Лексикографія. Типи словників.

Лексикографія – розділ мовознавства, об’єктом якого є вивчення принципів систематизації слів та фразеологічних зворотів, укладання їх у словники.

Існують енциклопедичні словники – спеціальні словники довідкового характеру, лінгвістичні словники – власне мовні.

Енциклопедичні словники містять довідковий матеріал з усіх галузей знань. Туди вміщують тексти, фотографії, малюнки, репродукції, картографічні матеріали, таблиці. «Українська радянська енциклопедія»(12т. 1977 – 1985 рр.), «Енциклопедія українознавства» (1933 – 1994 рр.).

В філологічних (лінгвістичні) словниках предметом пояснення є слово. Залежно від того, з якої точки зору воно розглядається, лінгвістичні словники бувають різних типів.

1. Тлумачні словники, в яких дається пояснення значень слів з точки зору їх вживання в сучасній мові.

2. Перекладні словники , в яких подається переклад слів з однієї мови на іншу.Бувають двомовними, чотиримовними та ін.

3. Термінологічні , в яких пояснюються терміни з тієї чи іншої галузі науки. Вони бувають одно- і двомовні, перекладні.

4. Етимологічні словники, в яких пояснюється походження, розвиток і первинне значення слова.

5. Орфографічний словник подає правильний правопис, правильний наголос і правильні граматичні форми вміщених у ньому слів.

6. Орфоепічні словники дають одночасно і властиву слову правильну вимову, і наголос.

7. Словники іншомовних слів , які пояснюють слова і терміни, засвоєні з інших мов.

8. Історичні словники , в яких подаються і пояснюються слова, що вживалися раніше.

9. Діалектологічні словники , в яких дається лексика, вживана в певній місцевості, на певній території.

10. Фразеологічні словники , в яких дається пояснення значень фразеологічних зворотів або подається їх переклад з однієї мови на іншу.

11. Синонімічні словники , в яких подаються синонімічні ряди, або гнізда, повнозначних слів даної мови

12. Частотні словники , в яких фіксується частота вживання слів і словоформ на підставі обстеження текстів або записаних уривків усного мовлення

13. Словники власних імен , в яких фіксуються вживані в даній мові власні імена

14. Обернені або зворотні словники , в яких слова розміщуються за алфавітом у зворотному порядку літер: не з початку слова, а з кінця.

15. Топонімічні словники , в яких описуються назви географічних об”єктів

16. Словники мови окремих письменників , в яких подаються й пояснюються всі вживані в творах того чи іншргр письменника слова.

Гендерні та національні закони спілкування.

Стиль спілкування жінок і чоловіків найяскравіше репрезентується в діловій та професійній сфері.

Чоловічий стиль спілкування зорієнтований на систему домінування: чоловікам притаманна завищена самооцінка, самовпевненість, зосередженість на завданні, схильність до стереотипів у спілкуванні. Такий стиль називають авторитарним. Для чоловіків найважливішою є інформація, результати, факти, цифри, для них тільки одна відповідь правильна (переважно це власна думка).

Жінки репрезентують демократичний стиль спілкування: колегіальне прийняття рішень, заохочення активності учасників комунікативного процесу, що сприяє зростання ініціативності співрозмовників, кількості і нестандартності творчих рішень.

Для чоловіків характерним є виокремлення свого «Я», а для жінок – актуалізація «Ми» в налагодженні професійних ділових контактів.

Типовою рисою жіночої вербальної поведінки є прагнення створити доброзичливу атмосферу спілкування, уникати засобів, що можуть образити співрозмовника, демонструвати загальну позитивну налаштованість. Щодо чоловічої вербальної поведінки, то вона демонструє загальний негативний настрій комуніканта, зосередження на своїх власних проблемах, небажання враховувати інтереси співрозмовника. Під час розмови жінки зазвичай відверто дивляться у вічі співрозмовника, чоловіки ж частіше уникають прямого погляду. Жінки здебільшого починають і підтримують розмову, а чоловіки контролюють і керують перебігом її. Жінки частіше ніж чоловіки просять вибачення, докладно щось пояснюють.

Національна специфіка зумовлена ментальністю, традиціями, вірою, міжмовними омонімами.

Також в кожній країні є свої національні особливості спілкування

Етика та етикет ділового спілкування в Північно-Американських країнах (Сполучені Штати Америки, Канада, Латинська Америка). Якщо ваш діловий партнер із США: не витрачайте час на формальності, одразу хапайте бика за роги, атакуйте партнера, бо він не залишить від вас живого місця, оскільки американці ще з дитинства виховують у собі бійцівські якості, уперто відстоюють свої особисті права й інтереси, через це в євро - азійському світі вважаються агресивними і грубими; сприймайте яка належне, якщо американці ставлять багато запитань, інколи навіть особистого характеру, звертаються до вас просто на ім'я, навіть якщо є різниця у віці і статусі, при цьому розмовляючи досить голосно - британська манера говорити притишеним голосом вважається в них шепотінням і викликає антипатію та підозру.

Вимоги до використання іншомовних слів у діловому мовленні.

Питання про використання слів іншомовного походження в українській діловій мові є складним і вирішується неоднозначно. Вживання необхідних запозичених слів не вважають негативним явищем, але надмірне, неправильне їх застосування однозначно оцінюють негативно. Які саме слова іншомовного походження є необхідними в мові? Насамперед ті, які не можна точно перекласти рідною мовою. Здебільшого це загальноприйняті науково-технічні терміни. Механічне запозичення термінів без врахування особливостей мови-реципієнта призводить до збіднення, ослаблення виражального потенціалу мови, забуваються її власні засоби, які найповніше відповідають внутрішній природі мови.

При використанні запозиченої лексики варто керуватися такими правилами:

• Не вживати слів, які мають українські відповідники (не в термінологічному значенні), напр.:

аргумент – підстава, мотив, обґрунтування, доказ

авторитет – повага, пошана, вага

• Іншомовні слова повинні бути зрозумілими для тих, хто їх слухає або читає, напр.:

апелювати – звертатися

домінувати – переважати

• Вживати слова точно, відповідно до значення.

• Не вживати в одному контексті і запозичене слово, і український відповідник, зупинити вибір на одному із них.

Функції спілкування.

Функції спілкування – це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.

Класифікація функцій спілкування:

• Контактна (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв’язок до завершення акту спілкування);

• Інформаційна (обмін інформацією);

• Спонукальна (заохочення адресата до певних дій);

• Координаційна (узгодження дій комунікантів);

• Пізнавальна (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень);

• Емотивна (обмін емоціями)

• Регулятивна (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики).