Загальні вимоги до оформлення та особливості мови ділових паперів.

Для виготовлення службових документів встановлено два формати паперу – А4 (210×297 мм) та А5 (148×210 мм). Усі реквізити документа розміщують у межах робочої площі сторінки, тобто площі уніфікованої форми чи бланка документа, яка призначена для заповнення основними реквізитами. З країв сторінки залишають вільне незаповнене місце – поля документа. Вони призначені для закріплення документа в технічних засобах зберігання, а також для нанесення спеціальних позначок і зображень.

Реквізити на сторінці документа розміщують паралельно короткій стороні аркуша. У документах, що виготовляються на аркушах формату А4 і змістова частина яких має вигляд табличних форм, допускають розміщення основних реквізитів паралельно довгій стороні.

Документи оформляють переважно з одного боку аркуша.

Не завжди документ можна розмістити на одній сторінці. Якщо документ займає більше, ніж одну сторінку, то слід пам’ятати:

• на наступну сторінку не можна переносити лише підпис. Обов’язково має бути не менше двох рядків тексту;

• лише перша сторінка документа оформляється на бланку. Друга і наступні сторінки – чисті аркуші паперу такого ж розміру і якості;

• не бажано відривати один рядок від абзацу чи слово від речення і переносити його на наступну сторінку або залишати на попередній.

Нумерація сторінок. У документах, оформлених на двох і більше аркушах паперу, сторінки нумерують. При нумерації слід керуватися такими основними правилами:

• нумерація починається з другої сторінки;

• номери проставляють посередині верхнього поля аркуша арабськими цифрами без будь-яких пунктирних знаків та слова „сторінка”;

• якщо текст оформляють з обох боків аркуша, то номери сторінок ставлять вгорі скраю: парні – зліва, непарні – справа.

Рубрикація тексту. Використовують різні види рубрикації. Найпростішим із них є поділ на абзаци. Можливе використання традиційної і нової системи рубрикації. Традиційна рубрикація базується на використанні римських (для розділів) та арабських (для параграфів) цифр. Однотипні засоби рубрикації застосовують до однорідних частин. Нова система рубрикації ґрунтується на використанні лише арабських цифр. Номер кожної частини охоплює всі номери відповідних частин вищих ступенів поділу.

Мовні засоби документів мають відповідати таким основним засад

1.Об'єктивність.2. Стандартність.3. Логічна послідовність.4. Ясність викладу, точність опису.5. Свобода від суперечностей.6. Переконливість.7. Лаконічність.8. Повнота інформації.

Жанри та види публічних виступів.

Залежно від змісту, призначення, способу проголошення й обставин спілкування виділяють такі жанри усного публічного монологічного мовлення: доповідь, промова, виступ, повідомлення.

Доповідь– це один із найпоширеніших форм публічного мовлення. Доповідь може бути політичною, діловою, звітною, науковою.

Політична доповідь– виголошується здебільшого керівниками держави. Вона є поширеною формою донесення та роз’яснення суспільству питань внутрішньої і зовнішньої політики країни.

Ділова доповідь–– виклад інформації і шляхів розв’язання різних окремих практичних питань життя і діяльності певного колективу, організації.

Наукова доповідь – узагальнює наукову інформацію, досягнення, відкриття чи результати наукових досліджень.

Промова – публічний виступ, присвячений злободенній, суспільно значущій темі. Загальна мета може полягати в тому, щоб розважити, інформувати, надихнути, переконати, закликати до дії. Розрізняють промови розважальні, інформаційні, агітаційні, вітальні.

Виступ –  це короткотривале усне мовлення з приводу одного чи кількох питань (на зборах, нарадах, ділових засіданнях, конференціях, сесіях, відкритих слуханнях, семінарах тощо). Поширеним є виступ за доповіддю (дебати). У такому виступі орієнтовно має бути вступна частина (вказівка на предмет обговорення), основна частина (виклад власних поглядів на певне питання), висновки (пропозиції, оцінка роботи).

Повідомлення – „ невелика доповідь на якусь тему ”. Якщо тема широка, пишуть доповідь, вузька – повідомлення.

Явище полісемії в діловому мовленні.

Багатозначність (полісемія) - це наявність в одного слова двох або більшої кількості значень. Найбільший вияв можливості полісемії знаходять у художньому та публіцистичному стилях. Є кілька способів стилістичного використання багатозначності слова:

· уживання того самого слова водному контексті у двох чи в кількох значеннях (Газета "Сільські вісті" звернулась до парламенту з проханням затвердити закон про тимчасові слідчі комісії у новій редакції. Депутати погодились, пошук нової редакції для газети триває (ПІК. - 2001. - №1)

· використання в тому самому контексті слова в його вужчому й ширшому значеннях (Гумор? Це від лукавого... (Андрій Крижанівський);

· зведення в одному контексті вільного та фразеологічно зв'язаного значень (Уряд прийняв програму захисту соціально вразливих громадян. Соціально вразливі громадяни приємно вражені (ПІК. - 2001. - №1)

· поєднання в одному контексті двох фразеологічно зв'язаних значень (Парламент закликав Президента піти у відставку. У відповідь Президент закликав парламент піти значно далі. Дискусія триває (ПІК. - 2001, - № 1).

Своєрідним різновидом запозичень в українській мові є кальки.

Калька– це слово або вираз, скопійовані засобами української мови з іншої мови, тобто значуща частина оригіналу буквально перекладена і займає в перекладі таке ж місце, як і в оригіналі. Калькування є одним із шляхів збагачення словникового складу мови. Однак у багатьох випадках калькування стає причиною порушень мовної норми на лексичному рівні. Питання про використання слів іншомовного походження в українській діловій мові є складним і вирішується неоднозначно. Вживання необхідних запозичених слів не вважають негативним явищем, але надмірне, неправильне їх застосування однозначно оцінюють негативно. Звичайно, безоглядний мовний пуризм, який веде до збіднення лексичного складу, обмеження виражальних засобів мови, не завжди бажаний.