідуальне та групове.

Непряме вербальне спілкування полягає у відсутності безпосереднього контакту між учасниками.

Форми непрямого вербального спілкування:

– письмова (інформація передається від відправника до реципієнта у формі відповідного документа, в якому зафіксовані атрибути ділових контактів);

– використання технічних засобів.

Невербальне спілкування супроводжує й доповнює мову, відображаючи зміст висловленого або сприйнятого. Інформація передається невербальними засобами, які сприймаються різними сенсорними системами: зором, слухом, тактильними відчуттями тощо.

У невербальному професійному спілкуванні кінетичні засоби (“мова тіла”) є найуживанішими. Найчастіше жести засвідчують такі психологічні стани учасників спілкування, як відкритість, підозра й потаємність, заперечення, сумнів, готовність, довіра, незадоволення тощо.

У міжособистісних відносинах у професійному спілкуванні характерними є такі форми невербальної передачі інформації, як жести з окулярами (можуть свідчити про різноманітні емоційні стани і наміри співрозмовника), почісування підборіддя (свідчить про роздумування, оцінювання), машинальне малювання на папері (свідчить про зниження інтересу до розмови), міцно зчеплені руки (символізують підозру й недовіру), “порожній погляд” (застиглість, нерухомість очей співрозмовника свідчать про нудьгу, байдужість), постукування по столу, клацання затискачем ковпачка авторучки тощо (жести виражають стурбованість співрозмовника), прикладання рук до грудей (жест відображає чесність і відкритість) та ін.

Неувага до невербальних засобів у професійному спілкуванні може дезорієнтувати співрозмовника, якщо неправильно сприймати його міміку, жести, поведінку у типових ситуаціях.

Слухання відіграє провідну роль у комунікації. Воно допомагає сегментувати інформацію в процесі детальних обговорень, доповідей, лекцій, бесід, що пов’язані з академічною і професійною сферами. А також формувати навички розрізняти експресивні стилі: високий, середній, низький, в усному приватному і офіційному спілкуванні.

Тематичні усні навчально-наукові презентації.

 

Презентація – спеціально організоване спілкування з аудиторією, мета якого переконати або спонукати її до певних дій. Презентації здійснюють через три канал: вербальний, вокальний, невербальний.

Структурні компоненти презентації:

Експозиція – встановлення контакту з аудиторією, створення атмосфери доброзичливості, утримання уваги та спонукання інтересу до теми презентації. Вона має бути коротка, захоплива, оригінальна.

Вступ, якому відводиться 5-10% від перебігу всієї презентації, можна умовно переділити на 2 блоки: початок і вступ. Завдання – встановлення (якщо не вдалося під час експозиції) чи закріплення контакту з аудиторією, виклад лаконічних зауважень стосовно теми презентації.

Основна частина– серцевина вступу, плануючи яку доцільно виокремити ключові положення, переходи-зв’язки. Будь-яке велике повідомлення для того, щоб бути засвоєним, повинно містити один, іноді 2 і зрідка три пункти (ключові тези). Це дозволяє логічно структурувати матеріал, аби він був зручним для сприймання.

Резюме – підсумовує сказане, ущільнює зміст і свідчить про те, що презентація наближається до завершення.

Висновок– вихід з контакту, завершення спілкування. Це не тільки висловлення подяки за увагу, а ще одна фінальна спроба переконати аудиторію, тобто досягти мети презентації. Висновок має бути виразним, коротким і обов’язково оптимістично-мажорним.

 

Навчальні презентації призначені для допомоги викладачу забезпечити зручне і наочне подання навчального матеріалу.

План презентації:

• Мета і завдання презентації.

• Тема і предмет презентації.

• Аудиторія, на яку спрямована презентація.

• Початок і тривалість виступу.

• Місце проведення презентації.

Навчальні презентації поділяються на такі види:

• презентації-семінари;

• презентації для самоосвіти;

• презентації-порадники;

• презентації для клієнтів корпорацій.

У навчальних презентаціях можуть використовуватись всі види презентацій.

Складні випадки слововживання.

Стилістичні засоби лексикології можна розподілити за використанням їх у різних функціональних стилях. Стилістична грамотність передбачає насамперед правильне й доречне вживання слів – відповідно до їхнього значення й емоційно-стилістичного забарвлення. Усі слова, що вживаються в мові , становлять її словниковий склад. Або лексику. Слова. Якими користуються всі, називаються загальновживаними. Вони вживаються в усіх стилях мовлення, всім зрозумілі й означають звичні для всіх поняття.

Професіоналізмами називаються слова, що побутують тільки в мові людей певної професії.

Слова, які щойно з’явилися в мові, називаються неологізмами. Вони поділяються на дві підгрупи:

1. Слова, що позначають нові предмети і явища в науці, техніці, суспільно-політичному житті й побуті;

2. Нові слова, які характеризують як нові, так і вже відомі предмети, явища, дії, стани в образно-емоційному плані.

Архаїзмами(застарілими словами) називають слова, які вийшли із загального вжитку. Вони вживаються в творах на історичну тему, а також для надання мові урочистості або, навпаки, іронічного звучання.

Слова, що вживаються в певній місцевості, називаються діалектизмами. Вони використовуються в художніх творах для передачі місцевого колориту.

Загальновживана лексика(широкого вжитку):

1. Речі побуту, повсякденного життя.

2. Явища природи, почуття, дії тощо

3. Процеси трудової, суспільної діяльності людей.

4. Морально-етичні поняття.

Спеціальна лексика(обмеженого вжитку):

1. Діалектизми(вживаються жителями певної місцевості).Напр: газда, легінь.

2. Терміни, професіоналізми (вживаються людьми певних професій). Напр: параграф, молекула

3. Офіційно-ділова лексика(мова ділових паперів) Напр:акт, наказ, план

4. Жаргонізми (вживаються представниками певних соціальних груп).Напр: шпора, пара.

5. Арготизми (вживаються представниками кримінального класу). Напр: хаза, малина

За вживанням слова поділяються на: загальновживані та стилістично забарвлені.

До стилістично забарвлених належать: книжкова лексика (суспільно-політична, наукова і офіційно-ділова лексики) та розмовна лексика.

Багаторічне русифікація і використання суржику в спілкуванні українців привело до широкого розповсюдження в мові невластивих для української граматики і форм. Тут представлені помилки, що часто зустрічаються, поряд з правильними словами і фразами










Последнее изменение этой страницы: 2018-04-12; просмотров: 237.

stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда...