Українське словникарство середини 20 століття

Найважливіша й найкраще впорядкована збірка українського літературного і народного лексичного матеріалу, що відіграла вирішальну роль в стабілізації лексики української літературної мови і досі не втратила свого значення, — чотиритомовий словник. Дещо пізніше почалася праця над термінологічними словниками:правничо-адміністративні німецько-українські,природничі й медичні,географічний,анатомічний,ботанічний,музичний.

Словникарську працю продовжувано по першій світовій війні в Чехо-Словаччині:

По другій світовій війні укр. еміграція видала словники: англ.-укр. і укр.-англ., укр.-англ., морський й хім.

У центр. і сх. Україні з постанням укр. державности словникарські зусилля зосередилися на складанні рос.-укр. практичних словників (вони виходили й на провінції, охоплюючи зокрема ділову лексику) та опрацьовуванні наук. термінології. Поза тим появилося близько 50 рос.-укр. мед., правничих, військ. та ін. спеціальних словників.

Багатство мови і стилістична виразність мовлення в професійній сфері.

Спілкування є необхідною умовою діяльності людини. Від нього залежить психологічний клімат в організації та на підприємстві, їх організаційна і виробнича мобільність, конкурентні позиції на ринку, сприймання і розуміння людьми одне одного. Правильно організоване спілкування забезпечує ефективний обмін інформацією, дає змогу глибше пізнати співрозмовника, спрогнозувати особливості подальшої ділової взаємодії з партнером. Тому спілкування можна охарактеризувати як:

До засобів виразності ділового мовлення відносяться і деякі стилістичні форми. Серед них можна виділити сім.

1. Постановка в ході виступу риторичних запитань .

2. Використання форм діалогу . Постановку риторичних запитань певною мірою можна вважати формою діалогу.

3. Заклик до дій. Звернення вони викликають інтерес до суті висловлювань і пропозицій.

4. Включення образних порівнянь, приказок та інших форм . Воно дозволяє трохи розрядити напружену ділову атмосферу (що цілком припустимо), підсвідомо сконцентрувати увагу слухачів навколо тих чи інших елементів виступу.

5. Використання прикладів . Роль прикладів як стилістичної форми виразності мовлення аналогічна впливу образних порівнянь і приказок.

6. Застосування повторів .

7. Демонстрація зацікавленості і переконаності . Напевно кожен з нас може підтвердити, що загальний настрій виступаючого, його ставлення до того, що він говорить, передається аудиторії.

Виразність мовлення проявляється в процесі спілкування і має наступні характеристики: тембр голосу, манера мови; швидкість мови, гучність голосу ; вимова слів, артикуляція; забарвлення звучання голосу, модуляція мови, ритмічне говоріння.

Голос, манера мови сильно впливають на загальне враження, яке виробляє співрозмовник в процесі спілкування.

У інтонації мови поєднуються мелодія (модальності), тембр, гучність голосу, темп розмови, паузи, інтонаційні та смислові наголоси .

Швидкість мови відповідає пануючому станом темпераменту.

Особливості вимови слів, артикуляції часто створюють враження твердого, певного, чіткого, впевненого або ж неясного, розпливчастого, невпевненого голосу.

Ясна і чітка вимова слів, виразне вимовлення звуків, а також закінчень і частинок (тобто чітка артикуляція) вказують на внутрішню дисципліну, усвідомлену життєву позицію, в той же час можуть бути відображенням нестачі динаміки.

Фразеологія в науковому мовленні.

Фразеологія (від грецького phrasis - вираження, logos - вчення) — розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологізми (грец. phrasis — мовний зворот і logos — слово) — стійкі, цілісні, семантично нерозкладні сполучення слів, що відтворюються в мовленні як готові формули. Їхній зміст завжди інший, ніж семантика поєднаних у них слів: робити з мухи слона — перебільшувати, як сніг на голову — раптово. Вивчає фразеологізми мовознавча наука — фразеологія.

У мовленні фразеологізми використовують з різною метою: для надання висловлюванню образності, емоційності, експресивності; створення відтінку іронії, жарту, насмішки, сарказму тощо; вираження позитивних емоцій або фамільярності; відтворення найтонших аспектів значення, характеристики предмета, явища, ситуації.

Найочевиднішими є лексичні, фразеологічні і гра­матичні стилетвірні особливості наукового стилю.

Лексичні, фразеологічні особливості. У ньому широко використовується наукова лексика:

— слова-терміни з різних галузей знань (лінгвістич­ні, математичні, хімічні, біологічні, суспільно-полі­тичні та ін.): фонетика, асиміляція звуків; синус, мно­ження; атом, молекула; береза, листя; ідея, матеріа­лізм та ін.;

— загальнонаукові терміни: аналіз, синтез, аналі­зувати’ синтезувати, дослідження, індукція, дедукція, систематизація, класифікація та ін.

Слова, як правило, вживаються в прямому значенні, вкрай обмежено використовуються фразеологізми. Цим пояснюється іменний характер наукового мовлення, що оперує поняттями, кожне з яких здебільшого вира­жається іменником або сполученням слів із синтаксич­но незалежним іменником у ньому.