Жанри наукових і навчально-наукових досліджень.

Наукові знання можуть бути виражені в текстах таких жанрів: анотація, відгук, реферат, курсова та дипломна робота, стаття, дисертація, монографія, підручник тощо. До основних видів оброблення науково-технічної інформації у вищих навчальних закладах належать план, тези, конспект, реферат, анотація, стаття, курсова і дипломна робота.

План – це заздалегідь передбачений порядок дій чи викладу чого-небудь. План складають з метою впорядкування прочитаного або дослідженого матеріалу для послідовного його викладу в письмовій або усній формі.

Тези – це стисло сформульовані основні положення тексту наукових матеріалів (статей, лекцій, доповідей), які розкривають суть усієї інформації.

Конспект – стислий письмовий виклад змісту лекції, доповіді, роботи. Розрізняють конспекти почутого й прочитаного.

Конспектування лекції – це особливий вид опрацюванні наукової інформації, в якому поєднуються процеси слухання та записування, але поєднуються не механічно, оскільки записуванню отриманих даних передує специфічне їх оброблення.

Автореферат – короткий виклад змісту наукової праці самим автором.

Анотація — коротка узагальнювальна характеристика книги (чи її частини), статті, рукопису тощо, яка розкриває зміст, структуру та інші особливості. Подається на звороті титульної сторінки книжки, а також у видавничих проспектах, журнальних оглядах, бібліографічних покажчиках.

Реферат – це наукова робота, виконана на основі критичного огляду і вивчення ряду публікацій.

Для того, щоб підготувати реферат, потрібно опрацювати літературу (вибрати суттєве, головне), скласти план, написати текст реферату (на основі кількох текстів створити один власний текст відповідно до теми), уміло зробити висновки.

Титульна сторінка – перша сторінка наукової роботи (реферату, курсової), яка призначена для початкового ознайомлення з роботою.

Стаття – це науковий або публіцистичний твір невеликого обсягу в газеті, збірнику або часописі.

Курсові та дипломні роботи мають:

- торкатися розв’язання актуальних і перспективних проблем сучасного розвитку певної науки;

- демонструвати знання студентом літератури з теми, історії досліджуваної проблеми;

- розкривати вміння студента чітко характеризувати предмет дослідження, узагальнювати результати, робити висновки.

Відгук – документ, який містить висновки уповноваженої особи або установи щодо запропонованих на розгляд наукових праць, вистав, фільмів, творів мистецтва тощо.

Кодифікація і стандартизація термінів у науковому контексті.

Кодифікація термінів - це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

Стандартизація термінології - це вироблення термінів, еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це - національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це - міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.

Основи стандартизації термінів було закладено в Німеччині в кінці XIX на початку XX ст., коли в багатьох терміносистемах виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна. Теоретичні основи стандартизації термінів розробив німецький учений В.Вюстер. У Радянському Союзі було створено потужну наукову термінологічну школу під керівництвом Д.Лотте, яка займалася, зокрема, проблемами нормування термінології.
В Держстандарті України розроблено Концепцію державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, яку схвалив уряд. У липні 1992 року спільним наказом Міносвіти та Держстандарту України створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології.

Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:

• систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять;

• відбір усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та інших джерел);

• поділ термінів на групи:
- вузькогалузеві терміни;- міжгалузеві;- загальнонаукові (загальнотехнічні).

 Стандартизації повинні підлягати лише вузькогалузеві терміни;

• вибір із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подаються також, але з позначкою "нерекомендований");

• пошук еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами та інш. з відповідних міжнародних стандартів;

• формулювання українською мовою означення (дефініції) поняття;

• рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем.

Наукова бібліографія

Бібліографія- це список літератури з певного питання. У книзі бібліографія слугує для поглиблення і розширення знань читачів з певної галузі науки або техніки, якій присвячено основний зміст книги.

Розрізняють бібліографію:

1.Реєстраційну – знайомить читача з назвами усіх книг з конкретного питання;

2. Рекомендаційну – містить назви книг, які автор радить прочитати;

3.Як список використаної літератури – містить перелік книг, на які посилається автор.

Вибір автором певного типу бібліографії залежить від характеру і призначення видання.

Історія наукової лексикографії в Україні.

Початки словникарства

Початки словництва в Україні сягають 16 ст.: укладання рукописних «альфавитів» і «азбуковників», себто тлумачень біблізмів, грецизмів і незрозумілих церковно слов'янізмів з Біблії й церковно-релігійної літератури; з них виникли перші друковані словники «Лексис …» Л. Зизанія,«Лексикон славеноросский…» П. Беринди, анонімний словник «Синоніма Славеноросская».

Українську мову тлумачень замінила у18 ст.польська мова«Приручный словарь славенопольскій…» Й. Левицького,1830.

З запровадженням навчання латинської мови в Києво-Могилянській Колеґії з'явилися спроби скласти латинсько-церковно-слов'янський і слов'янсько-латинський словник на базі польсько-латинського словника.

Двомовні словники 19-поч. 20 століття

Нові словникарські праці почалися додаваними до нових текстів українсько-російськими диференційними словничками менше зрозумілих виразів (при «Енеїді» І. Котляревського, при етнограграфічних та історичних матеріалах тощо).

Від 1850-их pp. почали появлятися друком українсько-російські словники чи їх частинияк і російсько-українські. У Галичині й на Буковині складено для потреб школи словники українсько-німецькі, німецько-українські, а також українсько-латинський і латинсько-український, грецько-український, українсько-польські. На Закарпатті українсько-угорські та угорсько-українські.