Структура риторичного виступу.

Риторичний виступ потребує ретельної попередньої підготовки, що відбувається у кілька етапів:

• Обдумування та формулювання тези, визначення низки питань, виокремлення принципових положень.

• Добір теоретичного і практичного матеріалу (опрацювання літератури).

• Складання плану, тобто визначення порядку розташування окремих частин тексту, їх послідовності та обсягу.

• Складання тез виступу

• Написання остаточного тексту виступу

Вступ. Початок вступу є визначальним і повинен чітко і переконливо відбивати причину виступу. Першочергове завдання доповідача на цьому етапі – привернути й утримати увагу аудиторії. Відповідно речення мають бути короткими і стосуватися сутності питання, варто інтонаційно виділяти найважливіші місця висловлювання і виражати своє ставлення до предмета мовлення.

Основна частина. В основній частині викладається суть проблеми, наводяться докази, пояснення, міркування, відповідно до попередньо визначеної структури виступу. Слід пояснити кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти цитати.

Висновки. У висновку варто повторити основну думку виступу, підсумувати сказане, узагальнити думки, висловлені в основній частині. Висновки мають певним чином узгоджуватися зі вступом і не випадати із загального стилю.

Поняття про ораторську компетенцію.

Успіх публічного мовлення значною мірою залежить від майстерності доповідача. Батько риторики Цицерон зазначав, що найкращий оратор є той, хто своїм голосом і повчає слухачів, і дає насолоду, і справляє на них сильне враження.Ораторська мова вибудовується у формі монологу. Монологічна форма спілкування може реалізуватися як усне мовлення і опосередковано як писемне (через книгу, часопис, газету тощо).

Лектора (доповідача) оцінюють за такими ознаками:

Компетентність – рівень знань про предмет мовлення.

• Лінгвістичні знання мовної норми та її варіантів, багатство мовних засобів (бідність словника у мові публічних виступів є неприйнятною).

• Володіння хорошою дикцією – правильна артикуляція, володіння різними типами інтонації, уміння змінювати темп мовлення, користуватися паузами.

• Інтелігентність – тактовність, доброзичливість.

• Вміння організовувати свої стосунки з аудиторією – дотримуватися принципів співробітництва, виявляти коректність у мовленні (не вживати виразів типу Вам ясно? Ви цього не знаєте тощо).

Велике значення для підсилення смислової виразності та впливу на слухачів мають невербальні засоби спілкування – міміка та жести, погляд, поза мовця.

Міміка – це вираз обличчя, пов’язаний зі змінами положення м’язів навколо рота, очей.

Жести – це рухи тулуба, голови, рук або ніг. Природна жестикуляція зближує промовця зі слухачами і робить зміст виступу більш зрозумілим. Однак для цього жести мають бути природними, стриманими, м’якими та узгоджуватися з рухами всього тіла, не бути різкими.

Погляд – це контакт за допомогою очей. Встановлено, що, розмовляючи, люди дивляться одне на одного в середньому 35–50 % усього часу, протягом якого відбувається розмова. Він потрібен для того, щоб визначити реакцію на свої слова.

Суржик і шляхи його подолання.

Суржик означає штучно змішану, нечисту мову, гібрид української і російської мов, що, безпосередньо, є загрозою для існування рідної мові.

Суржик охоплює всі мовні рівні. Особливо потерпає від нього усне українське мовлення, а отже вимова слів. На фонетичному рівні слова суржика відрізняються від автентичних українських своїм звучанням, запозиченим наголосом. Вони порушують закони словотворчості, мають російські граматичні форми.

Усі шляхи підвищення особистої культури мовлення передбачають тільки наполегливу і самовіддану працю. Їх можна визначити як тверді принципи і як звичайні практичні поради:

- свідомо і відповідально ставитися до слова;

- стежити за своїм мовленням, аналізуючи його, контролювати слововживання, у разі потреби перевіряти за відповідним словником. Навчитися чути себе, таким чином виробляти чуття правильного мовлення;

- створити настанову на оволодіння нормами української літературної мови, на удосконалення знань;

читати художню літературу;

- оволодівати жанрами функціональних стилів;

- удосконалювати фахове мовлення.

Основні частини риторики. Мистецтво аргументації.

Риторика — теорія ораторського мистецтва, науки красномовства, мистецтво презентації.
Розділи риторики:
1) Інвенція (винайдення думок) – пошук аргументації.
2) Диспозиція (розташування думок) – композиція промови, розташування аргументів.
3) Елокуція– винайдення найкращого способу висловлення, пошук переконливих мовних формул.
4) Меморія (запам’ятовування) – способи запам’ятовування промови.
5) Акція – виголошення промови.

Аргументація у широкому вжитку означає майстерний добір переконливих доказів. В основі аргументації лежить складна логічна операція, що є комбінацією суджень як елементів доведення.
Доведення – сукупність логічних засобів обґрунтування істинності будь-якого судження за допомоги інших істинних і пов’язаних з ним суджень. Структура доведення складається з тези, аргументів, демонстрації.
Теза– це судження, істинність якого потребує доведення.

Аргумент – доказ істинності судження, ті істинні судження, якими послуговуються під час доведення тези.

Демонстрація – показування на прикладі істинності тези, засіб логічного зв’язку між тезою та аргументом, який веде до встановлення бажаної істини.